Між Гембою та Магурою

Квитки в напрямку Карпат у період новорічних свят розкуповуються за місяць наперед. Потім народ пильно стежить за прогнозом погоди і сподівається на милість природи, аби не підвела, побалувала сніжком та морозцем.

І ось він настав — довгоочікуваний день від’їзду. Любителі зимових видів спорту з лижами та сноубордами навпереваги, нав’ючені рюкзаками, у кольорових комбінезонах і куртках веселими компаніями штурмують поїзд.

Підкоривши Драгобрат і Тростян, цієї зими ми попрямували у бік Воловця. Прямо на вокзалі нас зустріли місцеві водії на мікроавтобусах і легковиках. Двадцять гривень з людини, тридцять хвилин їзди розмитими гірськими дорогами — і ми досягли мети, якою в теперішньому сезоні стала гора Гемба в мальовничому закарпатському селі Пилипець.

Житло, як і квитки, бронювали заздалегідь. Хто не подумав про це вчасно, довго бродив по селу в пошуках більш-менш підходящого місця для нічлігу. Умови проживання в приватному секторі приблизно однакові — звичайна сільська хата з грубним опаленням, без водогону, зі зручностями на вулиці.

Крім нас, у кожній із кімнат мешкало ще п’ять-шість таких самих туристів. Будинок із гарячою водою та санвузлом — недозволенна розкіш і велика рідкість для Пилипця. Такі хороми зазвичай «забивають» за два місяці й заздалегідь вносять передоплату. Вартість проживання в середньому становить 35—40 грн., плюс 15—20 грн. за харчування (коли готує хазяйка). Прямо під підйомником побудували кілька невеличких готелів із номерами по 250—500 грн. на добу. Але геть усі принади цивілізації, хай живе романтика гасової лампи, джерельна вода з криниці й запах кінського гною!

Власники спорядження, ледве розпакувавши рюкзаки, поспішають на гірку. Ті ж, хто ще не придбав такого, прямують у прокат. І тут також спрацьовує закон: хто не встиг, той спізнився. У Пилипці тільки дві точки прокату спорядження (30—50 грн. на день). Вибір дуже обмежений — сноубордів немає взагалі, більш-менш сучасні моделі лиж розбирають миттєво, залишаються «дрова», які, через брак кращого, також розбирають. Кому зовсім не пощастило, залишається милуватися місцевими пейзажами, пити глінтвейн у колибі біля підніжжя гори. Я опинилася серед щасливчиків. Правда, мені дісталися лижі на дві голови вищі за мене. Тому щоразу, злітаючи з гори, доводилося стежити за тим, аби не наступити лижею на лижу, не заплутатися в них і не заритися фізіономією в утрамбований сніг. Верхня частина Гемби досить крута, далі вона переходить у більш положистий спуск.

Початкуючі лижники воліють їхати на Магуру. Там широкий, рівний схил (близько 800 метрів) без горбів та вибоїн. У проміжках між катанням і стоянням у черзі на підйомник можна перекусити в колибі. Асортимент страв традиційний: деруни, вареники, пельмені, голубці, грибна юшка та, звісно ж, міцні напої.

Із продовольством у Пилипці не склалося. Магазин, чи не єдиний у селі, лежить за кілька кілометрів від гори. Мінімальний запас продуктів (хліб, цукор, крупу, воду) можна купити тільки в сусідньому кафе «Плай». Ресторанів і барів, як, наприклад, у Славському, також немає. Відкриті лише дві колиби — одна біля підніжжя Гемби, друга — у напрямку до водоспаду Шипот. Досвідчені завбачливі туристи роблять закупки у Воловці.

Але одноманітність у їжі можна перетерпіти. Значно більший дискомфорт викликала неможливість нормально помитися. Ми знайшли єдину сауну, розміщену в одному з готелів. Але потрапити туди так і не змогли через величезну кількість таких самих бажаючих. Нам пощастило, що в наших друзів, які поселилися поруч, був водогін із гарячою водою й навіть ванною. Отож, заходячи в гості до товаришів, ми примудрялися заодно і прийняти душ.

У перший день нашого приїзду йшов дощ, сніг на горі був м’який і легкий, а через кілька днів ударив мороз, траса покрилася льодом. Черга на підйомник стала значно меншою, і лише найвідчайдушніші продовжували літати по схилах. Один із таких відчайдухів збив лижницю, що загавилася. З переломом ноги її відвезли до воловецької лікарні. Тому, вирушаючи на наші гірськолижні курорти, пам’ятайте: рятувальна служба тут (утім, як і медична) перебуває в зародковому стані. Не ризикуйте зайвий раз, аби не затьмарити святкові дні.

Гірськолижний курорт у Пилипці порівняно молодий. Залишається сподіватися, що знайдуться інвестори, які захочуть вкласти в нього кошти. І місцева влада принаймні не заважатиме населенню власними силами піднімати український туризм.