Між кибиткою та "Мерседесом"

Про етнічну злочинність у наш ліберальний час говорять дуже стримано. При цьому виходить, як у старому анекдоті про частину тіла, яка є, а "слова такого немає".

У такої ситуації кілька причин. Насамперед - електорально-політична, незалежно від країни. Звинувачення в криміналізації якогось етносу загрожує не тільки втратою цього електорату (статистично це може бути незначна величина), а й подальшим медійним "зашкваром", організованим політичними супротивниками. Причому не має значення, наскільки ці супротивники послідовні у своїх ліберальних уподобаннях.

Друга причина - просто політична, потреба для будь-якої влади демонструвати постійне "покращення" у сфері суспільної безпеки, незалежно від реальної ситуації. Тому поліцейська статистика у прес-релізах максимально уникає згадування про расу, етнос і релігію, особливо якщо йдеться про злочинну групу. Незалежно від реальних оперативних даних, людська свідомість умить масштабує загрозу, але про цю когнітивну особливість з елементами параної трохи нижче.

І, нарешті, загальне табуювання національної тематики як такої, що склалося після Другої світової війни. Добровільно-примусово вивчена відмова від поняття "національність" у сенсі етнічного походження спричинила соціальний ефект, подібний до лоботомії.

Була така (з середини ХХ ст. законодавчо заборонена) нейрохірургічна операція, при якій одну з часток мозку роз'єднують з іншими. Наслідком такого втручання в ті негуманні, донейролептичні часи було те, що агресивні душевнохворі, які становили фізичну загрозу для себе й оточення, ставали тихими й слухняними, доміри соціалізованими дурниками.

Тобто значна частина європейських людей таку ментальну операцію над собою проробила. Стала терпимою до всього на світі й миролюбною просто-таки до мироточивості. Це як татуювання - якщо почав, зупинитися важко. Тому за етнічністю далі пішли стать, вік, віросповідання, сексуальні уподобання тощо. Взагалі все те, що сукупно становить окремо взяту людину як своєрідну й неповторну особистість.

А інша частина, формально теж європейських, людей тихо підсміюючись, удає, що теж операцію над собою проробила і зберегла всі ці маркери в рамках локальних субкультур.

Тому, наприклад, із початку 1990-х у медійних потоках США одночасно існували дві тенденції: захват від загальних демократичних обіймашок з "голодранцями" через колишню залізну завісу до посиленого набору у ФБР і поліцію людей зі знанням національних мов цих "голодранців".

Я навмисно використав зневажливий економічний термін, бо етнічна злочинність має насамперед економічні причини. Не буває ані спеціально злочинних націй, ані спеціально богообраних, які основним своїм заняттям вважають або розпинання дітей, або розсилання променів світла. При цьому злочинністю звичайні громадяни традиційно вважають лише те, що загрожує їхній особистій безпеці, тобто публічну дику поведінку окремих відморозків.

Виходить парадокс, за якого про етнічну організовану злочинність багато років поспіль публікують глибокі дослідження (починаючи, наприклад, з китайських "Тріад" і закінчуючи… вже навіть не знаю чим), і одночасно будь-яка влада змушена виконувати якусь дивну пантоміму з підморгуваннями, коли представники етнічного кримінального бізнесу десь геть уже накосячать до неможливості.

Європейським лідером такого соціального суїциду, безперечно, є нинішня Німеччина, яка в результаті пропаганди терпимості отримала сумно відомі ритуальні новорічні зґвалтування. Оскільки жертви закликали "зрозуміти й пробачити" поганих хлопчиків зі складною долею.

Світське демократичне суспільство не може безкарно вдиратися на територію "мова-релігія-звичаї", і етнічна злочинність використовує цю слабкість демократії на повну котушку. Три роки тому я вже казав, що сучасний тероризм ефективно підживлюється можливостями демократії, яка за визначенням розширює права і знижує обмеження. До того ж, щойно люди і їхнє життя стали незаперечною цінністю, вони стали й об'єктом терору.

Сприйняли це в нас дуже нервово, хоча США після 11 вересня суттєво переглянули свої ліберальні плани щодо національної безпеки - кількість офіційних державних організацій, що опікуються нацбезпекою, різко перевалило за тисячу, а афілійованих або таких, що мають окремі проекти з homeland security, - за дві тисячі.

Нас же, вочевидь, 2014-го труснуло ще недостатньо. Тому я тепер нагадую, що етнічна злочинність в умовах політичної безкарності логічно розвивається в терористичну активність.

Етнічна злочинність переростає в тероризм з тих-таки економічних причин, через які наркотрафік, торгівля зброєю і людьми є топовими в кримінальному рейтингу. Це - можливість отримати надприбутки. Не для пересічного виконавця, зрозуміло.

