Мистецтво світогляду і модель науки

Всяке мистецтво має на меті привести до порядку певну розхристану у житті людину.

Лесь Курбас

Моделі, які продукує наука і якими вона послуговується, є результатом складання атомарних істин і моделей нижчих рівнів.

Формулою такого процесу є логіка, погоджена вченими і формально ними визнана. Наука завжди є доктриною моменту, бо є результатом домовленості вчених.

Світогляд також є сумою істин. Але формулою їх додавання є естетика, яка допускає індивідуальні інтерпретації і не заперечує певної свавільності тлумачень. Якщо інтерпретації і свавільність тлумачення фактів, об'єднані в світогляд, забезпечують його стійкість у часі, то це і буде мистецтвом світогляду. Ця стійкість є результатом довіри людей.

Коли ж людство було ще юним, і Земля плавала на трьох китах, людина однаково давала собі раду, бо розуміла Світ, а не пояснювала його. Це так, тому що пояснюємо ми завжди лише модель Світу, яка не обов'язково наближає нас до розуміння, як у ньому жити. Адже саме пояснення моделі атома спричинило потім найбільші масові вбивства людей у Хіросімі й Нагасакі і тримає людство у постійній загрозі знищення в ядерній війні. Світ, перш ніж його пояснювати, слід розуміти. І чи не є той глум, у якому опинилася Україна, наслідком спроби збоченої свідомості, враженої філософською інтоксикацією, нав'язати цивілізації власну модель існування людства, абсолютно відірвану від Світу.

Зіткнення з невідомою дійсністю (а вона завжди така, бо неосяжна) формує в людини невроз. Він, якщо не сублімований матрицею Культури, перетворюється на внутрішньовидову агресію, яка призводить спільноти до самознищення.

Інструментами матриці Культури є робота, малярство, пісні, забобони, вірування, традиції тощо - разом мистецтво. Наука, також є таким інструментом.

До прикладу: робота забезпечує подолання страхів, що виникають як невпевненість у фізіологічному забезпеченні. Коли первісну людину мучили кошмари, видіння, галюцинації, то вона намагалася з допомогою малюнків позбутися тих страхів, вивівши їх поза свою уяву. Так з'явились і співи, які притлумлювали страхи від лиховісної тиші або приголомшливого гуркоту. Практика подолання погодних, кліматичних, сезонних катаклізмів закріплювалась у традиціях і знімала неврози, пов'язані з зовнішніми чинниками.

Світогляд, у первісному і найправдивішому своєму призначенні, мав забезпечити людині комфортну координацію між дійсним і уявленням про дійсне. Його основним методом були не аналіз і синтез, а метод спроб і помилок.

Метод спроб і помилок зберіг для нас спільноти, в яких одним з інструментів спільного життя стали моральні норми взаємин - вірування. У всіх відомих нам народів були уявлення про "вищі сили". Ті ж спільноти, спроби яких не віднайшли такого інструменту сублімації неврозу, просто самознищилися, і тому нам про них нічого невідомо.

У пізніших періодах існування людства несублімовану агресію почала придушувати держава (вона з цієї причини-функції і виникає). Або ж вона, держава, переспрямовує її в експансію і війни. Що вульгарніша матриця Культури (а яка ж вона в рабів, кріпаків?), то більший запит на внутрішній терор і загарбницькі війни. Вони й складуть ідеологію такої держави.

Головне завдання-призначення світогляду полягає не в тому, щоб пояснювати дійсність, а в тому, щоб сублімувати невроз, який виникає при зіткненні людини з дійсністю.

Тобто світогляд, поряд із вірою, традиціями, забобонами, роботою, є лише одним з інструментів матриці Культури, яка координує наше уявлення про дійсність до дійсності, об'єднуючи їх у мистецтві.

Тому світогляду, на відміну від науки, не обов'язково точно описувати природні явища. Головне його завдання полягає в тому, щоб люди не нервувалися від незвіданого. Адже, коли людям, вихованим у знанні, що Сонце рухається навколо Землі, розкрили дійсний стан речей, то через несублімовану агресію, породжену правдивими знаннями, вони спалили Джордано Бруно.

Наука спростовує казки, а світогляд має бути продовженням казки. Бо саме казка в первісних спільнотах виконувала роль амортизатора страхів, не даючи їм розвинутися в агресію. Ті спільноти, де не вигадали казок, самознищилися.

І не слід наполягати на правдивості й точності світогляду, тому що й сама наука, її нинішній метод аналізу, є брутальною наругою над нерозривним і неперервним енергетичним універсумом дійсності.

