Майстер кораблів

Нинішньої осені виповнилося 100 років від дня народження Олександра Борисовича Байбакова, видатного інженера-кораблебудівника, головного конструктора і начальника Центрального кон­структорського бюро «Ленінська кузня». Під керівництвом і за особистої участі Олександра Борисовича було розроблено понад сто проектів суден різного призначення, безліч проектів суднових механізмів, побудовано більш як п’ять тисяч суден.

Олександр Байбаков народився 7 вересня 1907 року в місті Сквира Київської області в сім’ї юриста. Після закінчення Київської електропрофшколи змінив кілька місць роботи, зокрема працював на київському заводі «Більшовик». У 1928 році Олександр прийшов на посаду конструктора на київський завод «Ленінська кузня». З цим заводом і його конструкторським бюро й було пов’язане все його подальше життя.

На той час велося будівництво Дніпровської ГЕС. З уведенням її в дію вирішувалася проблема безперервного судноплавства по всьому Дніпру. Замість незначної кількості сильно застарілих суден, які залишилися від дореволюційного флоту, був потрібний потужний річковий флот. Вища рада народного господарства УРСР рішенням від 22 червня 1928 року зосередила річкове суднобудування для Дніпровського басейну на заводі «Ленінська кузня». Було затверджено програму суднобудування на 1928—1931 роки.

Для проектування й технічного обслуговування, а також для здачі суден на заводі створили судномеханічне конструкторське бюро (КБ). До цього бюро й пішов працювати Олександр Борисович. Спочатку конструктором, потім старшим конструктором і начальником сектора, а з 1935 року — начальником конструкторського бюро.

У 1931 році Байбаков закінчив вечірнє відділення Київського індустріального інституту (нині НТУУ КПІ), здобувши кваліфікацію інженера-механіка. Вже через п’ять років він був призначений на посаду головного інженера судноверфі. З 1938 року Олександр Борисович — головний кон­структор заводу.

До початку війни за особистої участі Олександра Борисовича, а потім і під його керівництвом, у КБ були спроектовані та побудовані баржі, колісні буксири, вантажопасажирські та пасажирські колісні пароплави, вантажні теплоходи, плаваючі майстерні, а також військові кораблі — мінні загороджувачі та монітори. Всього було розроблено 37 проектів, за якими побудовано 435 суден.

Судна будувалися переважно на заводі «Ленінська кузня», а також на інших заводах СРСР. Вони призначалися як для Дніпровського басейну, так і для інших річок — Лени, Печори, Північної Двіни, Дунаю, Амудар’ї, Волги, Амуру.

Монітори (військові судна), створені на заводі «Ленінська кузня», успішно зарекомендували себе у Великій Вітчизняній війні в складі Дніпровської, Азовської та Дунайської військових флотилій. Один із них, монітор «Желєзняков», брав участь у бойових діях із 1941 по 1945 рік. За цей час він пройшов понад 40 тисяч кілометрів. Екіпаж тричі відзначався урядовими нагородами. У 1967 році монітор навічно встановлений у парку заводу «Ленінська кузня».

З початком Великої Вітчизняної уряд ухвалив рішення про евакуацію заводу «Ленінська кузня» до міста Зеленодольськ Татарської АРСР. Головою комісії з евакуації заводу був призначений О.Байбаков. До середини липня 1941-го вивезли 5185 чоловік (зокрема 1682 — працівників заводу), 6025 тонн устаткування та майна. Своїм ходом відправили десять кораблів.

У квітні 1945-го Олександр Борисович повернувся на завод «Ленінська кузня», де й став начальником і головним конструктором спеціального конструкторського бюро заводу. Завдання стояло непросте — відродити річковий флот України, практично знищений у війну.

З 1945 по 1953 рік було розроблено 32 проекти, за якими побудовано понад тисячу суден. Назвемо деякі з них.

За проектом річкового буксирного пароплава потуж­ністю 400 к.с. було випущено 145 суден, із яких 75 будували в Угорщині. А головний буксирний пароплав був включений у Державний план розвитку та відновлення народного господарства СРСР для будівництва на низці заводів Радянського Союзу. Байбакову та групі працівників заводу «Ленінська кузня» у 1948 році була присуджена Державна премія.

