НА ПРОЩУ ДО СКОВОРОДИ…

25 сiчня, 2002, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 3, 25 сiчня-1 лютого 2002р.
Відправити
Відправити

Що пропонують читачі «Дзеркала тижня» покласти до пам’ятника Сковороді, як ушанувати пам’ять мислителя, якому в грудні виповнюється 280 років від дня народження...

Що пропонують читачі «Дзеркала тижня» покласти до пам’ятника Сковороді, як ушанувати пам’ять мислителя, якому в грудні виповнюється 280 років від дня народження.

Вже третій рік я вдячно спілкуюся на сторінках «Дзеркала тижня» із Григорієм Сковородою: вклонився образам у його отчому домі в сотенному містечку Чорнухи на Полтавщині, вислухав його розмисел про поезію в учительській келії Переяславського колегіуму, разом із малим Васильком та його наставником, київським студентом Григорієм сходив порослу дубами й грабами Кривцеву гору в селі Каврай на Черкащині, влітку минулого року проїхав усю Словаччину в ридвані з «півчим уставником» Сковородою, який з обозом генерал-майора Федора Вишневського вирушив у Європу по новітні знання…

І тепер ось по свіжому січневому снігу рушаю на прощу до Сковороди і йтиму весь рік до грудневого сніжного намету, що нависне над хатою Пелагеї і Сави Сковородів, у якій 280 років тому народився наш перворозум, мрійник та лірик — і назавжди наш сучасник. На цьому шляху нам усім треба зробити так багато для увічнення пам’яті видатного українця, а допоможе в цьому уряд, який прийняв розпорядження про відзначення 280-річчя від дня народження Г.Сковороди і створив Організаційний комітет з людей, котрі знають Сковороду, котрі люблять поета і готові через майже три сторіччя щиро прислужитися йому вдячною пам’яттю, проникливим словом і конкретною пошанувальною справою.

А починався шлях до прийнятого Кабінетом міністрів рішення так. У травні минулого року голова Шевченківського комітету академік Іван Дзюба звернувся до Президента України з листом — і були в тому нетрадиційному за формою листі-поданні такі слова: «Протягом двох з половиною століть наша духовна самосвідомість, національна культура, думка і мораль невіддільні від Григорія Сковороди, розвиваючись і збагачуючись під благотворним впливом його філософсько-етичного вчення, морального прикладу його життя, пізнання ним істини з життям в істині. Від Тараса Шевченка, який ще хлопчиком «списував Сковороду», до Павла Тичини з його поетичною симфонією «Сковорода» і до нашого часу з його соціально-економічними потрясіннями та політичними пристрастями Григорій Савич Сковорода стояв на сторожі морального здоров’я нації, був виразником народної демократичної ідеї — і безсумнівно заслуговує на глибоку вдячність і широке пошанування сучасної незалежної України.

Та оскільки, за словами відомого письменника-сковородинця Валерія Шевчука, «Сковороду більше знають, як читають», необхідно постійно, а особливо під час визначних дат біографії народного Вчителя, повною мірою затребувати його ідеї, думки, твори для виховання й зростання української національної еліти, провідників нації, формування й виховання всього нашого суспільства. Багато було зроблено в Україні при відзначенні 250-річчя від дня народження Сковороди в 1972 році: широко видані його твори і книги про нього, відкрито музей у селі Сковородинівка на Харківщині, відтворено садибу козака Сави Сковороди у селі Чорнухи на Полтавщині, побудовано дороги до пам’ятних сковородинівських місць, проведено ювілейні зібрання й творчі вечори.

Не менш широко й вагомо, на нашу думку, треба відзначити на державному рівні 280-річчя від дня народження філософа і поета, оскільки Сковорода, кажучи без перебільшення, прикладом свого подвижницького життя виступає як сучасник і поборник розбудови демократичної України. Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка вносить пропозицію відзначити 280-річчя від дня народження Григорія Савича Сковороди, здійснити заходи з увічнення пам’яті та видання творів Сковороди».

