Мишобрати і наші

Коментувати соціологічні дослідження психологові - все одно що патологоанатому - творчість скульптора.

Загальні обриси статуй можуть бути пропорційні або не дуже, реалістичні або сюрреалістичні. Але їх можна помацати. До них можна доторкнутися й відчути тактильний контакт. На цьому загальна згода у сприйнятті закінчується. Починаються думки, судження, оцінки.

Причини їх далеко не завжди викликані спостережуваним об'єктом (чи іншим фактом). Людина - розтягнута в часі істота. Її особиста історія значно більшою мірою формує особливості сприйняття й відображення, ніж сама людина про це думає. А вже тим паче каже, особливо незнайомим людям.

Це зовсім не означає, що дані соціологів за визначенням хибні. Крім того, що люди в опитуваннях звично прибріхують у своїх відповідях, є безліч професійних способів зробити на це відповідну поправку й у підсумку отримати відносно правильний результат.

Інша річ, що за останні десятиліття всі без винятку замовники (та їхні журналісти) чекають від соціології у висновках досліджень чіткого рецепта, як поліпшити свій добробут. І за чарівною технологією "вжух!..".

Ми вже вивчили за кілька десятиліть, що турбота про країну є справжньою в тому разі, коли цю країну мають, тобто небезоплатно нею управляють. Тоді країна є інструментом особистісного зростання, і вони не проти за ним наглянути. А соціальні науки зобов'язані їм точно сказати, в який бік крутити гайку. Усі, хто каже, що "це не гайка, негіднику, не смій чіпати!", - агенти конкурентів, з Путіним включно.

Цей вступ потрібен для того, щоб іще раз підкреслити: настрої, думки, готовність до вчинків і самі вчинки перебувають у геть різних площинах, які, проте, іноді перетинаються.

З початком війни й окупації всі ці площини закономірно "перегрілися", і, як буває, наприклад, в електромережах, напруга почала "стрибати". Різні соціально-політичні реле - гучно клацати й перезапускатися. Загрожуючи, наприклад, виборами. А якщо порівняти наші мізки з побутовою технікою (в якої теж бувають "мізки"), то вони почали від цього всього "перегоряти". У підсумку розум заміняють емоції, що досить банально на рівні особистої історії, але чого ніколи раніше не бувало в такій мірі у масштабі країни.

Емоція - це такий енергетичний "повідець", вона регулює дистанцію і процедуру спілкування. Далі чи ближче, жорсткіше чи м'якше.

Є базові емоції: страх, злість, відраза, сум, сором, провина, ніжність, радість, задоволення, інтерес, подив, вдячність. З них складаються складні емоції. Визначальна риса базових емоцій - вони легко перетворюються на бажання й дії.

Коли людина відповідає на запитання соціолога, вона, переживаючи складні емоції, не може їх висловити в рамках відповіді на запитання, навіть якщо в неї для цього достатньо освіти й культури. Вона відповідає дуже спрощено, наче йдеться про прості емоції. На підставі цього логічного парадоксу й робиться безліч зовні правильних умовиводів про готовність тієї чи іншої частини суспільства до якоїсь дії.

Київський міжнародний інститут соціології провів опитування, згідно з яким 31,8% респондентів ставляться до Росії "загалом добре", а 7,9% - "дуже добре". 13,1% опитаних не змогли відповісти на це запитання. 26,6% відповіли, що ставляться до сусідньої держави "загалом погано", 20,6% - "дуже погано". Опитування проводилося з 3 по 12 грудня 2016 року.

Географічний розкид передбачуваний. 74,9% опитаних на Заході України погано ставляться до Росії, 16% - добре. У Центрі погано до РФ ставляться 53%, добре - 31,3%. 64,8% опитаних на Півдні добре ставляться до Росії, 25,1% - навпаки. На Сході тих, що симпатизують РФ, - 63,1%, негативно налаштованих - 16,9%.

Це без окупованих територій і анексованого Криму. Але й так зрозуміло, що при найбільших натяжках кількість русофілів буде там під 70% або й більше.

Можна було б тут, звичайно, укотре познущатися з профільних міністерств, які незворушно звітують перед суспільством про успіхи в цілком радянському окозамилювальному стилі. Але, як уже йшлося вище, ситуація погіршується тим, що міністерства справді роблять якісь зусилля, і вони нарощуються. Тільки відбувається це в паралельних міністерських площинах, які не мають реальних точок дотику ні з запитами суспільства, ні з людською поведінкою взагалі.

У ситуації війни, яку визнають усі, крім власної влади, слід говорити про токсичний рівень емоцій. Це коли руйнується контакт (інтелектуальний) організму з середовищем, звужується сприйняття, енергія накопичується без розрядки, втрачається орієнтування в реальності, реальність підмінюється фантазіями і мріями навколорелігійного характеру. При цьому виникає стан нестерпності цієї емоції.

Вищезгаданими цифрами можна пояснити й динаміку ставлення до жителів окупованих територій і підконтрольних районів. Адже на рівні родинних зв'язків це й досі ще один і той самий соціум, одні й ті самі погляди. Відповідно, близько 70% тих, що симпатизують Росії на Сході, отримують такий самий відсоток антипатій від решти України.

Люди люблять чи не люблять когось не за місце проживання, а за поведінку, притаманну цьому місцю.

Основне, що є причиною зазначених антипатій, - це страх, злість і відраза. У страсі є знання про шкідливе й руйнівне минуле і прагнення уникнути повторення небезпечного досвіду в майбутньому. Злість - це емоція для зміни існуючої ситуації, дистанції, об'єкта, з яким контактують. Відраза виникає при порушенні меж організму, за якого сталося отруєння й руйнування. Це емоція для відторгнення, для того щоб відвернутися. Якщо організм не може відторгнути, тоді він сам віддаляється подалі від об'єкта відрази.

