Народний оптимізм: у кредит не відпускати!

Ми не вміємо здобувати капітал - соціальний - із взаємодії одне з одним, як це роблять люди в усіх цивілізованих країнах, а також не вміємо примушувати владу примножувати його. Тому не слід дивуватися, що вона розмінює цей капітал на мідяки…

Після чергових виборів населення видає новій владі солідний кредит довіри щонайменше на рік. Потім оптимізм у суспільстві йде на спад, люди починають почуватися «жертвами» підступної влади, місцями спалахують акції протесту. І невтямки людям, що вони можуть постійно тримати дії влади під контро­лем. Але, за даними Центру Разумкова, громадським організаціям довіряють 34,8% населення, і, хоч 39,3% вважають, що політичні лідери їх обдурили, лише 16,2% визнають і вину народу в нинішній ситуації.

Підтримка нинішньої влади падає «в темпі»

Соціологічне дослідження Центру Разумкова «Думка громадян України про ситуацію в країні, оцінки діяльності влади, електоральні орієнтації. Підсумки 2011 року» проводилися у грудні минулого року. Дві третини опитаних (66,3%) вважають, що протягом 2011 року ситуація в країні загалом змінилася на гірше, тільки 6,1% відзначають поліпшення ситуації, а 22,1% вважають, що вона не змінилася. При цьому громадяни констатують погіршення ситуації в більшості сфер. Найчастіше (87,4%) респонденти вказують на погіршення ситуації з цінами і тарифами, 66% - на погіршення ставлення громадян до влади, 65,3% - на зниження рівня стабільності, 64,6% - на зниження впевненості у завтрашньому дні, 64,5% - на погіршення економічного становища країни, 60,8% - на зниження рівня соціального захисту, 60,7% - на зниження добробуту своїх родин, 59,8% - на погіршення ставлення влади до громадян, 59,4% - на погіршення оплати праці, 56,9% - на погіршення пенсійного забезпечення, 51,8% - на погіршення міжнародного іміджу України. Тобто економічні питання у наших громадян на першому місці і переважають громадянські інтереси.

Рівень оптимізму громадян стосовно розвитку подій в Україні не змінився, порівняно з жовтнем 2011 року, і залишається низьким: тільки 11,7% респондентів вважають, що події в країні розвиваються у правильному напрямі, а 67,3% - що в неправильному.

- Чому в наших громадян така тривала «затримка» між відмовою від «рожевих окулярів» стосовно кожної нової влади і конкретними діями з обстоювання своїх прав? - запитую директора соціологічної служби Центру Разумкова Андрія Биченка.

- Насамперед тому, що люди чекають, оскільки після виборів у них завжди є певна надія на те, що влада почне працювати для всього народу. Коли покращення не відбуваються, в суспільстві зростають протестні настрої. На жаль, у нас у країні не працюють механізми впливу суспільства на владу, окрім виборів та якихось акцій масового протесту.

А в розвинених демократичних країнах діє залізне правило - «закон один для всіх». І в разі порушення прав громадянина будь-якою стороною - чи то парламентом, президентом чи королем - у судовому спорі судді виносять вердикт на користь громадянина, а не держави. У нас, на жаль, на незалежність судової системи розраховувати не доводиться. Суд виніс рішення, що не виплачувати гроші чорнобильцям протизаконно, а влада їх все одно не виплатила, виявивши зневагу до рішень суду як таких, що не відповідають баченню ситуації з їхньої точки зору. І вимагати після цього законослухняності від звичайних громадян влада не має ні політичного, ні морального права.

- На сході країни впала довіра до Януковича. Чи означає це, що нова хвиля протестів може піднятися саме звідти?

- Важко сказати, оскільки економічні причини скрізь діють однаково - і на сході, і на заході, і в центрі країни. Більше того, ця хвиля вже піднялася - ми бачимо практично безперервні акції протесту, інша річ, що вони не досягають своєї мети, оскільки дуже розрізнені. І коли якимось чином вони перетворяться - плановано чи випадково - на скоординовані, зможемо говорити про протест, із яким нинішній владі буде вкрай важко боротися. Хвиля ця, як будь-яка хвиля, може затихнути, а може стати «дев’ятим валом».