Лист цей з’явився на розвиток і як підсумок публікацій про Сковороду, які ось уже два роки не сходять зі шпальт газети «Дзеркало тижня». І він не міг залишитися поза увагою — і не тільки тому, що під листом стоїть авторитетний підпис, і не тільки через те, що сама постать Сковороди вже понад два століття перебуває в аурі вселюдської пошани, а насамперед тому, що наші сьогоднішні політичні боріння й економічні пертурбації потребують перевірки й оцінки високим моральним кредо, полишеним нам Сковородою, його «любомудрієм серця», його заповітом: «любов виникає з любові…» І символічно, що саме з подання Шевченківського комітету (пам’ятаєте Шевченкове: «І зроблю маленьку книжечку. Хрестами і везерунками з квітками кругом листочки обведу. Та й списую Сковороду…») Президентові України починається шанувальний ювілейний хід до Сковороди.

Порушивши питання про вшанування пам’яті Сковороди, ширення знань і мудрості Сковороди у суспільстві, серед нашого народу — від дзвінкоголосих шкіл до поважних наукових установ, газета «Дзеркало тижня» викликала природну зворотню реакцію: до редакції надходять листи з місць, де бував, жив, творив Григорій Сковорода. Листи ці зворушують любов’ю наших людей до Сковороди, вони перейняті турботою про увічнення пам’яті поета і мислителя.

Прочитаймо разом свіжі «сковородинівські листи». Директор Каврайської загальноосвітньої школи, що в Золотоніському районі Черкаської області, Л.Різник і сільський голова М.Карпич звертаються до «Державного комітету» (так шанобливо в їхньому листі) із відзначення 280-річчя від дня народження Сковороди поетичним словом: «Пам’ять — сила. Завдяки історичній пам’яті людина стає особистістю, народ — нацією, країна — державою. Наближається ювілейна дата — 280-річчя від дня народження українського мислителя і поета Григорія Савича Сковороди. Ми свято бережемо пам’ять про народного мудреця і пишаємося тим, що доля привела його до нашого села». У селі Каврай студент Києво-Могилянської академії Григорій Сковорода у панському маєтку вчив і настановляв протягом п’яти років малого Василька — сина дідича Степана Томари.

П’ятнадцять років тому — без сторонньої допомоги і без грошових ін’єкцій — каврайчани визначили в своєму селі 14-гектарний природно-історичний заповідник. Що ж заповідали вдячні селяни? Насамперед пам’ять про вчителя Сковороду і тим самим зберегли його животворний дух і поетичний повів ( у Кавраї Сковорода написав більшість поезій із «Саду божественних пісень»).

Вулицю, яка стелиться повз колишній маєток Томарів (від нього залишився лише викопаний ще в ті часи погріб, у якому й по сьогодні учні зберігають вирощену ними влітку городину), назвали Сковородинівською і дали ім’я поета пам’ятці садово-паркового мистецтва. Сьогодні із тіні дерев вихоплюється на сонце погруддя філософа роботи скульптора-сковородинця Івана Кавалерідзе. На червоному тлі будинку школи вирізняється меморіальна дошка, а в школі клас вікнами на річку й ліс віддано під кімнату-музей філософа.

І тільки сама школа, де незримо присутній учитель у старомодній свитці і гарусних панчохах, не носить нічийого імені, і тому найперше прохання всього села до Організаційного комітету: присвоїти ім’я Григорія Сковороди Каврайській загальноосвітній школі. Зрозумілі, виправдані й інші прохання: врешті-решт добудувати школу (одне крило її дивиться на світ порожніми вікнами), яка стоїть саме на місці колишнього панського будинку, де вчителював Сковорода, переобладнати й поповнити новими експонатами шкільний сковородинівський музей, зробивши його, скажімо, філіалом Переяслав-Хмельницького музею Г.Сковороди.

На сургучному штемпелі другого листа я хотів побачити позначку: сотенне містечко Чорнухи Лубенського полку. І легко уявив це, бо добре пам’ятаю (і писав про ті події), як тридцять років тому на споришевому вигоні біля школи імені Г.Сковороди, яку я закінчив, постала свіжозбудована садиба Пелагеї і Сави Сковорід: хата під солом’яною стріхою, клуня з нехитрим селянським реманентом, комора для збіжжя, колодязьний зруб із журавлем, — і все подвір’я було обгороджене тином із тужавої лози з берега річки Многи.

