МОЛДАВСЬКИЙ ТРОН ДЛЯ ЗАПОРОЗЬКОГО БОГАТИРЯ

Мало хто знає, що наприкінці 1577 року козак Іван на прізвисько Підкова оволодів молдавським троном і змусив говорити про себе правителів багатьох держав, а особливо Речі Посполитої й Туреччини. Народжений на молдавській землі, ще в молодості Іван подався шукати щастя на Запорозьку Січ, де його охрестили Волошенином (у сучасному розумінні — молдаванином чи румуном). Фізично добре розвинений, він хизувався перед своїми товаришами вмінням гнути підкови. Під його єдиним портретом, вміщеним в одному з польських видань початку XVII ст., невідомий художник залишив такий підпис: «Був таким сильним, що не лише ламав підкови, а й таляри, а коли увіткнув таляр у дерев’яну стіну, то його треба було вирубувати. Взявши за заднє колесо, він зупинив повіз, запряжений шестериком коней. Дишель ламав об коліно. Взявши зубами бочечку меду, перекинув її через голову. Взявши в руки волячий ріг, пробив ним ворота». За твердженнями деяких джерел, справжнє прізвище козака було — Вода.

Чому Іван Вода-Волошенин-Підкова після довгих років козакування на Січі вирішив повернутися на історичну батьківщину та ще й зайняти в ній найвищу державну посаду, достовірно невідомо. Деякі літописці запевняють, що на Запорожжя приїхали два молдавських боярини, які й умовили Підкову виступити проти господаря Петра Кульгавого. Підкова зібрав майже 300 охочих іти по «козацький хліб» до Молдавії. Понад те, він навіть спромігся вмовити взяти участь у цій авантюрі козацького отамана Якова Шаха.

Три сотні козаків на чолі з Шахом та Підковою перейшли Дністер, де мали зустрітися із загонами бояр-«опозиціонерів», але замість них раптово прибуло військо господаря Петра. Іван змушений був разом із побратимами повернутися в Україну й чекати сприятливішої нагоди для наступного походу. Оскільки ж молдавські землі перебували під протекторатом турецького султана, через «свавільні» дії українських козаків назрівав міжнародний скандал. Султан звернувся до польського короля Стефана Баторія з вимогою негайно заарештувати винуватців прикордонного інциденту. Виконуючи наказ свого короля, коронний гетьман М.Синявський вислав проти І.Підкови три роти жовнірів. Збурювач міжнародного спокою в цей час із півсотнею козаків перебував на Поділлі, а його соратник Я.Шах подався на Запорожжя. Козацькому ватажку вдалося уникнути погоні коронних підрозділів, і в цьому йому допоміг впливовий польський магнат, брацлавський воєвода Януш Збаразький. Він певний час переховував Підкову і не видавав його посланцям короля.

Перечекавши небезпеку в немирівському замку Збаразького, Підкова повертається до своїх амбітних планів. Цього разу похід на Молдавію був організований набагато краще, ніж попередній. Збільшилася і його військова потуга, з огляду на прихід Шаха з шістьма сотнями запорожців. Більше того, вже перед виступом, який розпочався наприкінці листопада 1577 року, Івана Підкову в присутності всіх козаків, незначної кількості української й польської шляхти та кількох молдавських бояр було проголошено господарем Молдавського князівства. Оволодівши містечком Сороки, «чернь якого прийняла його за пана», Підкова рушив у глиб Молдавії й невдовзі поблизу тогочасної її столиці — міста Ясси — здобув блискавичну перемогу над військом господаря Петра, найбоєздатнішою частиною якого були 500 турків. Сучасники засвідчували, що цю перемогу козаки здобули за допомогою військової хитрості. Побачивши в момент бою дим від запалів ворожих рушниць, вони полягали на землю. Дочекались, коли противник стріляючи підійде ближче, а потому миттєво піднялися і залпом поклали близько 300 вершників. У результаті в молдавсько-турецькому війську виникла паніка, і воно кинулося навтіки.