Контрабандистові байдуже, що й куди перевозити (за наявності "зеленого коридору") - алкоголь, наркотики, пропагандистську літературу чи зброю. Але ризики для нього зменшуються в рази, якщо мова внутрішньогрупової комунікації не загальновживана, якщо родоплемінні відносини й зв'язки виключають складність вербування й розподілу прибутку, якщо в історії етносу були (а в кого не було?) епізоди несправедливих гонінь, на які можна списати будь-який інтерес правоохоронців.

Етнічна злочинність може бути повністю викорінена тільки в одному сумному випадку - коли злочинцем стає сама держава. З італійською мафією в Італії тимчасово впорався тільки Муссоліні, через що мафіозі стали найвідданішими помічниками не тільки італійських антифашистів, а й згодом союзницьких військ. І отримали за це до певного часу лояльне ставлення ФБР і можливість декриміналізувати мафіозний капітал.

У нас ситуативно утворилася така собі вісь етнічної злочинності, на одному кінці якої українська політична богема розмістила циган, а на іншому - чеченців. Як мовиться, ніколи такого не було, і ось знову. (При цьому зауважу, що організований бандитизм у "титульної нації" ще кілька років тому був цілком державним явищем.)

Є такий топологічний об'єкт - стрічка Мебіуса, однобічна поверхня. Достатньо взяти довгу паперову смужку і склеїти її протилежні кінці, попередньо один з них перевернувши. Кожен окремо взятий відрізок двобічний, але загалом точки розмежування немає.

Так само і з циганами-ромами, і з чеченцями-ічкерійцями. Перелік кримінальних спеціалізацій у цих етносів загальновідомий. Точно так само легко можна знайти видатних і героїчних представників цих націй.

Тільки ось у чому когнітивна заковика, про яку я обіцяв поговорити на початку. Героїзація - завжди індивідуальна, з іменем і прізвищем. А от криміналізація завжди групова - "вони всі такі".

Як я вже казав, слабкість демократичного суспільства в тому, що воно атомізоване, роз'єднане широкими можливостями прав кожної особистості. Особистість при цьому стає сильнішою. Але група - слабкішою. Християнське вчення, згідно з яким "немає ні елліна, ні юдея" і яке пропонувало більш значущу мотиваційну надбудову, в історичному масштабі програло світській владі, й усі умовні елліни та юдеї насправді повернулися до своїх етнічних ідентичностей. Із цілком прозаїчних, до речі, причин.

В умовах різкого зростання масштабного ризику групові інстинкти виживання ефективніші. Час для ухвалення рішень обмежений, і виграє та група, в якої ці рішення про пріоритети склалися історично. Законність тут узагалі відходить на третій план.

Організована етнічна злочинність не є проблемою №1 в Україні. Оскільки вона, своєю чергою, є частиною загальної організованої злочинності, а та - вагомим складником національної тіньової економіки. І це нібито компетенція не контррозвідки, а поліції і різних там НАБУ і САП. Ба більше, як і в усьому світі, в організованої злочинності теоретично є висока мотивація стежити за громадським порядком "на районі", аби не привертати зайвої уваги поліції, яка найчастіше і так "на паях".

Тому я б методологічно розділив явище на високоорганізовану злочинність, інкорпоровану в держструктури, де справді "ні елліна, ні юдея", і на організовану за етнічною ознакою шпану, якій, через невисоку кваліфікацію, дістаються залишки кримінального бізнесу, що не потребують ані особливого розуму, ані навичок, крім власне кримінальних.

Через цю "нікчемність" етнічна злочинність зовсім не привертає уваги держави щодо можливості "відтяпати" активи, і не дуже цікавить поліцію з протилежних причин - етнічні угруповання охоче здають поліції "не своїх" і загалом не виходять у своїй діяльності за негласні договірні рамки, а договори бувають про різне.

Усе це було б досить банально, якби не війна. Немає потреби нагадувати, що найефективніші гібридні інструменти впливу ті, які сам об'єкт впливу значущими не вважає. Або йому соромно зізнатися, що для таких інструментів є точка прикладання.

На тему Ethnic identity and terrorism або Ethnic terrorism model (ETM) ви знайдете сотні матеріалів, але не в кириличному сегменті Інтернету. Сучасні дослідники тероризму нарікають, що в моделі Global Terrorism Database (GTD) надмірну увагу з самого початку приділяли країнам, і зовсім незначну - локальним етнічним групам. Примітно, що перше наукове зауваження на цю тему, яке закликало не розширювати географію, а цікавитися етнічними подробицями всередині країни, з'явилося 2012 року.

Більшість досліджень тероризму все ще ігнорує етнічний вимір або, в найліпшому разі, розглядає явище як продукт націоналізму, який дає лише часткове й спрощене пояснення проблеми. Більш переконливі мотиватори - це економічні претензії та міжгрупова конкуренція. Однак аналіз групового рівня коштує дорого, і, щоб він був результативним, він має тривати кілька років, що при нашій чехарді влади наразі неможливо. Але якщо таких досліджень не проводити, потім ми можемо заплатити дорожче, опинившись у лещатах між кибитками й "мерседесами" на смузі з однобічним рухом до катастрофи.