Миле чудовисько і красуня

Коли народжується дитина, то часто акушерка, подаючи жінці довгоочікуваного малюка, радісно каже: «Таке гарненьке, видно, у маму». А іноді просто мовчить. Трапляється, дітки народжуються не красивими, а зовсім навпаки. Хоча для материнського серця вони найгарніші у світі.

Безумовно, поняття краси існує від самого початку людства. Вже найменші дітки розрізняють красу і некрасивість: малюють золотокосих добрих принцес і огидних злих відьом. Ідеали краси, правда, трансформувалися з кожною новою епохою — від пишнотілих красунь кілька століть тому до худеньких моделей сьогодні. Але завжди були ті, хто відповідав цим людським ідеалам про прекрасне, а були й ті, хто опинявся за бортом. Останніх, як правило, цькували, ігнорували, жаліли або намагалися не помічати. І що коїлось у серці такої людини, годі собі було уявити.

Цікаво, що для того, аби позитивно сприйматися суспільством, варто бути трохи кращим від «середньої» зовнішності. Люди з некрасивими рисами обличчя, як і занадто вродливі, завжди сприймалися з настороженістю. Недавно спільними зусиллями психологів, біологів та соціологів була створена наука атрактологія, яка вивчає фактор краси у нашому житті. Численні дослідження таки підтвердили, що симпатичним людям живеться легше: з ними дружать однолітки, їм люди більше довіряють. Вродливим легше знайти роботу, і кар’єра у них стрімкіша, і зарплата вища.

Психологи вважають, що краса — важлива складова сьогоднішнього суспільства, адже недарма сотні тисяч, якщо не мільйони людей намагаються покращити свою зовнішність із допомогою пластичної хірургії. Водночас психологи радять батькам, чиї діти непривабливі зовні, виховувати їх, не зациклюючись на понятті зовнішньої краси. І те ж саме, хоч як це парадоксально, радять батькам дуже вродливих дітей. Адже краса — це поняття відносне й швидкоплинне. Комусь може поталанити в тому, що набір батьківських генів обрав найоптимальнішу комбінацію, а комусь — навпаки. Звичайно, приємно мати у своєму життєвому багажі красу, але все-таки краще опиратися на інші цінності: оптимізм, доброту, здоров’я, талант тощо.

Пам’ятаєте, красуня Роксана закохалася в довгоносого Сірано завдяки його гострому розумові й чудовим віршам. Не вельми освічений красень не зміг затьмарити своєю красою розум поета. Голлівудська кінозірка Джулія Робертс у дитинстві мала багато принизливих прізвиськ через свої високий зріст, незграбну поставу і великий рот. А сьогодні завдяки саме цій «великій усмішці» її вирізняють з-поміж інших актрис. А ось ще один приклад: чудова актриса Інна Чурікова, вступаючи до театрального, почула від членів приймальної комісії щось на зразок: «Дівчино, а коли ви на себе в дзеркало дивилися?» Інна розплакалася. А потім вступила у Щепкінське училище, і ми маємо бути вдячні тій людині, котра розгледіла талант у дівчині з дуже своєрідним обличчям і не завалила її на екзамені. Адже на небосхилі кіно Інна Чурікова сяє такою яскравою зіркою, до якої далеко багатьом красуням.

До речі, про моделей. У цю професію, яка вимагає, безумовно, найвродливіших представниць людства, нерідко потрапляють дівчата, краса яких настільки далека від традиційних канонів, що в реальному житті таку модель назвали б гидким каченям. А творчі люди (модельєри, візажисти, дизайнери) бачать у незвичайних рисах обличчя своєрідну модну родзинку. Та й, як каже російська приказка, з лиця воду не пити. До того ж краса — це аж ніяк не синонім щастя. І скільки є на світі нещасливих красунь (чи красенів), так само, як і можна зустріти багато-багато непривабливих щасливців.

Безумовно, поняття краси залежить також від особливостей території проживання. Одна моя знайома надзвичайно комплексувала з приводу своєї зовнішності: вона була дуже висока і кремезна, з неприродно білим кольором волосся. А також була майже на голову вища за всіх оточуючих. Одного разу вона поїхала у відрядження в Таллінн, їй там так сподобалося, що невдовзі переїхала туди жити. Й одного разу зізналася мені: «Я відчуваю себе в Естонії красунею. Тут багато високих, великих жінок, з таким самим кольором волосся, як у мене. І на чоловіка свого я дивлюся знизу вгору. Звичайно, річ тут не в зрості, але приємно, що і мене, далеко не Дюймовочку, можуть носити на руках».

Так, у нас дівчина з надмірною вагою комплексуватиме, переживатиме, порівнюватиме себе зі стрункими подругами. А в Америці мені довелося побачити одну повненьку жінку в таких критично прилеглих джинсах, які не кожна худенька собі дозволить. Ця жінка виглядала красиво. Мушу сказати, що її «п’ята точка», апетитно обтягнута, викликала багато позитивних емоцій у чоловіків і, може, деяку заздрість у жінок. У нас же повні люди ховаються переважно за безформними балахонами, які роблять їхні постави ще більш безформними. Не кажу, що зайві кілограми не треба скидати, але все-таки повненьким людям легше жити десь за океаном, де багато таких самих, як вони.

Теза, яка закладається в кожного з нас із дитинства: краса — це добро, некраса — це синонім чогось поганого. В усіх казках добра героїня — вродлива, а некрасиві (наприклад, сестри Попелюшки) — обов’язково погані і злі. Або українська казка: дідова дочка — добра і вродлива, бабина — лінива, зла і неприваблива. Можна на пальцях перерахувати позитивних героїв, які були некрасивими. Перший, хто спадає на думку, — горбун із Нотр Даму: страшний і непривабливий, але добрий та відданий. Вищезгаданий стереотип міцно закладається в людських головах, хоча зовсім безпідставно. Безумовно, бувають поганими й несимпатичні люди, але це, швидше, захисна реакція на не такий уже теплий прийом із боку світу. Значно гірше, коли довіряєш бездоганній зовнішності та прекрасним очам, які не можуть зрадити, — але це таки стається. І кажуть тоді: «А зовсім же не був схожий на пройдисвіта».

Психолог із Бостона Ненсі Еткофф, яка написала книжку «Виживають найгарніші. Наука краси», вважає, що людське захоплення красою породжене потребами еволюції. Ця психолог пише, що «наша реакція на красу — не що інше, як хитрощі мозку. Розум формувався в умовах природного добору, який вимагав вирішувати проблеми, пов’язані з виживанням і продовженням роду. Фізичні ознаки здоров’я і здатність до дітонародження збігаються з ознаками краси». Та сьогодні панують інші критерії добору, і натреновані м’язи чи тонка талія не гарантують того, що людина забезпечить собі безхмарне майбутнє.

Будьте уважні зі своїми дітьми, якщо вони не дотягують до «планки» за красою. Не глузуйте з їхніх переживань, не давайте домашніх прізвиськ, пов’язаних із зовнішністю. Поясніть, що краса — це не гарантія щастя та успіху. Допоможіть своїм синові й дочці розвинути їхній талант. Якщо людина вміє щось краще за інших, то це означає більше, ніж просто відмінні зовнішні дані. Допоможіть дитині з одягом та зачіскою. Французи, наприклад, вважають, що немає некрасивих жінок, є тільки недоглянуті. Ніколи не заперечуйте можливість пластичної операції, іноді зміна форми носа може змінити життя людини. Але про це варто порадитися з психологом. Бо нещаслива і невпевнена в собі людина часто може залишитися такою навіть після коригуючої операції. Головне — це позитивне бачення світу і себе в цьому світі.

Надзвичайно привабливі діти теж можуть бути дуже нещасливими. Однолітки можуть ігнорувати їх так само, як і непривабливих ровесників, за те, що вони не такі, як інші. Головне, що повинна зрозуміти дитина: краса — це добре, але існує багато інших важливих речей. Це допоможе уникнути розчарувань у майбутньому.

Звичайно, тема краси і непривабливості стара й нескінченна, як світ. А свою статтю я хотіла б завершити словами фотографа Тетяни Мяснікової, фотомоделями якої є жінки-інваліди. «Тут багато горя, багато того, чого не зрозуміти здоровій людині. Особливо сильно переживають жінки. Це для них я роблю такі фотографії, щоб переконати кожну, що вона залишилася такою ж красивою, як була, що вона має право на щастя і на хороше життя... Адже непривабливість — це щось зовсім інше. Некрасиві думки і бридкі вчинки — ось що псує людей і робить їх негарними».