Чого ще не показує соціологія, або ми бачимо її результати викривленими?

Будь-яке узагальнення виключає вибірковість. На практиці це означає, що одні й ті самі люди, які політично затято обстоюють рішуче відокремлення окупованих територій і проклинають тамтешніх жителів, на практиці можуть надавати цим же людям або їхнім близьким реальну гуманітарну волонтерську допомогу.

Відраза подібна до страху, обидві ці емоції збільшують дистанцію, але відраза передбачає віддалення й забування, а страх - віддалення разом з увагою до небезпеки, і потім взаємодію, бо страх має енергію для контакту.

У нашій культурі непристойним вважалося відчувати відразу до людей, публічно говорити про огидність поведінки чи поглядів, заявляючи свою позицію. Ця, ретельно вичавлювана з нас раніше "правилами пристойності" емоція (згідно з психологом Фріцом Перлзом), на глибинному рівні трансформувалася в такі досить поширені риси поведінки, як жадібність і користолюбство. У зв'язку із цим боротьба з корупцією, яка реально виникла зараз у суспільстві, прямо пов'язана, крім інших політико-економічних причин, з природним процесом "називання речей своїми іменами".

Також респондентів запитали, якими б вони хотіли бачити відносини України і Росії. 45% відповіли, що відносини мають бути такими ж, як і з іншими державами (із закритими кордонами, візами, митницями), 46% - що Україна і Росія повинні бути незалежними, але дружніми державами (з відкритими кордонами, без віз і митниць).

Поза методологією опитувань залишається той факт, що ментально більшість громадян України, капіталістичної держави, продовжує жити при соціалізмі. Те, що наша політологія сором'язливо називає "патерналізмом". Навіть якщо громадяни цього слова "соціалізм" і його змісту не знають, а вважають себе, наприклад, націоналістами або "правими", або консерваторами (маючи на увазі переважно домашнє консервування), то їхні запити й претензії до влади чітко соціалістичні. Втім, "чітко" - це занадто. Швидше, це "яскраво", на рівні класиків української літератури початку минулого століття.

Російська пропаганда, підім'явши під себе комуністів як партію, змушена була мати справу з тим-таки соціальним запитом, але втричі збільшеним порівняно з нами. Тому імперсько-скріпна декорація Кремля всередині має цілком соціалістичне наповнення, що й сприймається нашими русофілами як жадана мрія. Саме тому для жителів ОРДЛО і прифронтових районів Лукашенко є кумиром, а його суспільний лад - навіть привабливішим, ніж російський. Але, як казала Маргарет Тетчер, "головна проблема соціалізму в тому, що зрештою у вас закінчуються чужі гроші". У випадку Росії - це природна рента, у випадку Білорусі - російські гроші, про що Кремль цими днями дуже прямо натякнув раніше покірним своїм мишобратам.

В українському випадку ці гроші скінчилися вже давно, а запит на них, як фантомний біль, залишився.

Складна емоція прийняття-неприйняття Росії та її мишобратів, хоч де вони живуть, походить з накопичуваної енергії сорому. Вона виникає з протиставлення ідеального й оціненого, це напруга між бажанням бути в Європі і небажанням ставати Європою складається з самооцінки і зовнішньої оцінки.

Сором зупиняє актуальні соціальні контакти. Дистанція при переживанні сорому фіксується. Це зупинена втеча, завмирання зі зникненням для зменшення тиску від оцінюючого ока єврочиновників, які у відповідь на наше "Де зброя, НАТО, Шенген?" чемно запитують: "А де наші гроші і, до речі, де ваші реформи?"

Суспільство починає переживати токсичний сором за свою владу, її огидні спроби приховати бізнес-складник війни, шантажувати суспільство неможливістю змін, за спроби нав'язати ганебну термінологію і протягти сумнівні підзаконні акти на кшталт горезвісної постанови Кабміну №8 з підлим формулюванням: "контрольованих об'єктів… які розташовані на неконтрольованих територіях".

Це сором, за якого частина свого - того, що відкидається (а це ж наша влада, ми її обрали дорогою ціною!), досить велика й порівнянна з цілим. Тому повне відкидання неможливе - виникає загроза цілому.

Слід зазначити, що рівень персонального негідництва влади сильно перебільшений "зрадофілами". Доречніше говорити про її повну безхребетність, оскільки саме потужний консолідований тиск єврочиновників (за очевидної підтримки тієї ж таки Росії), що супроводжується фінансовим і адміністративним шантажем, дозволяє нашим набувати таких гнучких і складних поз, що навіть індійські йоги позаздрять у своїх печерах.

Тому, знаючи в цілому динаміку падіння авторитетності, можна говорити про те, що якщо замінити "ставлення до Росії" на "ставлення до української влади", ми отримаємо подібні цифри з подібним розподілом. І, повторюся, йдеться не про політичні позиції, заяви і держави. Є сильні підозри в колабораціонізмі на всіх рівнях, обманутості в найкращих очікуваннях, цинічному використанні довіри тощо.

Енергія сорому - це енергія для зміни й перетворення. Влада Януковича була саме ганебною, огидною у своєму демонстративному хамстві й невігластві. У нової влади - величезний дефіцит визнання за дедалі більшої неможливості його здобути. Росія в цьому разі є каналізатором складних емоцій, і активізація воєнних дій збільшує резервуар для їх зливання, а затишшя - навпаки, збільшує шанси на зовсім уже народну соціологію із запитаннями до влади. Тільки соціологи можуть бути озброєні вже не опитувальними листками.