«Модні» таїнства

На запитання — чи вірите ви в Бога? — часто можна почути відповідь: «Я не релігійний, але до церкви інколи ходжу». Мабуть, так само більшість із нас ставиться до таїнства хрещення і вінчання. Я виходила заміж на початку 90-х. Саме тоді розпочався «вінчальний бум». Особливим шиком вважалося робити це у Володимирському соборі. Записувалися цілі черги. Молоді відразу після реєстрації шлюбу в загсі їхали до церкви. Наша пара не була винятком. Добре пам’ятаю свої відчуття. Це було гарно, урочисто й хвилююче. І думки про те, щоб відмовитися від цієї «новомодної церемонії», у нас не виникало, сумнівів не було. Тоді ми були переконані: не розлучимося ніколи, й вінчатися необхідно. Нам ніхто не пояснив, яка відповідальність на нас лягає, нас не запитували, чи були ми на сповіді, чи причащалися, ніхто не цікавився нашою приналежністю до церкви. Необхідні атрибути придбано, гроші заплачено... Одночасно з нами вінчали ще одну пару, і в процесі священик час від часу плутав наші імена. Тоді нас це смішило...

Коли народився син, ми охрестили його в тій самій церкві. Хрещеними батьком і матір’ю стали наші близькі друзі. Згодом із хрещеним ми почали бачитися дедалі рідше, зрештою й зовсім перестали спілкуватися, а хрещена вийшла заміж і перейшла в іншу віру. Й одного разу мій 10-річний син запитав: «Мамо, а в мене є хрещені?» Зізнаюся, я не знала, що йому відповісти.

Наша розмова зі священиком Петром Зуєвим, настоятелем общини святої великомучениці Катерини УПЦ, торкнулася лише деяких, найпоширеніших питань таїнства хрещення і вінчання.

— Панотче Петре, останнім часом стало особливо модно хрестити дітей і вінчатися. Але чи не здається вам, що дитина сама повинна вибирати віросповідання. А для цього вона, як мінімум, має стати людиною мислячою. А в нас заведено хрестити новонароджених.

— Сьогодні чимало людей ставляться до хрещення саме як до обряду. Але це не обряд, а таїнство, смисл якого — прилучення людини до спілкування з Богом. Християнська віра дерзновенна. Ми віримо в те, що Бог став людиною. Не прибрав вигляд людини, не здавався людиною, а справді нею став, поєднав у Собі, у Своїй особистості дві природи — природу Бога і природу людини. Таїнство хрещення вводить людину в цю чудову єдність Бога й людини, робить її членом Тіла Христового, членом Церкви. Але між гріховним і святим життям — прірва. І людина повинна радикальним чином змінити все своє життя. Тому хрещення відбувається через триразове занурення у воду з прикликанням імені Пресвятої Трійці — Отця, Сина і Святого Духа. Коли води сходяться над головою охрещуваного — це символ його таємничої смерті: смерті для гріха.

Тепер про те, чи можна хрестити дітей. Хрещення дітей — дуже давня традиція. Ще в апостола Павла сказано, що в результаті проповіді хрестилися цілими домами, сімействами. Можливість здійснювати над дитиною таїнство хрещення обумовлена тим, що в хрещенні людське єство звільняється від уз гріха й нездоланної схильності до пороку. Тому Церква вважає, що важливо з найбільш юного, фактично несвідомого віку давати людині можливість бути вільною від влади гріха, долати його в собі й творити добро. Безумовно, це важливо за умови отримання дитиною християнського виховання як від батьків, так і від хрещених батьків.

— Що необхідно для здійснення самого обряду?

— Для хрещення необхідно мати натільний хрест, рушник і білу хрещальну сорочку до п’ят із довгими рукавами. У цій сорочці дорослий і входить у купіль, де відбувається триразове занурення у воду в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

— І як цей священний обряд поєднується з тим, що за нього беруть гроші? До речі, у різних церквах сума різна. Втім, як і сам підхід.

