Муки і радощі «Роліту»

10 вересня, 2010, 14:55 Роздрукувати Bипуск № 33, 10 вересня-17 вересня 2010р.
Відправити
Відправити

Цей великий імпозантний будинок на розі вулиць Богдана Хмельницького (колишня Леніна) та Михайла Коцюбинського знає чи не кожен киянин...

/img/st_img/2010/813/813-11-4.jpg
/img/st_img/2010/813/813-11-4.jpg
Цей великий імпозантний будинок на розі вулиць Богдана Хмельницького (колишня Леніна) та Михайла Коцюбинського знає чи не кожен киянин. Його назва — «Роліт» — відома вже значно вужчому колу людей. Та й «робітників літератури» в цій ранній «сталінці» практично не залишилося. Єдиною людиною, котра вселялася в будинок ще шестирічним хлопчиком і досі мешкає тут, залишається Олег Микитенко, син відомого письменника Івана Микитенка.

Щонайменше, викликає подив абсолютно рекордна кількість меморіальних дошок, розміщених на стіні будинку з боку вулиці Богдана Хмельницького: 27! Тепер тут офіси, помешкання нуворишів, які «ані сном, ані духом» про колишніх аборигенів…

Чи можливо подивитися на життя корифеїв і аутсайдерів української літератури без парадних епітетів та обридлих ярликів, а крізь призму їхнього особистого життя, не заяложеного розділами і параграфами суто наукових розвідок? Їх, до речі, мало хто читає — важко, та й наклад у сотню-дві екземплярів не дозволяє… Популярний виклад, у кращому розумінні цього слова, поєднаний із прискіпливою роботою з архівами, дає вельми цікавий результат. Забронзовілі класики (хоча чи не кривимо ми душею, коли їх так називаємо, — часи зовсім інші?..) любили, мали коханок, «стукали» одне на одного, співпрацювали з НКВД і КГБ, а не лише невтомно працювали, здебільшого ідучи у фарватері «соцреалізму». Звичайні люди зі своїми святами, радощами — або ж справжніми драмами й трагедіями, у тому числі й творчими.

Першу спробу «відсканувати» справжнє, а не вміщене в енциклопедіях і критичних розвідках життя радянських письменників зробили два українські автори — Станіслав Цалик і Пилип Селігей. Понад десять років виснажливої праці в архівах, записи усних спогадів, — і нарешті нещодавно побачила світ зі смаком, ошатно видана книжка «Таємниці письменницьких шухляд. Детективна історія української літератури».

Ілюстративний ряд книжки просто вражає: тут і родинні світлини, на яких письменники постають у зовсім не парадному вигляді — в колі друзів на вечірках, під час полювання. А кольорові шаржі й карикатури допомагають відчути швидкоплинність Часу. До речі, історія — не лише війни, битви, а й життя людини, її радощі і страждання. Навіть орденоносні літератори, здебільшого успішні люди, які отримували в часи найбільшого піднесення казкові гонорари, неодноразово опинялися на межі життя і смерті, багатьох із них поглинула злочинна Система. Чорні «воронки» десятки разів приїжджали до будинку. І недарма лауреат Сталінської премії Микола Бажан не спав ночами на першому поверсі свого помешкання, гадаючи, чи омине його доля «співкамерників» по «Роліту».

«Король усмішки» Остап Вишня на світлині, відзнятій майже зразу після звільнення з табору в жовтні 1943 року, має вигляд змученого стариганя (у 54 роки!), людини, абсолютно скаліченої фізично й духовно. І його «Щоденник» зі славослів’ями найбільшому у світі кату, як припускають автори книжки, — такий собі стьоб?.. З іншого боку, чи не думав О.Вишня про можливий арешт і про те, ЩО саме в першу чергу перелопачуватимуть у квартирі невтомні енкаведисти? Чи осанна Сталіну не стала б рятівною індульгенцією?

Більшість «класиків» укррадліту (за аналогією з модним укрсучлітом) давно зникли зі шкільних та вузівських програм. Значна їх частина десятиліттями перебувала у фаворі, одночасно відчуваючи підняту над головою сокиру.

…«Перша черга» літераторів до кооперативного будинку на 60 квартир (від чотирикімнатних до двокімнатних) почала заселятися ще на початку грудня 1934 року. Траплялися серед новоселів і кінорежисери, актори, навіть директор підприємства.

/img/st_img/2010/813/813-11-3.jpg
/img/st_img/2010/813/813-11-3.jpg
Навесні 1939 року до «Роліту» — з боку вулиці Леніна — прибудували ще один семиповерховий корпус, який складався із 14 розкішних чотирикімнатних та п’ятикімнатних квартир. Серед новоселів були і колишні мешканці старого корпусу «Роліту», котрі внаслідок зміни літературних «табелів про ранги» істотно покращили умови життя. Серед них — Павло Тичина, Максим Рильський, Андрій Головко, Петро Панч, Олександр Копиленко, Натан Рибак…

Той, хто не з нами, той проти нас! Деякі імена взагалі відомі не кожному історику літератури. Олексія Кундзіча можна назвати найвідомішим нонконформістом «Роліту», який не дозволяв літературним генералам та критикам знущатися зі своїх творів. І як результат — завершені три романи, а десять — не дописаних! О.Кундзіч писав (звісно, в шухляду), що на нього «було покладено обов’язки показового носія всіх гріхів, на які партія вказувала і ще вказуватиме письменникам».

Особливо вражаючим, на мою думку, видався розділ книжки С.Цалика та П.Селігея, присвячений письменникові Уласу Самчуку, який у роки нацистської окупації кілька разів приїжджав до Києва. Певний час він мешкав у розграбованому нацистами «Роліті». Фантастична драматична колізія, трагічний любовний трикутник, учасниками якого стали письменник, а також подружжя Прахових — Адріан (онук знаменитого історика мистецтв, критика і археолога Адріана Прахова) та Тетяна. Війна відібрала у Тетяни сина Толю, загубилася чотирирічна донька, потрапив у полон чоловік, якому вдалося вирватися з нього й повернутися до рідної домівки. Він згодом виявився «третім зайвим»… Cправжнім метеором у житті Тетяни Прахової промайнув і назавжди залишився письменник Улас Самчук. А далі — еміграція, і дочка Ірина побачила неньку лише у труні 1990 року в Канаді… Історія ця — готовий сценарій художнього фільму.

Слід зазначити, що С.Цалик і П.Селігей назбирали величезний масив архівних документів і розповідей свідків подій, їхніх нащадків, абсолютна більшість яких уже пішли з життя. 12 розділів — це лише дві дюжини історій про найбільш відомих і контраверсійних персонажів.

Раджу прочитати трохи несподівану «енциклопедію» української радянської літератури, яка читається як захоплюючий детектив.

Станіслав ЦАЛИК, Пилип СЕЛІГЕЙ. Таємниці письменницьких шухляд. Детективна історія української літератури. К.: «Наш час», 2010.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК