«Мистецтво руху» чи ліки від нудьги?

Я довго не могла вирішити, які дві однакові речі взяти. Взяла дві кепки і дві сумки. Дорогою до «зони мобу» подруга розповіла правила поведінки, які я практично відразу порушила, причому всі, починаючи з першого завдання для флешмоберів.

Близько 15—20 осіб із двома пляшками соку (дивлячись збоку можна подумати, що спрага змучила), двома сумками, двома шапками і шарфами (очевидно, щоб не застудитися) ходили вздовж кіосків із пивом, шаурмою і газетами. Хтось читав дві книжки, хтось розмовляв по двох мобілках, курив дві сигарети, підкурюючи двома запальничками. Найоригінальнішою була дівчина, котра обмотала навколо колін двох однакових мавпочок. Отут я порушила перше правило — сприймати все те, що відбувається, як належне не вдалося.

Почався дощ, але в інтернет-інструкції було сказано, що жодні погодні умови не є перешкодою для проведення мобу за запланованим сценарієм.

Друга частина «марлезонського балету» проходила в рамках всеСНДівської акції, сценарій якої був розіграний одночасно в 20 містах СНД. Завдання виявилося простим і абсурдним одночасно. Подруга вручила мені антену, по-варварськи вирвану зі старого магнітофона, а сама озброїлася давно вже зіпсованим радіоприймачем. У визначений час усі мобери дістали антени (хто саморобні, хто з радіоприймача, а хто просто мобілку з антенкою) і почали хаотично рухатися, розмахуючи ними в усі боки. Тут я порушила друге правило — зберігати серйозний вираз обличчя не вдалося. Я підходила до подруги й просила знайти «Наше радіо». Хтось із моберів кричав, що ніяк не може впіймати... Хотілося зрозуміти, що ж усі ловлять, але ніхто не відповідав. Мобери були небатослівні. Хоча мене попередили, що ніхто не розмовлятиме, я вирішила спробувати зрозуміти зміст того, що відбувається. Момент був обраний вдало. Саме підійшов інструктор і вручив папірець із вказівкою про подальші дії. Душа поета не витримала. «Це зв’язок із космосом. Ви ж упіймали хвилю?» — відповіла на моє запитання інструктор і пішла. Хвилю впіймати не вдалося, зате в тих, хто брав участь у дійстві не вперше, вийшло.

Вирішивши прочитати інструкцію дорогою додому, ми сіли в автобус. Витягти з кишені клаптик паперу виявилося непросто, тому що моя супутниця почала протестувати й нервуватися, щоб ніхто не побачив.

Сценарій «Облави» зрозумілий, а от місце дії вже далеко. Довелося повертатися. Вибух петард змусив мобівців притиснутися до стіни, зображуючи заарештованих. Знайшлися навіть сміливці, котрі стали на коліна прямо в багнюку. Я притулилася до вікна й вирішила порушувати правила до кінця. Стримувати сміх не було сил, почувалася я повною дурепою. Хлопець, який стояв по сусідству, теж не витримав і запитав, скільки ще стояти. Молодець-мобівець прийшов у «зону мобу» вдруге, але вже встиг визначити, що для нього це спосіб весело, тусовочно провести вихідні. Філософія flashmobу поступово почала відкриватися.

Звідки пішов flashmob

Flashmob (у перекладі з англійської — миттєва юрба, хоча організатори віддають перевагу назві «розумна юрба») — нова розвага, що набуває популярності в усьому світі. Це технологія, яка дає змогу будь-якій кількості незнайомих людей, домовившись з допомогою Інтернету, одночасно робити заздалегідь узгоджені абсурдні й абсолютно нешкідливі дії. Безпосередньо на самих форумах і спеціальних сайтах з’являються сценарії, в яких чітко прописано, що, де й коли. Будь-який «мешканець» Мережі може ознайомитися з таким сценарієм і взяти участь у запропонованому мобі. У багатьох великих містах світу вже сформувалися групи флешмоберів.

Цивілізований світ зіткнувся з цим явищем у середині 2003 року. За однією з версій, усе почалося з книжки американського соціолога Говарда Рейнгольда «Розумна юрба: наступна соціальна революція». У ній він стверджує, що за сучасного рівня розвитку новітніх технологій, безпосередньо з допомогою Інтернету, стільникового зв’язку в будь-якій точці світу можна швидко зібрати велику кількість людей та управляти ними з певною метою. Під враженням від її прочитання програміст із Сан-Франциско Робу Зазуета виклав на сайт ідею організувати юрбу в людному місці з метою виконати абсурдні з погляду пересічного мешканця сучасного мегаполісу дії. Ідея набула реальних рис, і вже у червні 2003 року в Нью-Йорку близько 150 осіб одночасно ввійшли в меблевий відділ магазину й попросили «любовний килим» за 10 тисяч доларів для «приміської комуни». За два місяці на земній кулі практично не залишилося місця, де в тій чи іншій формі не траплялися б подібні речі. В Римі 300 людей увійшли до книгарні й дружно попросили неіснуючу книжку. В Берліні юрба зібралася поруч з американським посольством. Усі одночасно відкрили пляшки з шампанським і протягом трьох хвилин в унісон пили «За Наташу!». У Денвері натовп із 400 осіб розійшовся по кількох поверхах будинку. «Пінг!» — кричали ті, хто стояв унизу. «Понг» — відповідали їм згори. В Одесі приблизно 50 осіб у чорному постояли хвилину мовчки й поклали по дві квітки до ніг гумового клоуна біля входу до «Макдональдса».

Перша в Росії акція флешмобу відбулася на вокзалах Петербурга і Москви. У Пітері зустрічали Тетяну Лаврухіну, а в Москві — Володимира Путіна. Зрозуміло, ні Путін, ні Лаврухіна не знали, що їх зустрічатимуть. Мало того, вони навіть нікуди не збиралися їхати.

Харків’яни приєдналися до нового міжнародного руху в серпні 2003 року. Для того, щоб потрапити в «зону мобу», необхідно було мати сонцезахисні окуляри та посвідчення особи. У призначений час мобівці дружно покашляли, вдягли окуляри і помахали пам’ятникові Леніна.

Дехто вважає, що справжнім був тільки нью-йоркський флешмоб. А решта — просто копіювання.

«Мистецтво руху» минулого?

Флешмоб чимало увібрав у себе з історії перформенсу. В ньому є риси футуризму, здебільшого російського, дадаїзму, сюрреалізму, ситуаціонізму, перформенсу 70-х, акціонізму. Але тепер перформенс — одна з форм «мистецтва дії», мета якого полягає у виконанні визначених, заздалегідь запланованих дій перед публікою. У деяких випадках перформенс передбачає участь глядача, а в деяких — ні. Флешмоб привносить у «мистецтво дії» нові риси: публічність і анонімність. Утім, новий рух претендує на мистецтво колективної дії. Але чи такий він новий? У багатьох, зокрема в Девіда Янга, ідеолога руху флешмобу в Росії, є грандіозні плани з перетворення флешмобу в моб-арт з допомогою найкращих російських художників-перформенсистів. Він вважає, що flashmob вичерпає себе. Моб-арт — нова форма на межі флешмобу, хепенінгу, перформенсу та інших видів мистецтва. «Це те, що досі вважалося авангардним мистецтвом. Тепер для цього є матеріал — люди, яких десятки й сотні. Вони готові до участі, це глина, до того ж одухотворена. Це інтерактивний вид мистецтва. Ти ніколи не знаєш, чим скінчиться моб. За нашими дослідженнями, люди, взявши участь у двох-чотирьох акціях, втрачають інтерес. Тому що немає надзавдання, немає великої мети», — заявив він. «Мистецтво колективної дії» — це миттєвість, несподіванка, анонімність. І саме ці три чинники визначають його недовговічність. За даними опитувань серед мобівців, 60% вважають флешмоб приколом, 3% — самозамилуванням, а 23% послали із запитаннями в...