— Можна говорити лише про добровільне пожертвування. Коли ж у храмах вивішується так званий цінник: хрещення коштує стільки-то, вінчання стільки-то, молебень стільки-то — це неправильно. Тоді справді в людей мимоволі складається враження, що «таїнства продаються». А в Євангелії написано чітко: задарма прийняли, задарма давайте. Але ситуація змінюється. Я знаю, що сьогодні в багатьох общинах таїнства відбуваються безплатно. Наша община св. Катерини не виняток. Крім того, фактично в будь-якому храмі незаможна людина може, за погодженням із настоятелем, домовитися про те, що таїнство здійснять безплатно. Гадаю, найскладніша ситуація з цінниками в селі. Але людина, котру спокушає той факт, що сільський священик «усе робить за гроші», має пам’ятати: нерідко це спричинено тим, що родина священика голодує. Я знаю багато таких випадків. У майбутньому, сподіваюся, ситуація зміниться.

— Як треба вибирати хрещених?

— Сьогодні зазвичай виходять із бажання бачити ту чи іншу людину своїм родичем. А це неправильно. Хрещений повинен бути віруючим і, що дуже важливо, церковною людиною. Інакше кажучи, він має знати віру Церкви і брати участь у її житті — приймати Таїнства. Якщо ж віра хрещеного, так би мовити, абстрактна, то чого він тоді зможе навчити вашу дитину?

— Які обов’язки покладаються на них? Адже найчастіше місія хрещених зводиться до дарування подарунків на свята.

— Місія хрещених батьків — допомогти дитині стати християнином, зробити так, аби вона виросла в Церкві, стала церковною людиною. У нас часто кажуть: «Я віруючий, але не фанатик». Це означає: я вірю в Бога, але ходити до церкви лінуюся або не вважаю за потрібне. Це якась інша віра, не християнська. Що може зробити такий «абстрактно віруючий» хрещений для дитини? Нічого. Він не може допомогти, оскільки сам потребує допомоги. Тому не потрібно обманювати себе тим, що симпатична вам людина, котру ви хочете зробити хрещеним своєї дитини, «майже церковна» чи «незабаром нею стане». Коли ви справді хочете блага для своєї дитини, то шукайте хрещеного серед віруючих, серед тих, хто регулярно сповідується і причащається.

— Хто не може бути хрещеним і хрещеною? І чому?

— За правилами Церкви, не можуть бути хрещеними неповнолітні, злочинці, божевільні, люди, котрі ведуть гріховний спосіб життя. Це пояснюється тим, що вони нездатні навчати й не можуть сприяти духовному розвитку дитини. Традиція не брати в хрещені ченців і черниць пояснюється тим способом життя, який вони ведуть. Чернець утікає від світу, а обов’язки хрещеного цьому, скажемо так, не завжди сприяють. Крім того, це часто веде до спілкування з протилежною статтю, чого ченці теж уникають. Слід також пам’ятати, що шлюби між хрещеними та хрещениками канонічно заборонені (через духовну порідненість). Рідні мати й батько також не можуть бути хрещеними своєї дитини, оскільки вони вже мають інші зобов’язання перед нею.

— Як розібратися, хто кому доводиться кумом? Чи є кумами батьки дитини та її хрещені батьки? Чи куми — це лише хрещені між собою?

— І те, і друге, бо між ними встановлюється 1-й і 2-й ступені порідненості.

— Якщо хтось із хрещених перейшов, скажімо, в мусульманство чи іудаїзм, чи залишиться він, як і раніше, хрещеним батьком дитини?

— Хрещений батько чи мати — це духовна порідненість. Її сенс у духовному керівництві, у наставлянні в християнській вірі. Коли ж хрещений відмовився від тієї віри, в якій він мав наставляти хрещеника, то як, питається, він може виконувати свої обов’язки? В такому разі потрібно молитися й чекати, щоб людина повернулася до Церкви. До речі, якщо хрещений став агностиком або атеїстом, він також перестає перебувати в духовному порідненні з дитиною.

— Побутує думка, що коли дитину не охрестити, то на неї більше чигатиме хвороб і нещасть. Чи правда це?

— Якби це було так, то ми могли б дорікнути Богові за ревнощі, які межують із жорстокосердістю. А Бог же — саме милосердя, і Його любов простирається над грішними і праведними, тими, хто належить до Його Церкви, і тими, хто перебуває за її межами. Але річ у тому, що Церква може соборно молитися лише за свого члена. Тому не хрещений не може вдаватися до цілющої сили Церкви, а за здоров’я нехрещеної дитини не можна молитися соборно на євхаристичному зібранні. Звідси ті уявлення, про які ви згадали.

— А ще кажуть, що жінка, у котрої «критичні дні», не може хрестити дитину.