Підкова зайняв Ясси, і 13 грудня частина місцевого боярства проголосила його господарем (князем). Першим кроком нового господаря стало формування уряду держави, в якому головні посади обіймали соратники козака. Боярин Василь Болтацу став логофетом (першим заступником), козак Чапа отримав посаду маршалка, шляхтич Копицький — баркулаба, якийсь Бурла — молдавського гетьмана, а Стефан — писаря. Запорозькому отаману Шаху новопроголошений господар доручив наглядати за «усім волоським людом». Після цього Підкова наказав звільнити всіх в’язнів. Згодом він надіслав листи сусіднім придунайським володарям — князям Волощини і Трансільванії. Також було надіслано листа до Стамбула, але, очевидно, дорогою його перехопили прихильники переможеного господаря. Підкова почав видавати грамоти монастирям, підтверджуючи їхнє право на володіння землею.

Коли звістка про володарювання козака Підкови в Молдавії дійшла до султана, він наказав сілістрійському паші, а також трансільванському воєводі зібрати якомога чисельніше військо і йти на допомогу поверженому господарю. Знову неподалік Ясс відбулася битва, і вдруге завдяки вмілим діям козаків (яким допомагало молдавське ополчення) Підкова переміг. Розлючений султан Мурад III наказав кинути проти козаків сили всіх союзників Османської імперії, що перебували в цьому регіоні. Підкова разом зі своїми прихильниками вирішив відступити до України.

Екс-господар знову зупиняється у свого доброго знайомого князя Збаразького. Проте королівські посланці переконали останнього, що Підкова здійснив похід до Молдавії без дозволу Стефана Баторія. Очевидно, саме тому князь зумів умовити Підкову й Шаха вирушити до Варшави, буцімто щоб отримати подяку за боротьбу проти турків і розпорядження з приводу ведення подальших дій. Залишивши здобуті військові трофеї Я.Збаразькому та М.Синявському, І.Підкова з кількома козаками добровільно вирушив на зустріч із польським королем. Він, звісно, аж ніяк не очікував, що вже у Львові — східній «столиці» Корони Польської — його буде заарештовано і закуто в кайдани.

У відповідь на жорстку вимогу турецького султана і кримського хана Стефан Баторій (як колишній трансільванський князь, а отже і сателіт Стамбула, у своїй політиці на півдні він був дуже обережним, щоб не наразити на небезпеку батьківщину) відразу ж наказав стратити Підкову. 16 червня 1578 року його вивели на площу Ринок у Львові. Після оголошення вироку козаку надали останнє слово. «...Мене привели на смерть, хоча в своєму житті я не вчинив нічого такого, за що заслужив би такого кінця. Я знаю одне: я завжди боровся мужньо і як чесний лицар проти ворогів християнства і завжди діяв на добро та користь своєї батьківщини, і було в мене єдине бажання — бути їй опорою й захистом проти невірних...», — мовив Підкова до присутніх. При цьому він звернувся до урядовців із проханням не страчувати товаришів, які супроводжували його. Випивши склянку вина, передану вірними побратимами, Підкова попросив їх принести килимок. Ставши на нього навколішки, Іван прочитав молитву й перехрестився. І тільки після цього славному козакові стяли голову.

Підкова був похований у львівській Успенській церкві. Невдовзі козаки з почестями перевезли його останки до Канева й перепоховали в одному з православних монастирів під Чернечою горою. Власне, страта Івана Підкови й перетворила його на народного героя. Про нього складали численні перекази, думи та пісні.

У 1839 році Тарас Шевченко свій вірш «Іван Підкова» розпочав такими словами:

Було колись — в Україні

Ревіли гармати;

Було колись — запорожці

Вміли панувати...

До цих слів великого поета залишається додати лише те, що козаки свого часу «панували» не лише в Україні, а, хоча й не дуже вдало, і за її межами.