По суті, flashmob не приносить нічого нового. Ми одночасно повторюємо аналогічні дії щодня — сідаючи в автобус, купуючи газети, прогулюючись парком — і навіть не помічаємо цього. Мобівці звільняються від комплексів, умовностей. Це свого роду викаблучування, ламання стереотипів і думок, узвичаєних у цивілізованому суспільстві. Адже правила поведінки встановлюють самі люди. Чому, приміром, не можна зайти до магазину й почати чистити зуби, упасти на підлогу й лежати кілька хвилин? Мобери виконують свої дії за чіткою інструкцією, дотримуючи правил (головне — не показати, що абсурд, який відбувається, заздалегідь сплановано). Але все людство живе за інструкцією, продиктованою власною совістю, фізіологією живого організму, законами держави й любові.

Чи настільки невинний і безпечний флешмоб, як здається на перший погляд? Мобівці підтверджують, що новий рух не може завдати ніякої шкоди. Єдина його мета — задоволення учасників. Але негатив явища не обов’язково має виражатися в каліцтвах і руйнаціях у місті. Набагато страшніше, коли є механізми управління натовпом, які можуть бути використані аж ніяк не з добрими намірами і не заради задоволення. Всю історію людства сильніші homo sapiens вчилися керувати юрбою. І досягли в цьому успіхів. Історія показала руйнівність цієї влади. Мобери підтверджують, що процесом ніхто не керує. Але як щодо Інтернету і мобільного зв’язку? Адже всі сценарії та попередні домовленості про синхронність дій можна знайти, клацнувши мишкою на потрібному посиланні.

У своїй книжці «Розумна юрба: наступна соціальна революція» Говард Рейнгольд виступає в ролі футуролога, пророкуючи наступну соціальну революцію, в рамках якої розумна юрба, використовуючи симбіоз Інтернету та мобільного зв’язку, у найближчі десять років чинитиме радикальний вплив (як позитивний, так і руйнівний) на всю сферу діяльності людського суспільства. При цьому він наводить приклади подібних акцій, що мають переважно політичну спрямованість, які відбуваються вже у наш час. Зокрема атаки терористів «Аль-Каїди» 11 вересня, що готувалися й координувалися через Інтернет і мобільний зв’язок. Нещодавно з’явилася інформація про те, що двоє китайців домовилися через Інтернет покінчити з життям. І розіграли цей спланований сценарій. Страшно навіть уявити, що безневинні вказівки можуть трансформуватися в небезпечні для життя сценарії, які втілює керований натовп.

Мій знайомий психолог підтверджує, що у флешмобі немає ніяких ознак «психоманії» або відхилення від норми в поведінці. Це просто гра. У мобу свій кайф — здійснювати дії паралельно з кимось, що створює ілюзію єднання. Звичайно, його можна використовувати у своїх цілях. Як, наприклад, ножем можна різати капусту, а можна вбити людину. Завжди є можливість того, що натовп почне виконувати будь-які вказівки просто за інерцією. Втім далеко не всі мобівці готові беззастережно виконувати намічений сценарій. Вони говорять, що дехто приходить тільки на ті заходи, у яких хоче брати участь.

Флешмобівські тусовки можуть бути використані з політичною метою. Хоча самі мобівці наполягають на тому, щоб політики не потрапляли в «зону мобу».

В Україні флешмоб знайшов родючий грунт. Не дивуйтеся, якщо побачите на вулицях міста людей, які виконують фізичні вправи або завмерли у безглуздих позах. Це мобери, котрі нас, допитливих обивателів і роззяв, які нічого не тямлять у філософії колективного руху, називають «пінгвінами».