- Громадяни переважно негативно оцінюють діяльність президента й уряду - 2,3 бала з п’яти. До 16% зменшилася кількість тих, хто вважав, що нинішня влада краща за попередню. 36,4% вважають, що нинішня влада гірша, а 40,3% - що вона нічим істотно не відрізняється від поперед­ньої. До того ж упродовж 2011 ро­ку зросла кількість респондентів, котрі вважають, що влада вдається до політичних репресій (якщо в лютому минулого року такий погляд поділяли 43,6% опитаних, то в грудні - 55,1%).

- Торік оцінка діяльності президента спочатку була вищою, ніж уряду, а тепер вони на одному рівні. Янукович, привласнивши собі дуже широкі повноваження, взяв на себе і всю відповідальність, у тому числі й за всі провали уряду (а я вважаю, що економічна політика уряду повністю провальна), оскільки він більше за інших може впливати на економічну політику. Серед «Розчарувань року» Янукович - на першому місці (за це виступили 32,3% респондентів), далі йдуть Тігіпко (11,7%) і Азаров (8,3%) як ключові економічні гравці уряду. За кожен провал уряду перед народом у повному обсязі відповідатиме президент - політично й морально, хоч би скільки намагалися «вгорі» розігрувати казку про доброго царя і лихих бояр.

А те, що наш громадянин визнає політичні репресії в країні і при цьому не має наміру виходити на «майдан», зовсім не свідчить про його примирення з зазначеним явищем. І те ж таки падіння підтримки діяльності влади та судів (повністю підтримують діяльність судів 4,5% опитаних, підтримують окремі заходи 20,6%, не підтримують 64%) свідчить саме за себе, - у цьому також є частка ставлення до того, що можна назвати політичними репресіями. Оскільки вибори незабаром, багато хто вважає прийнятнішим для себе проголосувати відповідним чином. І поступове зниження рейтингу Партії регіонів (13,9% від загальної кількості опитаних) підтверджує цю тезу.

- Рівень повної підтримки Юлії Тимошенко як політичного лідера становить 14,6%, тоді як у Януковича він виявився на рівні 7,8%, а в Яценюка - 12,4%. Респонденти назвали її політиком 2011 року (16,1%). Також найбільше (16,3%) громадян найближчим часом проголосували б за неї як за президента. Ув’язнення Тимошенко і обвинувальний вирок щодо неї назвали подією року 40,5%. Чи не низькуваті всі ці цифри?

- У неї давно не було більшої підтримки, тим більше що сьогодні цей рівень найвищий серед політиків. Інше питання, чому тепер навіть найвищий рівень повної підтримки - такий низький. Очевидно, тут дається взнаки розчарування в політиках, оскільки поразка Тимошенко на президентських виборах і була зумовлена тим, що її діяльність на посаді прем’єр-міністра розчарувала дуже багатьох її прибічників. Янукович тоді був не при владі і тому мав менше можливостей розчаровувати свій електорат. Насправді всі ці рівні підтримки, на мій погляд, досить адекватно відбивають діяльність політиків. Тепер навіть електорат Януковича зрозумів, що «все буде інакше», але не обов’язково - краще. Це й позначилося на падінні рівня підтримки Януковича (повністю підтримують його 7,3% опитаних, підтримують окремі заходи 27,9% і не підтримують 59,4% респондентів, а політиком 2011 року його вважають усього 9,2%). Темпи цього падіння трохи вищі, ніж були в «помаранчевої» влади.

Політика «всередині» економіки

- У грудні 52% опитаних вважали, що у разі значного погіршення умов життя потрібно протестувати. Їх значно більше, ніж тих, на чию думку, краще терпіти матеріальні труднощі заради збереження у країні порядку (23,3%). Найчастіше серед можливих причин участі в акціях протесту респонденти називають значне підвищення цін на найнеобхідніше (38,1%), невиплату зарплат (32,3%), масове скорочення робочих місць (27,3%), низький рівень заробітної плати (24,8%), зростання злочинності та беззаконня (21,9%), свавілля місцевої влади (20,4%), захист прав людей, чиї права було порушено (18,9%). Тобто приблизно кожен п’ятий намагається вийти за рамки «власне себе» і своїх економічних інтересів.

