МІЖ ДВОХ ВОГНІВ

Хлопчик похнюпився, невпевнено ввійшов у кімнату разом з енергійною, рішуче налаштованою жінкою. А під час її тривалого емоційного монологу, що переривався риторичним: «Він може підтвердити...», відвертав голову до вікна й мовчав. З усього було видно, що 15-річному підлітку все це важко й неприємно вислуховувати, але він змушений...

Мати й син. Зріла жінка та юнак, який дуже скоро стане дорослим і самостійним. Але мати, схоже, цього не розуміє й поводиться з ним як зі своєю власністю. Просто маніпулює ним у непростій життєвій ситуації. Хапається за сина, як за останню соломинку, яка може втримати біля неї (хай і на відстані) коханого чоловіка. І боротьба ця стала сенсом її життя. На жаль. А хлопчик — лише засіб у цій боротьбі.

...Хлопчик народився поза шлюбом, але, швидше за все, до конфлікту матері з батьком не знав цього, попри те, що всі роки жив тільки з мамою та її близькими, а батько приїжджав інколи в гості з іншого міста. Та й у рідкісні його наїзди спілкувалися не вдома, у родині, а в якомусь нейтральному місці. Хлопчик по-своєму любив батька, та й мама постійно прищеплювала повагу до нього — розумного, серйозного, освіченого. Говорила — щойно тато матиме власне житло, переїдуть до нього.

Та спливали роки. Хлопчик пішов до школи, намагався добре вчитися, рівнятися на батька. Мама фактично з дня його народження присвятила себе синові, не працювала, робила все, щоб дитина була всебічно розвиненою. Матеріально допомагали батьки, тато сина теж не вельми обмежував у коштах, хоча, з усього було видно, особливих почуттів до хлопчика не мав. Це він підтвердив згодом під час нашої зустрічі. Так склалися в них у трикутнику стосунки. А син, навчений мамою, дуже хотів сподобатися таткові. Він просто відчував потребу в батьківській любові й турботі.

Та раптом — грім. У чоловіка з’явилася інша жінка. Мати хлопчика пережити цього не могла, адже завалилися всі її надії, життя фактично зазнало краху. Вона вирішила боротися за «щастя сина», а фактично боролася за себе. І підліток із його уразливою душею, тихий, спокійний, урівноважений став єдиним дійовим засобом у цій боротьбі. З ним та його ім’ям вона фактично йшла «на штурм», захищаючи своє нереалізоване щастя, хоча всюди декларувала, що робить це тільки в ім’я сина. Водила його за собою, щоб він підтверджував зраду батька, в його присутності розповідала про «пригоди» дорослого чоловіка та інші його гріхи, тож із кумира батько в очах дитини мав перетворитися на страшну людину, якщо не ворога. Але хлопчик щодо цього майже завжди мовчав і лише одного разу в розмові ненароком зронив: «Я хотів би жити з батьком... але з мамою теж». А мама, не боючись нашкодити дитині, розпалювала пристрасті, тож справа дійшла до суду з вимогою позбавити батька батьківських прав, до інспекції у справах неповнолітніх та інших опікунських органів, засідань педрад тощо, на яких підліток мусив бути присутнім. Можна уявити його тодішній стан і поспівчувати. Хлопчик у результаті відмовився ходити до школи, навчався екстерном, а потім мама взагалі вирішила переїжджати до міста, де жив батько.

Тим часом той і аліменти виплачував регулярно, і трохи додатково допомагав синові. Але мати вимагала більшої турботи й більшої уваги, аж до того, щоб батько забрав сина до себе або зробив опікунами своїх родичів чи навіть просто знайомих. Вона була згодна практично на будь-який варіант, аби ниточка, що зв’язує їх трьох, не обірвалася. Але чого можна досягти вимогами й погрозами? Тож особисті зустрічі припинилися й питання вирішувалися тільки через адвоката. У своїй сліпій помсті жінка дійшла до того, що оселилася з сином неподалік будинку колись коханого нею чоловіка та стежила за кожним його кроком, а хлопчикові постійно нагадувала, щоб він телефонував батькові... Як часто, на жаль, наш дорослий егоїзм і нерозуміння бумерангом б’ють по дітях. А ми цього просто не помічаємо.

Складна річ — життя. Так інколи понесе-закрутить... У нашому випадку не важко і материнську любов якось зрозуміти, і багато чого простити. Але як можна втягувати у чвари дитину замість того, щоб захистити її від жорстокості дорослого життя! З часом хлопчик багато чого зрозуміє в нашому непростому бутті й багато з чим зіштовхнеться. Але навіщо ж передчасно? І чи зможе зрозуміти: те, що фактично забрало в нього безтурботне й радісне дитинство, перевернуло життя, — робилося в ім’я Його?! Чи не занадто висока ціна?..

Ось думка кандидата психологічних наук, психотерапевта Галини КАТОЛИК:

— Потреба в батьківській любові не тільки найсильніша з усіх людських потреб, а й найбільша за часом, за тривалістю. З перших хвилин життя сім’я, батьки для дитини — і джерело спілкування, і фундамент для розвитку майбутньої особистості. Яка вода тече з цього джерела? Вода любові й творення чи ненависті й руйнування? Якщо друге, то якою вона виросте — ця дитина, «не нагодована» любов’ю, не захищена від чвар, інтриг, маніпуляцій найближчих і дорогих людей?

Стосовно проблем у конкретній родині, то ми маємо справу, швидше за все, із так званими психологічними маніпуляціями матері. Така поведінка жінки — це неусвідомлене (а можливо, частково й усвідомлене) маніпулювання дитиною для досягнення певних цілей. І йдеться, як мені бачиться, не так про майнові, матеріальні претензії, як про психологічний виграш, що полягає в несвідомій спробі повернути чи втримати чоловіка, батька дитини.

Яке ж ставлення батька до сина та його матері? Тут слід звернути увагу на те, наскільки сформована батьківська позиція й чи сформована вона загалом. Багато психологів стверджують, що для правильного формування батьківської позиції чоловік повинен любити передусім свою дружину (жінку), і це найкраще, що він може зробити для своєї дитини... А тут ми бачимо, що потенціал конструктивних форм спілкування в двох дорослих людей вичерпався й перейшов у свою протилежність. Щодо сина, то заочно важко говорити про деформації, які відбуваються в його світосприйнятті, а також про те, як вони виявлятимуться в майбутньому. Дитина рано чи пізно зрозуміє, що стала знаряддям маніпуляцій, тож не виключено, що почне цим користуватися як у стосунках із власними батьками, так і в стосунках з іншими людьми. І тоді складеться така ситуація, коли всі взаємодіючі особи виявляться жертвами. Мати — жертва батька, батько — жертва матері, син — жертва обох, а дорослі батьки — жертви сина. Не виграє ніхто і не може виграти. У таких ситуаціях членам міжособистісного конфлікту бажано й варто було б звернутися по допомогу до психотерапевтичної або психологічної консультації, де фахівці допомогли б погасити конфлікт і вивести стосунки на більш конструктивний рівень. Тим паче що джерела цієї історії в далекому минулому кожного з батьків, точніше — у їхньому дитинстві, і пов’язані з сім’ями, у яких вони росли, з батьками.