Модель суспільного «не-життя»: наводимо різкість на перспективу

Усі двадцять років нашої незалежності ми не можемо вибрати для країни моделі сьогодення і майбутнього, - аморфність у діяльності наших соціальних структур, світоглядна невизначеність у кожній долі примушують нас проживати кожен день як «чернетку», у слабкій надії на те, що новий ранок несподівано запропонує правила життя «начисто». А поки що доводиться жити згідно з усталеними в суспільстві потворними нормами безвір’я, безправ’я та роз’єднаності.

Доктор економіки і соціології Юрій Саєнко відзначає, що в нашому соціумі немає позитивної, творчої моделі співжиття громадян: ми нерідко всі разом виступаємо проти можновладців або проти якихось соціально-політичних явищ, але, навіть усунувши їх або змінивши ситуацію, найчастіше не можемо сказати, за що ми виступаємо. Відділ соціальних експертиз Інституту соціології НАНУ провів експертне опитування щодо перспективних моделей України - було опитано тридцять інтелектуалів: політологів, соціологів, письменників зі Львова, Донецька, Луганська, Запоріжжя, Одеси, Миколаєва, Полтави. Експерти намалювали досить строкату картину.

Корупція: занепад проти розвитку

Серед причин, які перешкоджають активній участі України у глобалізаційних процесах, експерти назвали корумпованість політичної системи (73%), корумпованість управлінського персоналу (47%), слабку конкурентоспроможність країни (43%), відсутність ефективної геополітичної та геоекономічної стратегії (37%), а також слабку поінформованість населення про глобалізаційні процеси у світовому просторі (20%).

Серед моделей майбутнього України, прийнятних для більшості її громадян, експерти назвали вступ до Європейського Союзу (61%), запровадження федерального устрою з регіонами: Захід, Центр, Схід, Північ, АР Крим (25%), вступ до союзу «Білорусь, Росія, Україна» (4%). Нічого не змінювати воліли б 4% опитаних, і ніхто не віддав би Росії Схід країни та Крим.

Серед соціальних структур, здатних інтегрувати українське суспільство, експерти бачать громадські організації та об’єднання (за це виступають 67% опитаних, хоча така модель суспільного устрою, вочевидь, бажана, а не реально досяжна), ЗМІ (53%), родину (традиційні цінності та норми) - за них висловилися 43% опитаних. Централь­ній владі віддали належне 27% опитаних, релігійним організаціям і громадам - 13%, професійним об’єднанням - 3%, політичним партіям - 7%. А на місцеву владу ніхто з респондентів уже надій не покладає.

Серед соціальних об’єднань, участь громадян у яких зміцнює єдність українського суспільства, експерти назвали молодіжні об’єднання (40%), об’єднання за місцем проживання (33%), професійні об’єднання (30%), бізнесові об’єднання (30%), етнічні об’єднання (27%), релігійні об’єднання (17%), жіночі об’єднання (13%), творчі об’єднання (13%), об’єднання за віком (7%), а також політичні партії та блоки (7%). Варто згадати, наскільки потужні на Заході професійні спілки, аби зрозуміти, що якось ми не так живемо…

Цікаво, як влада використовує національний потенціал країни? Вона просто не зважає на людей, підтверджує дослідження.

Висновок простий і трагічний: нинішню владу не цікавить потенціал нації як енергія розвитку країни, її цікавить кримінально-олігархічна нажива зараз і якнайбільше.

Експерти вважають, що нинішня влада дотримується таких політико-економічних орієнтирів: проросійський (73%), проєвропейський (47%), латиноамериканський (17%), північноамериканський (13%), південноазіатський (3%) і китайський (3%).

За десятибальною шкалою, відстоювання владою загальнонаціональних інтересів експерти оцінили 3,1 бала, ефективність економіки - 2,8 бала, соціальну політику - 2,6 бала, підвищення добробуту народу - 2,4 бала, зменшення нерівності і соціального розшарування - 2 бали, соціокультурний розвиток - 1,9 бала. Серед рис, якими наділена влада, експерти відзначили хабарництво (8,5 бала), відкритість влади оцінили 2,9 бала, а моральність - 1,6 бала. Обличчя влади виявилося антиукраїнським.

За індексом впливу (за шкалою від -10 до +10 балів) на консолідацію українського суспільства деяких країн і спільнот на перше місце вийшов Європейський Союз (4,5 бала), США набрали 1,6 бала, Китай - 0,4 бала, СНД - -0,9 бала, НАТО - -1,8 бала і Росія - -7,2 бала.

Індекс оцінки дистантності влади від народу становив -4,4 бала, а зв’язок людини з суспільством було оцінено всього 3,9 бала. Розрив між владою і народом сягнув безпрецедентних розмірів.