Сучасна наука всі свої висновки робить на основі рішень канонічних рівнянь і похідних від них. Канонічні ж рівняння сформульовано для вигаданої химери - матеріальної точки, якої в природі не існує. Її не просто не існує, її визначення суперечить фундаментальній природі енергетичного універсуму, однією з форм якого кожен з нас і ми всі є. Тобто вся сучасна наука побудована на вірі, але вірі в удаване, вигадане людиною.

Наука наближено, побудовою моделі, описує частину дійсного і доповнює завжди наше, існуюче в цей момент, уявлення про дійсне. Тому наука завжди буде лише доктриною моменту.

Якщо наука ситуативно допомагає відповісти на запитання "Як?", то мистецтво світогляду завжди допомагає відповісти на запитання "Навіщо?".

Наука будує моделі, в них виникає поняття "раціональне". Але, як і все модельне, це поняття справедливе лише у припущеннях, на яких побудована модель. Тому в житті немає раціональної версії поведінки, кожна версія - унікальна!

Саме це і вдається об'єднати в мистецтві світогляду, формулою якого є естетика. Світогляд - це прихильна казка про раціональні версії життя, яких насправді немає.

Розрізняють "західний" і "східний" підходи до оцінювання ефективності дій.

У "західному" підході нерозривний і неперервний універсум дійсності кришиться і подається у вигляді дискретних моделей з фіксованою кількістю факторів, що вважаються суттєвими (аналіз і синтез). І вже модель оцінюється кількісно з певних кон'юнктурних міркувань доцільності. Але навіть збільшення кількості факторів ніколи не компенсує втрати цілісності.

"Східний підхід" подає універсум у вигляді цілісної сукупності потенціалів. З неї, знову ж таки, на основі кон'юнктурних міркувань (нехай і на тривалих горизонтах часу) вибирають ті потенціали, які сприяють зростанню потенціалу власного.

Різниця в підходах є, і вона фундаментальна. Але як у першому, так і другому випадках об'єктом оцінювання є уявлення про дійсність, а не сама дійсність.

З приводу цих підходів можна сперечатися, і це може бути цікаво сучасній науці. Але це завжди буде безглуздо, бо успіх людини, ефективність досягнення якого й визначається в підходах, - не у вигаданому людьми, а в подарованому людям, що його найкраще виявляє мистецтво світогляду.

Захопившись моделюванням Світу, людство забуло про основне призначення науки як частини матриці Культури - сублімація страхів. І тепер уже сучасна наука набула такого вигляду, що сама починає невротизувати людство.

Людина завжди формувала певне уявлення про Світ. Воно було обмеженим і фрагментарним. Але самі фрагменти зберігали цілісність завдяки мистецтву світогляду і були своєрідною калькою частини світу.

Сучасна "квазілюдина" вже не формує фрагменти, а будує дискретні моделі Світу. Відтак до втрати зв'язків між фрагментами додається втрата зв'язків у самому фрагменті. Він уже не є навіть калькою. Таке уявлення про Світ стає не просто неадекватним, воно стає чужим. Виникає фатальний розрив між Світом і уявленням людини про Світ. Формується парадоксальна ситуація: "квазілюдина" стає прибульцем стосовно Ноосфери і вступає з нею в конфлікт. Вона намагається, можливо й без злого умислу, дезорієнтувати Ноосферу, "підігнати" її під свої наукові моделі. І це не гіпербола. Знищення лісів Амазонії, з їхнім фантастичним видовим розмаїттям, для вирощування генно модифікованої сої, бо це ситуативно (модельно) вигідно, ефективно, раціонально (!), і є прикладом такої дезорієнтації природи.

Генотипи існуючих видів пройшли незбагненний у розмаїтті ряд еволюційного методу проб і помилок, який до того ж шліфувався міжвидовим балансом. Зберігалися лише ті зміни, які забезпечували кооперативне (!) виживання видів. Тому коли нині генні інженери вносять зміни, то це зміни, які свого часу були відхилені еволюцією або ж абсолютно не відповідають міжвидовим рівноважним станам. Розмови про керованість такого процесу є вульгаризацією континуального способу існування живих (і неживих) організмів.

Поставте собі запитання: "Чому проростає зерно?" Найповнішою відповіддю на нього буде: "Бо таким є Задум щодо зерна". Цей Задум стосується не тільки зерна, а й усього, і людини в тому числі. Але людина має певний "бонус": вона може творити власний задум. І надзвичайно важливо, щоб він не виходив за межі Задуму щодо всього.