— За церковними канонами, жінка в цей час не може брати участь у богослужінні. Чим це пояснюється? У старозавітній книзі Левит записано, що в цей час жінка відокремлювалася від інших і будь-який доторк до неї приводив до нечистоти. Такий самий погляд на речі поділяли й інші давні народи. Новий Завіт приніс цілком інакше ставлення. Оскільки ми створені Богом, у нас немає нічого нечистого, опоганює не природне витікання, а гріх. Я з цього приводу можу навести, приміром, думку Патріарха Сербського Павла, який вважає, що в цьому стані жінка може «приходити в церкву, цілувати ікони, приймати антидор і освячену воду так само, як і брати участь у співі». На думку Патріарха Павла, у цій ситуації жінка не повинна причащатися, нехрещена — хреститися, але це виправдано, якщо існує загроза життю. Питання про участь у хрещенні як хрещеної залишається відкритим, проте краще було б від цього утриматися.

— Також кажуть, що мати не може бути присутньою в церкві під час хрещення дитини. Чому?

— Це в тому разі, якщо хрещення відбувається раніше, ніж через 40 днів після пологів. Відповідно до церковної традиції, породілля може ввійти в храм лише на сороковий день після пологів, коли над нею священик читає спеціальну молитву. Тому, якщо хрещення відбувається після цього терміну, ви можете попросити священика, аби він прочитав очисну молитву, і бути присутніми на хрещенні.

— На мою думку, до таїнства вінчання в нас також підходять досить легковажно. Що повинні знати молоді, перш ніж наважитися на такий відповідальний крок?

— Ви маєте рацію. До вінчання найчастіше ставляться як до ще однієї форми весільної церемонії. Проте участь у будь-якому таїнстві Церкви передбачає віру й церковність. У шлюбі стан закоханості згодом минає, і людина починає бачити свою «половину» вже в інакшому світлі, разом із усіма вадами. Це означає, що для тих, хто бере шлюб, актуальна одна з головних тем християнської етики — проблема любові і єдності. Що таке християнська любов? Як вона пов’язана з жертовністю, з милосердям? Як терпіти близьку людину, як навчитися продовжувати любити її, коли закоханість минула? Тут не можна відповісти конкретно: треба знати ось те чи те. Потрібно просто бути християнином.

— Чи існують у нас школи при церкві? Чи ведеться роз’яснювальна робота про смисл таїнства вінчання з парами, котрі хочуть це зробити?

— Так, при деяких парафіях існують спеціальні катехитичні (огласительні) школи, де людині допомагають вивчити віру Церкви, її історію, сенс богослужінь. У Києві такі школи існують при кількох парафіях, зокрема й при нашій.

Священик зазвичай проводить співбесіду з тими, хто хоче вінчатися. Таких бесід може бути кілька, а бути присутніми на них можуть кілька пар. На жаль, у великих храмах таку практику встановити важко — через занадто велику кількість молодят. Але мені здається, що говорити з майбутнім подружжям перед вінчанням необхідно обов’язково.

— Як ви ставитеся до того, що в деяких церквах вінчають оптом, інколи плутаючи імена тих, кого вінчають?

— Це пов’язано з тим, що багато пар хочуть обвінчатися в «гарній церкві». А насправді потрібно вінчатися не в мальовничому місці, а в тій общині, до якої ти належиш. Вінчатися «оптом» зле, а ось рятуватися спільно, у спілкуванні з іншими — добре. Тому потрібно триматися своєї общини. Якщо ж такої немає, то Таїнство вінчання не справляє фактично жодного впливу на молодят. Що з цього виходить, показала недавно у своєму фільмі «Чеховські мотиви» Кіра Муратова.

— Минає час, і люди вирішують розлучитися. Чи можуть вони «розвінчатися»?

— Те, що в Церкві немає чину «розвінчання», як ви висловлюєтеся, свідчить, що це протиприродно. У Церкві діє максима: те, що поєднав Господь, людина не повинна розлучати. Але з ласки дається можливість церковного розлучення. Причиною може бути лише повний крах шлюбу, коли через зраду одного з членів подружжя порушено чистоту шлюбу. Але й у такому разі можна покрити беззаконня любов’ю і тим врятувати сім’ю. Більше того, гадаю, це найправильніший вихід навіть із такого становища, оскільки якби Господь не прощав наших зрад, ми не мали б можливості врятуватися.