Відтоді батьківська садиба Сковороди щороку потопає в зеленому буянні — і гінкі рожеві мальви, крислатий велетень-горіх, червоноягідне шатро могутньої горобини приховували поступові руйнації, що підточували меморіальну садибу. І тому у своєму листі-програмі розвитку музейної справи на Чорнухинщині завідуючий музеєм Г.Сковороди М.Соляник та провідний спеціаліст В.Марченко вносять невідкладні для виконання пропозиції, підкріплені фінансовими викладками: реставрувати меморіальну садибу-музей Сковороди, а головне — створити сучасний музей філософа і поета, переосмисливши й переобладнавши за новітніми досягненнями (особливо потрібна сучасна технічна апаратура) музейної справи. Безперечно, Організаційний комітет прислухається до голосу сковородинців-чорнушан.

Особливо потішив обширом і грунтовністю пропозицій лист із Переяслав-Хмельницького, підписаний директором Національного історико-краєзнавчого заповідника «Переяслав» Михайлом Сікорським та завідуючим кафедрою Переяслав-Хмельницького педагогічного інституту імені Сковороди Іваном Стогнієм. Насамперед вшанувати народного вчителя теплим і щирим словом, але обов’язково на науковому рівні, з відкриттям нових обставин і фактів біографії Григорія Сковороди. Звідси пропозиція: провести у Переяслав-Хмельницькому в листопаді 2002 року Всеукраїнську науково-практичну конференцію «Середнє Придніпров’я в житті Г.С.Сковороди», а вже 1 грудня у педагогічному інституті влаштувати шанувальний вечір, присвячений 280-річчю від дня народження Сковороди.

Не може не зацікавити оргкомітет пропозиція провести в Переяслав-Хмельницькому Всеукраїнський фестиваль виконавців творів Сковороди. Віриться, що авторитетом Кабінету міністрів буде вирішене й наболіле питання: передача з підпорядкування Міністерства оборони Національному заповіднику «Переяслав» пам’яток ХVІІІ століття — колишнього митрополичого будинку і канцелярії Вознесенського монастиря. Як би там вільно розгорнулася нині затиснена експозиція меморіального музею Сковороди. Як чекає цієї радісної хвилини патріарх музейної справи в Україні Михайло Іванович Сікорський.

Із далекої засніженої Сковородинівки, що в піддашші Харківської області, надіслали каліграфічно виписаного листа учні загальноосвітньої школи — члени клубу шанувальників Сковороди. Тут, у колишній Пан-Іванівці, упокоїлася фізична сутність Сковороди, але безсмертний дух його не полишив тутешніх ланів, лісів, озер, старовинного дому, де він завершив свій земний круг і в якому нині меморіальний музей філософа. А учні хочуть обладнати ще й свій шкільний музей. «Готуючись до 280-річчя від дня народження Сковороди, — пишуть вони, — поповнюємо куточок, у якому зберігаються матеріали про видатного українця… Ми збираємо матеріали про лауреатів Міжнародної премії імені Григорія Сковороди. На наше прохання відгукнулися працівники Чорнухинського музею. Звернулися в Спілку письменників України, але відповіді не отримали. Просимо відгукнутися на наше прохання й поділитися матеріалами, що стосуються Григорія Савича».

Зверніть увагу, діти називають Сковороду по-сімейному шанобливо: на ім’я і по батькові. Віриться, що на прохання юних сковородинців відгукнуться не тільки відомі автори творів — книг, художніх полотен, музики — про Сковороду, а й поважний організаційний комітет.

…Залишився вірним собі мій добрий знайомий, сковородинець із Боярки, що під Києвом, лікар Микола Каленикович Бородій. Детально знаючи біографію Сковороди, аж до зримості кожного року, він, полемічно налаштований до авторитетних дослідників, шукає і знаходить нові, досі не відомі факти життя філософа, які стають загальновизнаними. Так, у сімдесятих роках (уже минулого століття) М.Бородій, проковтнувши за одним подихом запальну й документально обгрунтовану книжку Леоніда Махновця про Сковороду, все ж наважився не погодитися з авторським викладом петербурзького періоду півчого придворної капели, студента Києво-Могилянської академії Григорія Сковороди.