Є історичний переказ. Коли до Гамалиїла в Синедріон на суд привели християнина, то, вислухавши його, він звелів того відпустити. А на обурення рішенням застеріг: "Якщо це від людини, то воно розпадеться само, але якщо це від Бога, то пильнуйте, щоб не стати на заваді Його промислу". У цивілізації "квазілюдини" задум людини починає виходити за межі Задуму щодо всього і вступає з ним у конфронтацію.

Це надзвичайно небезпечний стан, тому що вектор залагодження такого конфлікту відомий. Ноосфера завжди "вмикає" компенсаторні механізми у вигляді епідемій, воєн, екологічних катастроф і катаклізмів у випадку, коли між дійсним і уявленням людини про дійсне виникають критичні розриви.

Жити по-новому означає повернути науці її первісне призначення як елемента матриці культури, що безконфліктно присутній у мистецтві світогляду.

На думку Бертрана Рассела, твердження, що "дощ іде, тому що Блез Паскаль опустив тиск у барометрах", є антинауковим. Але, з погляду втіхи і спокою, що їх має забезпечувати наука як інструмент матриці Культури, таке твердження є суттю свого призначення.

Визначення науки Бертраном Расселом є вишуканим. Воно продуктивне, але лише в просторі нашого уявлення про Світ. Водночас повне призначення світогляду якраз себе і проявляє поза межами такого уявлення. Воно на межі Світу та уявлення про Світ.

З розуміння цього факту й випливає наше ставлення до світогляду. Світ не потрібно пояснювати і вдосконалювати - це пояснення і вдосконалення лише наших моделей, які почнуть нас не просто лякати, а й становити для нас загрозу.

Чого боїться сучасна людина? Вона боїться запізнитися на роботу, не здати своєчасно звіт, вона боїться комп'ютерних вірусів, відмови мобільних пристроїв тощо. Якщо це все узагальнити, то сучасна людина боїться того, що сама й вигадала. Сучасна наука перетворюється на сублімацію страхів нею ж породжених. При цьому таке уявлення про Світ уже не має нічого спільного з самим Світом.

Із цього погляду поразка луддитів може тлумачитись як поразка цивілізації. Адже обґрунтованим стає твердження, що після неї люди почали оселятися там, де з'являлися машини, верстати, механізми, заводи й шахти, а не де була добра їжа і добра вода. Нині діти живуть не з батьками, не біля старих, а там, "де є робота". А хто розвіє вже їхні страхи самотності й немочі?

Можливо, сучасна наука, яка вміє перетворювати молоко на порошок, а потім на йогурт, а потім, додаванням консервантів, забезпечить його річне зберігання, і є наукою за визначенням Бертрана Рассела. Але вона аж ніяк не тулиться до мистецтва світогляду.

Уявімо собі що ми перебуваємо в ізольованій "капсулі" - це наше уявлення про Світ. У цій капсулі ми намагаємося описати Ліс. Виникає гіпотеза, що "ліс" - це сукупність істот (робоча назва - птахи), які співають. Для підтвердження цієї гіпотези, ми прямуємо до "лісу" і з нашої капсули виставляємо назовні мікрофони. Ми робимо записи звуків і повертаємося. Коли ми розшифровуємо записи, то отримуємо підтвердження гіпотези: так з'являється теорія "лісу". Після того як додаються матеріали досліджень інших "капсул", ми формулюємо закон: "ліс - це птахи". За Бертраном Расселом усе буде бездоганно науковим.

Так триватиме доти, доки комусь не спаде на думку виставити як інструмент дослідження телекамеру. Тоді ми виявимо, що "ліс" - це ще й дерева. А потім - іще й вітер. А потім…

Не виключено, що протягом цього часу хтось розглядав гіпотезу, згідно з якою "ліс - це риби", і зі своєї "капсули" виставляв назовні для досліджень вудочки і навіть щось ловив (принаймні бюджет він освоював).

Гіпотез, які перетворяться на теорію, щоб згодом стати законом, можна вигадувати безліч, тому що Ліс - нерозривний, неперервний, невичерпний і незбагненний. Відтак, щоб установити, що ж таке Ліс, маємо не пояснювати його, а просто "вийти з капсули" і піти гуляти Лісом. Бо ми - теж частина Лісу.