Зовсім безнадійно, на думку експертів, виглядає взаємодія чинної суспільно-політичної системи з низкою системних складових суспільного життя, таких як загальновизнані впливові соціальні групи (2,7 бала з 10 можливих), традиції української історії та культури (2,2 бала), конструктивна політична опозиція (2 бали), високий рівень суспільної відповідальності громадян (1,9 бала), ефективна економіка (1,9 бала), соціально активне громадянське суспільство (1,9 бала), високий рівень загальнонаціональної єдності (1,6 бала), загальнонаціональні суспільні інтереси (1,5 бала), сформована українська політична нація (1,2 бала), розвинена демократія (1,2 бала), відкритий діалог влади з народом (1 бал), авторитетні лідери - взірці освіченості і честі (0,6 бала), соціальна рівність усіх перед законом (0,5 бала). Тобто все, що миле нашому громадянину, який мріє про справжню рівність, для влади - порожній звук. І експерти розуміють, що боротися з цим доведеться важко й довго.

Розвиток замість виживання

- Ми з вами знову на узбіччі цивілізованого світу, - розповідає Юрій Саєнко. - Спочатку були на комуністичному, а потім система зробила «кульбіт», і ми скотилися на інше узбіччя - олігархічно-кримінальне. Живемо «паралельно» до цивілізаційного розвитку - у потворній соціально-політичній системі з ринком часів дикого капіталізму (мікс феодалізму з раннім капіталізмом). Чи можна виборсатися з цієї ситуації? Звичайно. Згадаймо, що в післявоєнні роки у кримінально-олігархічну систему потрапили Португалія, Іспанія, Греція та Італія. Вони вибралися з неї, співпрацюючи з цивілізованим світом. Нас же тепер Росія кличе орієнтуватися на себе, Білорусь і Казахстан - «ми ж усі однакові»…

Що консолідує українське суспільство? Не спільна історія, не спільний цивілізований ринок і не загальні цивілізовані рівні виборів влади. Нас об’єднує страх перед загибеллю: ми боїмося голоду, безробіття, припинення виплат зарплат, стипендій, пільг. Двадцять років народ намагається вижити і поки ще тримається разом у невизначеності та бідності, тотально гноблений владою всіх мастей.

Чи були спроби організації нашого життя за іншою цивілізаційною моделлю? Були. Усе розпочалося з того, що ми проголосували за незалежну Україну. Отже, є в нас моделі консолідації, коли ми організовуємося навколо ідеї. Чи доводилося нам ще колись у нашій двад­цятилітній історії голосувати «за»? Ще був Майдан. Але обрана тоді влада зрадила народ. А тепер немає позитивних моделей, ми не знаємо, за що йти боротися, навколо чого об’єднуватися. Моделі можливого подальшого розвитку немає, і населення, особливо останніх два роки, повертається до колишньої моделі життя (майже 60% населення у нас жалкують, що розвалився СРСР, більше того, з цього приводу жалкують 30% молоді). Це ностальгія за стабільністю, адже пам’ять зберігає тільки хороше. Зараз дуже багато громадян проти Януковича - але за кого й за що вони? У цьому помилка нашої опозиції - у невизначеності шляху.

Наша країна не має «самостійного» шляху. Є два варіанти - або зійти з олігархічно-кримінального узбіччя на цивілізований шлях, або загнати себе ще глибше на задвірки світу і поставити на собі хрест. Яким шляхом поведе нас нинішній уряд, з’ясується вже наприкінці року. Усі переговори із західним світом сьогодні відкриті. Переговори з Росією - закриті, а це вказує на тип авторитарного об’єднання, де все вирішуватиметься «за кремлівськими лаштунками».

Останнім часом ми спостерігає­мо протестні рухи всередині країни. Що буде далі? Або новий Май­дан, або модель надзвичайно жорс­токого його придушення, на кшталт того, як це відбувається в Білорусі і в Росії. Чому Тимошенко сидить у в’язниці? Тому що знищують найсильніших лідерів. А це означає невтішні прогнози щодо успіху опозиції. Люди не вийшли на Майдан за Тимошенко, оскільки свого часу Ющенко все зробив для того, аби зруйнувати їхню віру в здатність нації до об’єднання. Виникла тотальна недовіра до всього.

Наші експерти здебільшого вірять у силу громадських організацій, але тільки 13% нашого населення беруть участь у громадській діяльності, причому цей показник стабільний із 1992 року. А в демократичних країнах у громадське життя залучені 60-70% населення.

Характерно, що експерти найбільше надій покладають на молодіжні об’єднання. Це природно. Але тут є велике розчарування. Коли мене запитували на початку 90-х років, які зміни нас очікують, я казав, що все зміниться через одне покоління (двадцять років). Однак цього не сталося, оскільки вся влада і політичні діячі вибудували «греблі», щоб не пустити молодь ні в політику, ні в бізнес, ні в культуру. За винятком «своїх» синків та доньок - за клановим середньовічним принципом. Але все ж таки лідер повинен з’явитися із середовища молодих.

А те, що влада не використовує наш національний потенціал, - це трагедія, яка свідчить про малу величину нашого з вами вольового потенціалу, здатного перетворити дійсність… У нас немає спільних інтересів, окрім виживання, хоча давно час розвиватися, а не виживати.