Впродовж 15 років Микола Бородій усі відпустки, працюючи над дисертацією з історії української медицини, присвятив також пошукам документальних слідів Сковороди в архівах Києва, Москви й Ленінграда. І що ж? Наполегливість, аж до впертості, завжди приносила плоди. Молодий лікар знайшов десять нових документів, у яких безпосередньо зафіксовано прізвище Сковороди за його життя, та десятки документів, що характеризують його знайомих і оточення. Я тішу себе думкою написати згодом про ці 15 пошукових років. А зараз, у рік сковородинівського ювілею, М.Бородій підкидає нову тему для розвідок, для пристрасної, але плідної полеміки.

Відзначивши, що «Дзеркало тижня» «провело величезну роботу» з висвітлення сковородинівської теми, М.Бородій звертає нашу «увагу ще на один об’єкт. У м. Березані (1,5 години електричкою від Києва) жив священик Турчиновський, з яким Г.Сковорода служив у Токаї. В Березані створено музей Турчиновського. Варто глянути Вашими очима. Т.Шевченко збирався писати біографію Г.Сковороди. Т.Шевченко не раз бував у Березані з метою вивчення матеріалів про Г.Сковороду. Напевне в Березані живуть нащадки Турчиновського. Років 20 тому з Канади приїжджали нащадки березанця Лукашевича (родича Турчиновського). Вони хотіли ознайомитись із особистим фондом (архівним) Лукашевича, але їм, здається, не дозволили…»

Ось вона, ще одна таємниця, яку треба розгадати…

…Я знаю, що не відступиться від свого задуму (про це майже в кожному листі, отриманому з Братислави) патріарх словацької україністики Микола Неврлий встановити меморіальні дошки: українцю Григорію Сковороді у Братиславі, а словаку Даніелу Крману в Полтаві. Заслуговують на це обидва. 1708 року протестант-реформатор, гуманіст Даніел Крман вирушає в Україну і зустрічається з гетьманом Іваном Мазепою, у своєму «Itinerarium’i» (дорожньому щоденнику) змальовує правдивий портрет «козацького генія», стає свідком, а по суті —учасником Полтавської драми і з великими труднощами, з охоронною грамотою від гетьмана Мазепи повертається до Словаччини — «солодкої батьківщини». У 1745 році молодий філософ, гуманіст Григорій Сковорода майже тим шляхом, що й Даніел Крман, тільки в зворотному напрямку, їде з Києва в Словаччину, а далі в Угорщину. За п’ять років перебування в угорському місті Токай Сковорода сходив, об’їздив пів-Європи, неодноразово бував у Братиславі, тижнями просиджував у бібліотеці Akademia Istropolitana — академії задунайських країн, першій вищій школі в Словаччині.

Невтомний мрійник Микола Неврлий вже відіслав аргументовані листи в Міністерства культури Словаччини й України про відкриття меморіальних дошок Даніелу Крману та Григорію Сковороді — а член організаційного комітету, український письменник із Пряшева Іван Яцканин готовий докласти всіх зусиль, щоб ця важлива культурна подія відбулася в сковородинівський ювілейний рік.

Помітив закономірність: чим більше час віддаляє від нас Сковороду, тим ближчим і зрозумілішим стає його неголосне, вдумливе слово. Його книги, пісні, афоризми стають супутниками у житті тих людей, які, як і Сковорода, не дають себе впіймати світові облуди й олжі, підступництва й ненависті. Рік Сковороди в Україні починається чистим снігом, світлою думкою. Рушаймо на прощу до Сковороди… Прочитаймо, пізнаймо Сковороду, щоб ми могли, вклонившись його отчому дому в Чорнухах, святій могилі в Сковородинівці, сказати про себе його словами: і «…Бог мудрости дал часть».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК