Муки і радощі «Роліту»

Навесні 1939 року до «Роліту» — з боку вулиці Леніна — прибудували ще один семиповерховий корпус, який складався із 14 розкішних чотирикімнатних та п’ятикімнатних квартир. Серед новоселів були і колишні мешканці старого корпусу «Роліту», котрі внаслідок зміни літературних «табелів про ранги» істотно покращили умови життя. Серед них — Павло Тичина, Максим Рильський, Андрій Головко, Петро Панч, Олександр Копиленко, Натан Рибак…

Той, хто не з нами, той проти нас! Деякі імена взагалі відомі не кожному історику літератури. Олексія Кундзіча можна назвати найвідомішим нонконформістом «Роліту», який не дозволяв літературним генералам та критикам знущатися зі своїх творів. І як результат — завершені три романи, а десять — не дописаних! О.Кундзіч писав (звісно, в шухляду), що на нього «було покладено обов’язки показового носія всіх гріхів, на які партія вказувала і ще вказуватиме письменникам».

Особливо вражаючим, на мою думку, видався розділ книжки С.Цалика та П.Селігея, присвячений письменникові Уласу Самчуку, який у роки нацистської окупації кілька разів приїжджав до Києва. Певний час він мешкав у розграбованому нацистами «Роліті». Фантастична драматична колізія, трагічний любовний трикутник, учасниками якого стали письменник, а також подружжя Прахових — Адріан (онук знаменитого історика мистецтв, критика і археолога Адріана Прахова) та Тетяна. Війна відібрала у Тетяни сина Толю, загубилася чотирирічна донька, потрапив у полон чоловік, якому вдалося вирватися з нього й повернутися до рідної домівки. Він згодом виявився «третім зайвим»… Cправжнім метеором у житті Тетяни Прахової промайнув і назавжди залишився письменник Улас Самчук. А далі — еміграція, і дочка Ірина побачила неньку лише у труні 1990 року в Канаді… Історія ця — готовий сценарій художнього фільму.

Слід зазначити, що С.Цалик і П.Селігей назбирали величезний масив архівних документів і розповідей свідків подій, їхніх нащадків, абсолютна більшість яких уже пішли з життя. 12 розділів — це лише дві дюжини історій про найбільш відомих і контраверсійних персонажів.

Раджу прочитати трохи несподівану «енциклопедію» української радянської літератури, яка читається як захоплюючий детектив.

Станіслав ЦАЛИК, Пилип СЕЛІГЕЙ. Таємниці письменницьких шухляд. Детективна історія української літератури. К.: «Наш час», 2010.