Молодіжний рух у фінансовому полоні

Традиційно напередодні святкування Дня молоді владні мужі згадують про людей віком від 14 до 35 років. Особливу увагу в своїх урочистих промовах вони приділяють розвитку молодіжного громадського руху в Україні. І хоча фінансові та соціальні умови в країні у більшості випадків не сприяють цьому, чисельність громадських організацій усупереч існуючим проблемам нестримно зростає, а отже, виникає неабияка конкуренція між ними. Як результат — механізм державної фінансової підтримки молодіжного руху став найпопулярнішою темою для дискусій серед громадських активістів.

Як відомо, Бюджетний кодекс України визначає тільки три види організацій громадянського суспільства, на які може виділятися державне фінансування, — це всеукраїнські громадські організації інвалідів і ветеранів; молоді (які виконують загальнодержавні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок і сім’ї), а також культури і мистецтва зі статусом національних. Самі ж суми фінансової підтримки та пільгового оподаткування визначаються щороку окремо в законі про держбюджет, а їх розподілом займаються безпосередньо різні міністерства і відомства. Якщо йдеться про молодіжні громадські організації, то ця функція — у компетенції Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту.

Слід зазначити, що саме цій установі щорічно доводиться проводити конкурс між громадськими молодіжними та дитячими організаціями на кращі проекти програм, що стосуються дітей, молоді, жінок та сім’ї. От лише суми, які стоять «на кону», з кожним роком зменшуються. Так, приміром, у 2005 та 2006 роках держава на фінансування молодіжних та дитячих громадських організацій виділяла понад 11 млн. грн. Рекордною ця сума стала у 2008 році — понад 15 млн. грн. Після чого, з огляду на світову економічну кризу, яка два роки тому зачепила Україну, розмір фінансової підтримки активістів молодіжного руху зменшився втричі і нині становить 5 млн. грн. До того ж знецінилася гривня. Отже, сьогодні йдеться не про 3 млн. американських доларів, як було раніше, а про трохи більше ніж 600 тис.

Незважаючи на це, кількість охочих отримати частину цих грошей під свої проекти програм постійно зростає. Так, станом на сьогодні в Україні лише зі статусом всеукраїнських зареєстровано 173 молодіжні громадські організації. Крім того існує 19 всеукраїнських спілок молодіжних громадських організацій та 18 всеукраїнських дитячих громадських організацій. Якщо до цього складу додати ще й міжнародні об’єднання, зареєстровані на території України, то чисельність молодіжних організацій істотно збільшиться. Проте останні, згідно з постановою Кабінету міністрів України «Про затвердження Порядку проведення конкурсу проектів програм, розроблених громадськими організаціями, стосовно дітей, молоді, жінок та сім’ї», не допускаються до участі в конкурсі. Така ж ситуація і з місцевими молодіжними громадськими організаціями. «Подібні дискримінаційні умови міністерства є грубим порушення Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації, — вважає експерт Інституту політичної освіти, Ради старійшин ВМГО «Фундація Регіональних Ініціатив» Олександр Солонтай. — До того ж вони істотно зменшують конкуренцію між учасниками. Однак це не найголовніші проблеми конкурсу, що проводиться профільним міністерством. На жаль, склалася така згубна практика, коли учасниками конкурсної комісії є лідери (представники) організацій, що претендують на отримання фінансування від держави. А в 2009 і 2010 роках у її складі з’явилися дві особи, які представляють найбільші молодіжні організації парламентських партій. Тому, мабуть, не дивно, чому минулого року чимала частина коштів за результатами голосування конкурсної комісії перепала молодіжному крилу БЮТ «Батьківщина молода», яка з об’єктивних причин у цьому році не брала участі в конкурсі. Її місце, як і передбачалося, зайняла інша громадська організація «Союз молоді регіонів України» (СМРУ), наближена до Партії регіонів. Цього року, за рішенням конкурсної комісії, яка засідала в двадцятих числах червня, на її діяльність було виділено понад 200 тис. грн. Найбільше коштів — 971 тис. грн. отримала «Національна рада молодіжних організацій України», засновником якої є той-таки СМРУ. А 649 тис. грн. дісталося заснованому «Національною радою молодіжних організацій України» «Українському молодіжному форуму».

Як бачимо, усі ці громадські організації, чиї проекти отримали найбільше держфінансування, так чи інакше виявилися пов’язаними між собою.

«В той же час потужні молодіжні об’єднання: «Асоціація молодих донорів України», «Молодіжний Націоналістичний Конгрес», «Студентське братство», що реальними діями реалізують молодіжну політику, одержують фінансування у розмірах, що не дозволяє досягти поставлених завдань (не більше 40 тис. гривень кожна. — Авт.)», — зазнається в заяві члена конкурсної комісії, народного депутата України, який очолює згадане раніше ВМГО «Батьківщина молода», Євгенія Суслова, що після голосування виявив бажання оформити свої зауваження в «окрему думку». — Ці факти, в поєднанні зі складом конкурсної комісії, більшість якої представлена працівниками міністерства, СМРУ, УМФ («Український молодіжний форум». — Авт.) свідчать про ангажованість та упередженість при оцінюванні проектів програм конкурсу», — резюмує він.

Однак колишній голова секретаріату Української асоціації студентського самоврядування Олексій Кляшторний, який у 2008 році входив до складу конкурсної комісії з розгляду проектів програм, розроблених громадськими організаціями, стосовно дітей, молоді, жінок та сім’ї, вважає, що державна політика фінансової підтримки молодіжних громадських організацій не є такою потужною, щоб її вважати головним чинником формування молодіжного руху в Україні. «На жаль, держава не виділяє на цілі молодіжної політики достатньо коштів, — лише 5 млн. грн. спрямовано на всеукраїнському рівні на підтримку загальнонаціональних молодіжних організацій. А що за такі гроші можна зробити в молодіжному русі в Україні, якщо в країні налічується приблизно 15 млн. молодих людей? — запитує він. — До того ж існуюча нормативна база практично не дозволяє суто через бюджет проводити будь-які молодіжні заходи. Я наведу такий приклад: фінансується, скажімо, якась молодіжна конференція чи семінар, і державою встановлюється ліміт на харчування 25—30 грн. у день на людину. Очевидно, що триразове харчування забезпечити за такі гроші неможливо. Тому молодіжні організації повинні якось викручуватися шляхом певних махінацій — наприклад, завищувати кількість учасників заходу, щоб прогодувати їх. А як, скажіть, можна розселити в готелі Києва людей із встановленим нормативом на проживання 120 грн. на день? До того ж оплата має здійснюватися тільки за фактом наданих послуг. Тому молодіжні активісти вимушені йти на певні хитрощі: поселяти учасників заходу в борг, від чого власники готелів практично завжди відмовляються, або ж зазначати в актах фіктивні дати про проведення заходу «заднім» числом задля того, щоб отримати на його проведення державні кошти. Третій варіант — за наявності додаткового приватного фінансування вносити ці кошти напівофіційно як заставу. Такий пошук різноманітних варіантів обдурення держави призводить до деформування свідомості молодих людей. Як результат, утворюються такі молодіжні організації, що фактично існують лише на папері, а її членами є одна-три особи, які ходять на різні заходи, імітуючи громадську діяльність за державні кошти».

Слід зазначити, що подібна практика неможлива у більшості цивілізованих країн світу, де кошти з держбюджету надаються на діяльність лише суспільно корисних громадських організацій. Їхній розмір залежить від кількісного складу членів. Скажімо, в Німеччині у скаутських організаціях зареєстрована певна кількість членів, які сплачують членські внески. Яку суму вдалося зібрати активістам організації, на таку ж суму їх додатково дотує держава. До того ж усі суми є публічними, тому лідери організації не можуть так нахабно їх розкрадати. Адже громадськості дуже добре відомо, хто й скільки грошей, а найголовніше, на які цілі отримав. Самі обсяги фінансування в Німеччині максимально наближені до реальних. В Україні ж реалізація ефективної молодіжної політики на 500—600 тис. доларів просто неможлива.

Саме тому чимало молодіжних громадських об’єднань сьогодні знайшли альтернативні джерела фінансування. Йдеться про органи студентського самоврядування, в яких з ухваленням на початку цього року змін до Закону України «Про вищу освіту» з’явилася можливість отримувати кошти в обсязі 0,5% від спецфонду ВНЗ. Відтак в окремому вищому навчальному закладі, на кшталт КПІ та Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, для органу студентського самоврядування може бути передбачено суму, яка не поступається за розмірами тій, що на загальнонаціональному рівні виділяється державою на молодіжний рух. До того ж у демократичний спосіб — і це закріплено в законі — обирається орган студентського самоврядування, який цими ж коштами під певним контролем держави вправі розпоряджатися. Така демократична система майже 20 років поспіль існує у Польщі і Латвії.

Однак в Україні сьогодні є лише кілька навчальних закладів, які офіційно затвердили річний бюджет на потреби студентського самоврядування. До того ж Міністерство освіти і науки готує проекти положень, тобто підзаконних актів, які ревізують положення Закону України «Про вищу освіту» в частині виділення коштів органам студентського самоврядування зі спецфонду. В них ідеться про заборону виділяти гроші зі спецфондів ВНЗ, що надходять як оплата за навчання, а отже, це значно зменшить обсяги фінансування студентських організацій.

Проте молоді активісти запевняють, що тримають «руку на пульсі» і не дозволять зацікавленим особам так просто залишити їх без грошей. Тим паче що виборювати фінанси в ректорів, урядовців та парламентарів їм доводилося роками.