- Мені здається, що все ж таки серйозні протести до виборів малоймовірні, бо кожні вибори є певним «клапаном у котлі» і дозволяють населенню «випускати пару», оскільки значна кількість людей покладає надію на те, що в результаті виборів ситуація зміниться мирним шляхом.

А що стосується економічних інтересів, то вони особливо гострі для людей, котрі не в змозі забезпечити сім’ю. Інша річ, що будь-який протест, розпочавшись із економічних причин, дуже легко може перейти на політичні вимоги, оскільки дедалі більше людей розуміють: результат можна отримати виключно політичним шляхом.

- За підсумками року немає жодної сфери життя - від економічного становища країни, рівня демократії, становища у сфері дотримання прав та свобод громадян, впевненості громадян у завтрашньому дні і до міжнаціональних відносин (а ж Україна завжди була відома толерантністю своїх громадян), - у якій респонденти не відзначили б погіршення стану речей.

- 29,9% респондентів вважають, що ситуація з міжнаціональними відносинами погіршилася, а 9,6% - що покращилася. Але тут, як і у сфері освіти, у становищі україномовного та російськомовного населення, етнічних та релігійних меншин, абсолютна чи відносна більшість людей вважають, що ситуація не змінилася ніяк. Але абсолютно в усіх сферах кількість тих, на чию думку, ситуація погіршилася, переважає кількість тих, на чию думку, вона покращилася.

- Цікаво, що 5,3% громадян відзначають поліпшення ставлення влади до громадян, а 59,8% - погіршення. Позитивно оцінили ставлення громадян до влади 4,6% громадян, а 66% відзначили, що воно змінилося на гірше.

- Насправді влада - всього лише наймані менеджери, які живуть на гроші громадян і розподіляють суспільні гроші. Тому не громадяни повинні підлаштовуватися під владу, а влада під них. Інакше навіщо нам годувати мільйон ледарів?
Довіра плюс безвір’я

- Чому церкві і ЗМІ довіряють найбільше людей?

- По-перше, це традиційно: церкві повністю і швидше довіряють 68,9% респондентів. ЗМІ України - 66,3%. У результаті того, що називалося «помаранчевою революцією», до них зросла довіра й відтоді залишається на досить високому рівні, оскільки люди вибирають ті ЗМІ, в яких знаходять інформацію, котра заслуговує на їхню увагу.

- Профспілкам загалом довіряють 32,8% респондентів, не довіряють 46,8%. А на Заході ж це дуже стійкі організації.

- Багатьом людям важко сказати, чи є профспілки в нас у країні. На Новий рік вони дарують дітям подарунки, але далеко не цим мусять займатися насамперед.

- Політичним партіям довіряють загалом 18,5% громадян, а не довіряють 73,3%.

- Громадяни не довіряють нинішньому політикуму. Якщо поглянути на місце нашої країни в Європі, то стане зрозуміло, що це абсолютно адекватна оцінка, оскільки нашому політикуму не довіряють ЄС і Росія. Які підстави вимагати, аби йому довіряв власний народ?

- Громадським організаціям загалом довіряють 33,8%, з них тільки 3,2% - повністю.

- Якщо розглядати довгострокові тенденції, то все ж таки довіра до громадських організацій потихеньку зростає. Інша річ, що про їхню діяльність знає не так багато людей, і становлення цього сектору в Україні відбувається досить складно. Не в останню чергу тому, що одна з головних цілей діяльності громадських організацій - вплив на органи влади, якого досить складно досягти, оскільки влада взагалі не хоче реагувати ні на виборців, ні на громадські організації як на представників інтересів частини виборців. Владі дуже б хотілося, аби її ніхто не чіпав, а люди тільки платили податки, щоб було у бюджеті що ділити…

- Відповідаючи на запитання про довіру до органів влади і державних інститутів, люди відзначили, що не підтримують ні президента (59,4%), ні суд (64%), ні Верховну Раду (66,6%), ні міліцію (56%), ні Національний банк України (45,8%).

