Між сім’єю й вулицею

Чому так складно боротися з дитячою безпритульністю? Навіть тепер, коли помилки й перекоси в підходах до цієї проблеми змінюються (прийомні сім’ї, замість інтернатів створюються будинки сімейного типу), бездоглядних дітей багато. За оцінками фахівців, в Україні понад сто тисяч дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. Вони живуть у нестабільних умовах. Більшість стали «соціальними сиротами», залишеними батьками й позбавленими засобів до існування. У крайньому разі, втративши родину й житло, вони живуть на вулиці. Тільки в Чернігівській області з 2000 року кількість таких дітей зросла на 18,2 відсотка і становить 2723. 75 відсотків їх належать до категорії соціальних сиріт, тобто сиріт, у яких живі батьки, тому що ті не піклуються про своїх дітей. Безпритульних дітей на Чернігівщині близько трьох сотень.

Місця безпритульних, котрі повертаються до нормального життя й навчання, займають інші. Соціальні працівники одностайні: безпритульні, так би мовити, у чистому вигляді — це тільки вершина айсберга неблагополуччя. Є діти, і їх набагато більше, котрі остаточно не порвали зв’язку з нормальним життям, вони балансують між сім’єю й вулицею, базаром і школою. Такі «непотрібні діти» постійно поповнюють контингент безпритульних, вони найчастіше випадають зі сфери впливу соціальних служб. Закрити пролом, у комплексі вирішувати проблеми як «вуличних» дітей, так і тих, хто способом життя наближається до них, покликаний Центр соціально-профілактичної роботи з дітьми вулиці, що відкрився у Чернігові.

Разом із гостями й відвідувачами кореспондент «ДТ» ознайомився з новим закладом. Видно, що організатори добре все продумали. Розмістився Центр соціально-профілактичної роботи в цоколі багатоповерхівки, неподалік базару й вокзалу, де в основному «дислокується» дитячий контингент, на який треба відповідно впливати. Занедбані приміщення, що довго стояли порожні після закриття дитячих гуртків, відремонтували. І тепер вони сяють чистотою й затишком: санітарно-побутова зона — з душовими, місцем для прасування одягу, перукарнею, медичним кабінетом, є затишний зал для відпочинку та проведення масових заходів, кабінети для спеціалістів.

Показово, що нову справу доручили молодим. Колектив із дванадцяти чоловік, серед яких психолог, соціальні працівники, педагоги, майже повністю складається з недавніх випускників чернігівських вузів. Учорашнім студентам легше, ніж будь-кому, знайти спільну мову з підлітками. Вже в перший день після відкриття центру відвідувачів, які прийшли не на свято, а в справах, не бракувало. Соціальному працівникові Людмилі Довгоброд разом із психологом Ігорем Шурубурою довелося докласти чимало зусиль, щоб непрості клієнти зважилися довірити їм свої проблеми. Тринадцятирічного Андрія сюди привела його бабуся. Вона повідала непросту історію внука. Він побував не в одному інтернаті, але втікав. Часом бродяжить, проте вдома все ж таки з’являється, школу відвідує коли заманеться, і в міліції вже є до нього претензії... Жінка похилого віку строго оцінювала поведінку своїх дорослих дітей, які втрачають сина через байдужість до нього. Вона хотіла б більше впливати на ситуацію, на долю внука. Не один рік оббиває пороги інстанцій, але з оформленням опікунства в бабусі нічого не виходить.

У дванадцятирічного Жені, який, до речі, теж з’явився в супро­воді своєї бабусі, біографія не така «яскрава». Школу він поки що відвідує, але з батьками стосунки не складаються. Напевно, саме тому втечі з дому частішають.

Коментуючи ці й інші відвідання, спеціалісти центру наголошують, що вони, у повній відповідності до статусу закладу, працюватимуть не тільки з дітьми, а й з їхніми родичами. Оскільки в сім’ях Андрія і Жені залишилися близькі, які адекватно сприймають ситуацію, то є надія напоумити батьків, зберегти родини, а отже — і вберегти дітей від вуличного способу життя. Така профілактика — один із головних напрямів роботи, але не єдиний.

Центр, що відкрився, не дублює організацій, котрі вже працюють із неблагополучними дітьми. У нього, скажімо, немає спальних кімнат, їдальні. Проте, працюючи в контакті з чотирма десятками партнерів-організацій, зокрема з дитячими притулками, доброчинцями, він через них може надати дітям повний комплекс послуг. Нова програма допоможе дітям відновити родинні зв’язки або сформувати навички, потрібні для дорослого життя. Завдання центру — опанувати інноваційну модель вуличної (аутрич) роботи: виявлення безпритульних і бездоглядних дітей безпосередньо в середовищі їх проживання, встановлення з ними довірливих стосунків, залучення організацій-партнерів до вирішення проблем кожної дитини тощо. Навички такої спільної роботи є, оскільки, перш ніж відкрився центр, його спеціалісти і їхні партнери з дитячих притулків, державних та громадських організацій пройшли навчання й тренінг, де основна увага приділялася організації спільної роботи.

Створення центру стало можливим завдяки об’єднаним зусиллям представництва організації «Лікарі світу — США» в Україні та партнерів проекту: Міністерства України у справах сім’ї, молоді й спорту, служби у справах неповнолітніх Чернігів­ської облдержадміністрації, виконкому Чернігівської міськради, Деснянської райради, притулків для неповнолітніх, Центру соціально-психологічної реабілітації дітей, медичних та інших установ. Для реконструкції та облаштування приміщення під чернігівський центр представництво організації «Лікарі світу — США» в Україні надало близько 300 тис. грн. із Всесвіт­нього дитячого фонду під патронатом королеви Швеції Сильвії. Відповід­но до домовленостей, по завершенні дворічного спільного пілотного проекту в березні 2009 року обладнаний центр перейде на утримання місцевого бюджету і стане першим в Україні прототипом державних установ вуличної роботи з безпритульними й бездоглядними дітьми, що створюватимуться в рамках Державної програми подолання безпритульності і бездоглядності на 2006—2010 роки.