NAMEUKR

Минулої неділі в Києві на березі Русанівської протоки неподалік від станції метро «Лівобережної» було освячено місце під Собор Воскресіння Христового — Кафедральний собор Української Греко-католицької церкви (УГКЦ). Далеко не всі присутні на урочистості зрозуміли справжнє значення цього акту. Адже йдеться не просто про будівництво кафедрального уніатського храму Київської єпархії, а про головний храм всієї Греко-католицької церкви. Протягом сторіч таким храмом був і є львівський Собор Святого Юра, який став уже символом УГКЦ, так само як Ватикан — уречевленням Римо-католицької церкви.

Проте, відповідаючи після святої літургії на запитання журналістів, нещодавно обраний новий глава УГКЦ блаженнійший Любомир (Гузар) дипломатично, але досить прозоро дав зрозуміти, що його резиденція мусить розміщуватися саме в Києві, а не у Львові. У столиці держави, а не в будь-якому іншому місті, які б великі заслуги воно не мало перед УГКЦ. Під храм УГКЦ на київському лівобережжі виділено 1,7 гектари і на цій ділянці окрім собору як такого передбачено побудувати ще й резиденцію. І житиме у ній зовсім не екзарх Києво-Вишгородський, Пресвященніший Владика Василій, а сам кардинал Любомир, чи його наступник на посаді глави УГКЦ. Власне, нині вирішується питання набагато важливіше — чи Уніатська церква і далі має залишатися локальною конфесією, здебільшого віруючих — вихідців із Галичини, а чи спробує стати справді загальноукраїнською церквою. І кардинал Гузар ясно дав зрозуміти, що він обирає другий шлях. Цікавий момент прозвучав також у його промові при освяченні місця під храм. Він висловив надію, що через кілька років, коли величний храм буде побудовано, до нього ходитимуть чи не всі мешканці навколишніх будинків — оскільки в Україні на той час існуватиме вже Єдина Помісна Українська церква. І, як можна зрозуміти зі слів греко-католицьких ієрархів, майбутнє своєї церкви вони вбачають як складову тієї Єдиної Помісної Української церкви. І хоча УГКЦ і дотримується східного, тобто православного обряду, вона духовно дуже тісно пов’язана з Римом, католицизмом. Проте ж в Євангелії немає жодного слова про поділ Церкви Христової на Східну і Західну гілки. Часи жорсткого протистояння між різними конфесіями, коли абсолютно незрозумілі переважній більшості віруючих догматичні розбіжності ставали причиною (а точніше, приводом) кривавих воєн, нині, здається остаточно відійшли у минуле. Принаймні, в усіх цивілізованих країнах.

Греко-католицька церква є, мабуть, в нинішній Україні «найпатріотичнішою». Принаймні, її ієрархи та переважна більшість вірних не мислять свого майбутнього без Української держави. І якщо греко-католики справді зможуть активно включитися в процес створення Єдиної Української Помісної православної церкви, їхній вплив буде не найгіршим.