Цікавий і проект річкового колісного двох’ярусного пасажирського пароплава. Головне судно здали в експлуатацію в 1951 році. Це був перший у СРСР повоєнний пасажирський пароплав. Судно було розраховано на 350 пасажирів і 30 тонн вантажів. Швидкість корабля становила 20 км/годину. Пасажирські пароплави цього проекту успішно експлуатували тривалий час у річкових басейнах СРСР і України.

До 1953 року завдання відновлення річкового флоту України було вирішено. Тепер виникла інша проблема: країна гостро потребувала продовольства. Виконанню цього завдання значною мірою мав сприяти великомасштабний промисел риби в морях і океанах. Уряд ухвалив рішення створити морський та океанський рибальський флот.

Одним із напрямів у роботі СКБ стало проектування середніх морських рибальських траулерів. Проте фахівців не вистачало. Терміново потрібно було освоїти техніку рибальства і технологію оброблення риби, нову холодильну техніку, організувати спеціальні підрозділи з розробки проектів. Уже в листопаді 1954 року перший траулер було побудовано і здано замовнику.

Проектування морських рибопромислових суден стало головною спеціалізацією СКБ на наступні роки. Було побудовано більш як 300 таких суден, вони експлуатувалися в промислових районах морів СРСР, а також Атлантичного, Тихого та Індійського океанів.

У 1966 році завершено проектування, а в 1967-му — побудовано перший вітчизняний середній рибальський морозильний траулер із кормовим траленням, що відчутно підвищувало ефективність судна. За його створення Олександр Борисович, група конструкторів ЦКБ і працівників заводу «Ленінська кузня» здобули Державну премію України.

Середні рибальські траулери-сейнери експлуатувалися в складі експедицій у різноманітних районах Тихого, Індійського та Атлантичного океанів. Були спроектовані й побудовані судна для вилову риби в Азово-Чорноморському басейні, судна для вилову тунця біля західних берегів Африки, для лову креветок у Червоному морі й багато інших. Під керівництвом Олександра Борисовича й за його особистої участі був спроектований середньотоннажний морський рибальський флот СРСР, який забезпечував до 30% вилову морської риби.

Важливим напрямом діяльності Олександра Борисовича стало проектування озерно-річкових земснарядів. Перший із них спроектували 1953 року і через рік здали в експлуатацію. У 1960 році побудували 46 більш досконалих земснарядів. Вони поставлялися в основні водні басейни СРСР, а також до Болгарії, Угорщини, Індонезії, В’єтнаму та Фінляндії.

Кожну справу, за яку брався Байбаков, він доводив до кінця. Цьому сприяло рідкісне вміння Олександра Борисовича підбирати співробітників, яким він подавав особистий приклад ревного ставлення до справи.

Одне з головних досягнень Олександра Байбакова — виховання поколінь кваліфікованих фахівців, носіїв науково-технічного потенціалу з проектування суден. Він любив молодь, вірив в її невичерпний творчий потенціал, сміливо призначав молодих фахівців на керівні посади в ЦКБ. 17 учнів Байбакова стали лауреатами різних державних премій.

Діяльність Олександра Борисовича була багатогранною. Він устигав приділяти увагу й літературі, і історії, і мистецтву, і громадській діяльності. Це була рідкісна за своїми душевними якостями людина, яка здобула загальну глибоку повагу й любов. Байбаков умів вислухати співрозмовника, дати слушну пораду, цінував час людей і шанував думку кожного працівника.

За заслуги в розвитку вітчизняного суднобудування Олександр Борисович Байбаков нагороджений трьома орденами Трудового Червоного Прапора і багатьма медалями, визнаний гідним почесних звань лауреата Державної премії СРСР і лауреата Державної премії України. Його ім’я носить один із рибальських траулерів, побудований на заводі «Ленінська кузня». На будинку, де жив О.Байбаков, установлено меморіальну дошку.

Помер Олександр Борисович у 1976 році й похований на Байковому кладовищі в Києві.