- Підтримка дій суду знижується, мені це здається очевидним: у багатьох виникає підозра, що далеко не завжди дії влади справедливі й законні, проте жоден суд не приймає рішень проти влади. Взагалі, тут ми спостерігаємо низький рівень довіри до держави та всіх її інститутів. Якщо порівнювати з підтримкою діяльності попередньої влади після аналогічного терміну перебування її «нагорі», тобто через два роки, - то в неї оцінки були вищі.

- Хоч нічого в країні не відбувалося й тоді…

- На мій погляд, тоді не робили нічого хорошого. Тепер хорошого роб­лять рівно стільки ж, тобто нічого, зате є рішення, котрі реально погіршують ситуацію в країні. Відповід­но, і оцінка людьми цієї влади низька.

- Ви запитували: «Як, на вашу думку, краще описати реакцію в суспільстві на нинішню ситуацію?» Виявилося, «оптимізм у кредит» люди владі вже не відпускають ні оптом, ні вроздріб, - його продемонстрували тільки 16,8% опитаних. Смуток, з огляду на реалії, відчувають 22,5% опитаних. Мають намір набратися терпіння й дочекатися кращих часів 16,9%, хочуть проводити акції протесту 20,8%, вважають, що політичні лідери їх обманили, 39,3%, вину народу в нинішній ситуації визнають 16,2%. Вважають, що все йде нормально, всього 4,8% опитаних.

- Розчарування в нинішній владі відбувається швидше, ніж відбувалося в попередній. Якщо порівнювати з груднем 2009 року, коли була дуже пам’ятна криза і ситуація складалася відверто погана, до того ж у попередній владі всі вже розчарувалися, - то й тоді рівень оптимізму був вищим. Що стосується готовності до протесту, то, хоч цей показник вищий, ніж у 2009 році, я вважаю, що люди протестуватимуть тільки у разі серйозних і помітних фальсифікацій на виборах, коли зрозуміють, що їхні надії на зміну ситуації з допомогою виборів не справдилися. Люди швидше хочуть жити, а не боротися. І якби влада дала їм таку можливість, то уникнула б будь-яких акцій протесту.

Фактично всі економічні причини, які призводять до погіршення життя, справді можуть вивести людей на вулиці. З лютого по грудень 2011 року кількість людей, котрі ніколи не взяли б участі у законних акціях протесту, зменшилася втричі - з 31,3 до 10,4%.

- Кредит довіри політикам вичерпав себе. Одного разу ви зауважили, що наші люди абсолютно випадково отримали незалежність, оскільки, щоб її вибороти, нічого особливо не робили.

- У влади є великі прорахунки. Збагачуючись за час перебування при владі, люди потім дуже багато втрачають, а у разі зміни влади можуть втратити ще більше. Те, що зробили з Тимошенко, - це найстрашніший сон, який може приснитися Януковичу, коли його переоберуть. Люди при владі не можуть зрозуміти, що підвищити економічний рівень в Україні не важко, оскільки він вкрай низький. Важко підвищити життєвий рівень у Японії, Швей­царії, Голландії, де він і так дуже високий, - там це справді проблема, що потребує нестандартних підходів. В Україні ж настільки очевидно, де є «витікання грошей»… І той, хто зможе забезпечити країні економічне зростання, забезпечить собі підтримку електорату без додаткових зусиль на дуже тривалий час. Тому, я вважаю, що люди, котрі приходять у нас до влади, не прораховують ситуацію навіть на середньострокову перспективу, бо живуть сьогоденням і, на жаль, у руслі традиційного українського уявлення: «Якби я був царем, нацарював би мільйон і втік». Ставлення до країни в усіх, хто був за двадцять років при владі, залишалося й залишається незмінним.