1746 року Жан-Антуан Нолле вирішив визначити швидкість електричного струму експериментально. Передбачаючи, що струм поширюється дуже швидко, він розставив близько двохсот ченців і з'єднав їх металевими дротами послідовно один з одним. Далі в цей живий ланцюг Нолле розрядив батарею з лейденських банок. Оскільки всі ченці відреагували одночасно, Нолле переконався, що швидкість струму дуже висока.

З погляду визначення науки за Бертраном Расселом, цей експеримент - бездоганний. Особливо, якщо його повторити на жінках, ковалях і т.д. Тобто підтвердити, що швидкість струму є "об'єктивною" величиною і не має статевих і професійних ознак.

Але навряд чи таке додаткове наукове знання внесло спокій у думки ченців.

Є відома притча про голодне мишеня. Воно бігало й шукало їжу. Нарешті худе й знесилене мишеня знайшло кошіль із зерном і маленьку шпаринку в ньому. Кілька днів мишеня розкошувало, від'їдалося й відсипалося, набиралося сил. Аж ось йому набридло сидіти в кошелі, і воно вирішило вибратися назовні. Та коли мишеня дісталося шпарини, то виявилося, що пролізти в неї не може, бо розтовстіло.

Мораль притчі в тому, що для того, аби мишеняті повернутися назад на волю, воно має стати таким, яким було на волі, "поза кошелем".

Сучасна наука, з її надзвичайними вигодами, це лише модель Світу. Людство, щоб повернутися у Світ, "вилізти з кошеля", має, як те мишеня, "схуднути". Тобто вийти з доктрин доцільності сучасних наукових моделей. Це і буде мистецтвом світогляду.

Знання, здобуті на основі наукових досліджень, цікаві як основа евристичних інтерпретацій. Але як доказ вони продуктивні лише в куцих моделях, у яких виникли, і в тих припущеннях, які були обумовлені.

Нам усім потрібна "нова" наука, що не суперечить мистецтву світогляду як спорідненості зі Світом.

До прикладу: я розшифрував ситуацію сплутаного стану. Його немає, тому що електрон є єдиним на весь Всесвіт - така своєрідна форма енергії Універсуму. А все "розмаїття електронів" - це лише різні прояви єдиного Всесвітнього електрона.

Я пригадую, як дід мені пояснював, чому влітку буває грім, а взимку - ні. Річ у тому, що влітку Ілля їде возом і торохтить, а взимку він тихенько їде саньми.

Мені таке пояснення здається набагато очевиднішим і переконливішим, ніж пояснення з апелюванням до конвекційних потоків, вологості, пилу, електризації тощо.

Річ у тому, що в другому випадку нам доведеться постійно узгоджувати смисли понять: тиск, температуру, точку роси тощо. Ми повинні будемо дійти згоди стосовно того, що ж таке електрон урешті-решт. Назагал це практично неможливо.

А так - Ілля, віз і сани...

"Цей світ має лише естетичне виправдання", - казав Альбер Камю.

Якось вуйко Дезьо, після чергового симпозіуму на Перевалі та кулуарів науковців у його хаті, пояснив мені своє ставлення до науки: "Це річ, безумовно, цікава й корисна. Але ніколи не треба втрачати міру". На моє здивування вуйко пояснив: "От, скажімо, нам цікаво, як улаштована наша Земля. Ми починаємо копати в ній шахту. І що глибше - то більше знань отримуємо. Але минає час, і про те, що робиться під землею, ми починаємо знати більше від того, що відбувається на землі, бо весь час проводимо в шахті. То поясни мені, навіщо мені такі знання, якщо при цьому я забуваю колір неба, хмар і шум літньої зливи?"

Якось вуйко Дезьо мені сказав: "Людині потрібен не космос. Людині потрібна людина". Часом мені здається, що відповідь на запитання "Чи є життя на інших планетах?" людство здобуде знищивши життя на Землі.

То якими ж мають бути наука і світогляд?

У фізиків є байка про те, що в будинку Нільса Бора над дверима висіла підкова. Якось йому зауважили: як він, такий відомий вчений, може вірити в забобони? Бор охоче відповів, що він не вірить у забобони, але знає, що підкова приносить щастя навіть тим, хто в це не вірить. Це і є мистецтво світогляду.

Кажуть, Альберт Ейнштейн стверджував, що, коли наука звершить своє головне зусилля і сягне своєї головної вершини, вона знайде там релігію.

З видатним ученим важко не погодитись, адже релігія і є вершиною мистецтва світогляду.

"Вживайте Світу!" - так казав вуйко Дезьо.