«Мутаа» — одруження для задоволення

Що це — шлюб чи щось інше?

Фіраз, 24-річний мусульманин-шиїт, опинився в підвішеному стані: його мучить пристрасть, але грошей на одруження бракує. І тут на допомогу приходить одруження «для задоволення». Цей паліатив допоможе Фіразу пережити скрутні часи, а потім він візьме справжній шлюб.

«У мене виник статевий потяг, і я почав шукати собі пару, — відверто розповідає Фіраз. (Перш ніж призначити своє перше побачення, він порадився з духовним наставником.) — Одруження «для задоволення» — це саме те, що мені потрібно».

Це «задоволення» — арабською «мутаа» — є зафіксованим у звичайному праві різновидом шлюбу, усталеним на Близькому Сході.

Відносно високий рівень безробіття та низькі зарплати роблять суму, необхідну для вступу в офіційний шлюб, непосильною для багатьох 20-річних — адже сюди входять витрати і на пишне весілля, і на подарунки з золота для нареченої, і на меблі, і на квартиру. Тому молоді люди відкладають оформлення шлюбу на потім.

Мутаа, або тимчасовий шлюбний союз, дає змогу отримати всі інтимні радості шлюбу, при цьому уникнувши витрат і, оскільки шиїтський варіант ісламу це дозволяє, почуття провини. За словами Фіраза, він має досвід кількох подібних союзів, найдовший із яких тривав місяць, а найбільш скороминущий — тиждень.

За останні 30 років середній вік тих, хто вступає в шлюб, серед близькосхідних чоловіків підвищився з 25—29 років до понад 30 — залежно від країни, а серед жінок — із 20 до середини третього десятка.

Особливо цей показник зріс у Лівані. За даними вашингтонського дослідницького центру Population Reference Bureau, у цій країні кожна п’ята жінка у віці 35—39 років ніколи не була одружена.

«Значною мірою це пояснюється матеріальним становищем», — пояснює Антуан Саад, психіатр і викладач в Університеті Св. Йосипа в Бейруті. За даними Світового банку, рівень безробіття на Близькому Сході сягає 13%, до того ж «там панує нестабільність, тому шлюбний вік зростає».

Сунітська гілка ісламу, найпоширеніша серед арабів, засуджує цю практику. Чимало муллів забороняють її. Попри це, як повідомляють ЗМІ та уряд, у переважно сунітських Єгипті, Марокко і Тунісі, як і серед сунітів Лівану, поширена культура так званого урфі — шлюбу, заснованого на звичайному праві.

Як і мутаа, урфі за своєю суттю є контрактом між чоловіком і жінкою, які дають обопільну згоду на одруження. Як правило, договір укладають в письмовому вигляді, причому в ролі свідка виступає державний чиновник або мусульманська духовна особа.

У березні в Університеті Аль-Ажар, єгипетському ісламському закладі, який часто дає мусульманам рекомендації щодо поведінки в суспільстві, було створено експертну групу з розробки комплексу заходів, необхідних для обмеження поширення урфі, «що набуло тривожних масштабів», пише урядова газета «Аль-Ахрам». Якою ж була перша пропозиція експертної групи? Батькам слід матеріально допомагати своїм дітям в організації весілля.

Влада та релігійні лідери висловлюють стурбованість у зв’язку з тим, що молоді люди, можливо, таємно вступають в урфі для того, щоб замаскувати проміскуїтет.

У липні парламент Єгипту почав розглядати законопроект, який мав зобов’язувати пари, які перебувають в урфі, зареєструвати свої шлюбні контракти в урядових структурах. За оцінками ініціатора цього законопроекту Ібстама Хабіба, у Єгипті такі договори уклали близько 700 тис. пар, переважно студентів коледжів.

«Як правило, цей документ зберігається в чоловіка, який за першої ж небезпеки може його розірвати», — пояснює Хабіб.

Цією небезпекою може стати незапланована вагітність. Хабіб стверджує, що в судах Єгипту слухається 14 тис. справ зі встановлення батьківства.

Один із таких скандалів набув у 2004 році широкого розголосу: дизайнер Хінд Аль-Хіннаві стверджувала, що батьком її дитини є актор Ахмед Аль-Фішаві, із яким вони жили в урфі. За її словами, у нього мала зберегтися копія контракту, але він це заперечив.

Суддя призначив дитині й гаданому батькові ДНК-тест — нечуване для Єгипту рішення. Ахмед був визнаний батьком, і його зобов’язали сплачувати аліменти.

Незвичайність цієї справи полягає в тому, що жінка заговорила. Не так уже просто знайти жінку, яка погодиться обговорювати це «задоволення».

«Річ не в тому, що мені соромно, — каже дівчина, яка працює на ресепшені в одному з готелів Бейрута і відмовляється назвати навіть своє ім’я. — Просто я не хочу, щоб люди це потім обговорювали».

Вона розповіла, що перебувала в мутаа з чоловіком, за якого хотіла в майбутньому вийти заміж. Через два місяці вони вирішили, що не підходять одне одному. «Краще було зрозуміти це на тому етапі, ніж потім проходити через процедуру розлучення».

Ліван і особливо Бейрут — це родючий ґрунт для тимчасових шлюбів, оскільки тут, на відміну від інших, більш консервативних міст Близького Сходу, чоловіки й жінки разом з’являються на публіці й навіть цілуються в громадських місцях.

«Ми зустрічаємося, і часом хочеться одне одного торкнутися», — розповідає Фіраз, який разом зі своїм другом Зіадом і Бакром Аль-Мусаві, шиїтським імамом, проводить дозвілля в одному з бейрутських кафе.

Мусаві під час цієї розмови почувається трохи не у своїй тарілці. За його словами, мутаа — це насамперед вияв поблажливості до вдів, удівців, розлучених та інших людей, які з тих чи інших причин позбавлені регулярного сексу.

«Секс — це загальнолюдська потреба, як харчування, — каже він. — За звичайних умов вам слід було б укласти постійний шлюб. Але фінансові обставини відіграють велику роль».

«Я не хотів би, щоб моя сестра одружилася для задоволення», — зауважує 26-річний Зіад, студент Лівансько-американського університету в Бейруті, що спеціалізується на комп’ютерній техніці.

«Я не хочу, щоб дівчина, з якою я зустрічаюся, мала якісь стосунки ще з кимось, тому ми уклали шлюб для задоволення», — висловлює свою позицію Фіраз. Письмового договору він не укладав.

«Завтра, напевно, укладу», — жартує Зіад.

Сам Мусаві міг би укласти мутаа, але тільки із вдовою чи якоюсь жінкою, яка не може знайти чоловіка. «Я не заперечую сексу, але вірю й у самообмеження, — каже він. — Шлюб заради задоволення для мене — поза цією межею».

За матеріалами
International Herald Tribune

(www.inopressa.ru )