МІНІСТР ПРАВДИ ДО 100-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ДЖОРДЖА ОРУЕЛЛА

Коли в Радянському Союзі вперше було опубліковано роман «1984», усі буквально збожеволіли. Ще б пак. Такої загадкової, алегоричної, зручної для тлумачення оповіді в цій країні ще ніхто не бачив. Його зачитували до дір, передаючи з рук у руки, на роман записувалися в черги, приблизно вдвічі частіше стали відчинятися двері клубних та районних бібліотек. У студентських аудиторіях, кабінетах і лабораторіях численних НДІ тільки про це й говорили: «Ви читали? — А ви? — Ну і як?». Суперечки з приводу прочитаного інколи ставали досить гострими. В окремих випадках починали хитатися підвалини вічної дружби та шаленого кохання.

Дві мої знайомі дівчини необхідною умовою до претендентів на знайомство з ними висували обов’язкове прочитання і тлумачення «1984». А один із друзів-мудрагелів пошепки на кухні, під великим секретом (щоправда, всім поспіль) віщав, буцімто книгу цю написав зовсім не Джордж Оруелл, а такий собі Георгій Рулько, який усе життя просидів у літшаражці. Головний аргумент полягав у тому, що навряд чи якийсь американець зміг би написати таку об’ємну і прозорливу працю. Для цього потрібно бути неодмінно росіянином, та ще й сидіти у в’язниці. Справді, хіба реально після виснажливого трудового дня, проведеного на потовижималці-конвеєрі пана Форда, з’явитися додому і настрочити таке?

Чому мій знайомий вирішив, що англієць Оруелл — американець, мені невтямки й досі, але те, що «1984» зчинив справжню сенсацію, розбурхав уми найбільш читаючої та мислячої домислами публіки на світі — факт незаперечний.

4 квітня 1984 року дрібний службовець Міністерства правди Уїнстон Сміт починає вести таємний щоденник у нотатнику, купленому в лахмітника. Це страшна, неприпустима провина 1984 року. Адже предмети минулого, і особливо таємні думки, суворо заборонені. Все це відбувається в Лондоні, головному місті Злітної смуги I, частини Океанії, що охоплює Великобританію, Північну та Південну Америку. Океанія — тоталітарна держава, яка суворо дотримується принципів АНГСОЦу — англійського соціалізму.

Населяють Океанію проли. Через їхню тупість і обмеженість із ними навряд чи слід поводитися людяно. Життя кожного відстежується телеекранами, встановленими в кожному житлі. Уїнстону Сміту невимовно пощастило: у нього в кімнаті є місце, яке не проглядається невсипущим оком. Він нишком ховається в цей закуток і розгортає щоденник: «Геть Старшого Брата!», «Геть Старшого Брата!», «Геть Старшого Брата!», — старанно виводить він багаторазово.

Старший Брат... Його важке вусате обличчя суворо зирить з кожної стіни, паркана, ліхтарного стовпа. Він вождь, міфічний лідер Океанії. Його ніхто й ніколи не бачив, але кожен, хто наважився бодай подумати про це, відразу ж відчував його могутність на своїх зламаних кістках у підвалах тортур Міністерства любові. Старшого Брата мусять любити всі...

Ну, скажіть, чи можна було вгамувати кухонний шепіт після прочитаного?! Проли, читай пролетарі, вусатий лідер, тотальне стеження, катування і перековування інакодумців... Не знаю, чи всі «шептуни» дочитали книгу до кінця — роман товстий, але який початок!

Джордж Оруелл (справжнє ім’я Ерік Блер) народився рівно сто років тому в Індії. Сім’я була небагата, тому йому випала доля стати бідним учнем-стипендіатом у поганенькій англійській школі.

Однак йому все ж таки вдалося вступити в Ітон, здобувши абсолютну перемогу в непростому конкурсі.

Навчальний заклад, який, безумовно, належить до кастових, зустрів його належно: пильна увага, лицемірство, снобізм. Швидше за все, це й змусило Оруелла перервати студентське життя. Зломлений і розчарований, він їде в Бірму, де влаштовується на роботу в поліцію. П’ять довгих років бачить кров, смерть, несправедливість...

Написавши свій перший роман «Бірманські дні», Оруелл звільняється з поліції і переїжджає до Парижа, а потім Лондона, де змушений спочатку працювати мийником посуду в ресторанах та кафе. Враження і переживання тих років лягли в основу книги «Собаче життя в Парижі та Лондоні»

Відтоді Оруелл працює як журналіст і письменник. Його переконання — ненависть до будь-якої політичної доктрини, що порушує права людини й допускає насильство над особистістю, — привели його в лави лоялістів, прибічників порядку та державності. Під час громадянської війни в Іспанії, де його було поранено, він з неприхованим жалем ще раз переконується у тому, наскільки правильні його принципи та моральні пріоритети. Кривава зрада комуністів, що привела народ Іспанії до катастрофи, стала лейтмотивом книги «З повагою до Каталонії». У численних, майстерно написаних есе тих років він просить, благає, кричить, попереджаючи світ про смертельну небезпеку різних «ізмів» із червоно-коричневим забарвленням: фашизм, націонал-соціалізм, комунізм...

Привид сюжету «1984» уже давно визрівав у його свідомості: тяжке дитинство, принизливе становище учня-стипендіата, жорстока зарозумілість і снобізм Ітона, «Бірманські дні», помиї на задвірках паризьких забігайлівок і, нарешті, гній та кров Іспанії...

Почалася війна. Смертельно хворий, не маючи можливості воювати в перших лавах, письменник усе ж таки влаштовується спостерігачем у протиповітряну оборону. Попри все, не перестає писати. 1945 року виходить його роман «Скотарня», написаний у рідкісному жанрі політичної байки. Скотною фермою керує жорстокий і безжалісний фермер Джонс. Тварини повстають, виганяють тирана і намагаються жити по-новому. Та незабаром у їхньому суспільстві з’являється вища каста — хитрі й ненажерливі свині з кнуром Наполеоном на чолі. У кінцевому підсумку знехтувано і забуто хороші, але нездійсненні ідеали загальної рівності тварин, починається жах. Усе точнісінько так, як сталося в Росії. Історія обману, зради та злочину.

Хвороба прогресувала. Настав час, коли лікарі змушені були визнати своє безсилля. Перед смертю Оруелла, у січні 1950-го, виходить роман «1984» — вінець його творчості, достойний результат тяжкого, непростого і образливо короткого життя.

«Війна — це Мир!», «Свобода — це Рабство!», «Незнання — це Сила!» — ці ключові формули й концепції будь-якої диктатури і тоталітаризму блискуче виведено Оруеллом у його книгах заради одного найголовнішого людського гасла: «Люди, будьте пильні!». 2003…