Матеріалізація пам’яті: Антоновецька повстанська республіка

14 жовтня, у свято Покрови, коли було створено Українську повстанську армію (1942 р.) і її воїни прийняли заступництво Божої матері, в лісі поблизу села Антонівці Шумського району на Тернопільщині — велелюдно. Згадати буремні дні молодості сюди на схилі літ приходять поодинокі колишні повстанці. А тисячі небайдужих людей уже два десятиліття відвідують ці меморіальні місця, щоб відчути героїку боротьби за волю України і поклонитися пам’яті полеглих. «Матеріалу» для вивчення — більш ніж достатньо, бо 1943 року тут діяв військовий і господарський організм, що його історики назвали Антоновецька повстанська республіка.

Перша сотня УПА з’явилася на Кременеччині вже восени 1942 р. — під командуванням Івана Климишина (псевдо «Крук»). Відтоді повстанці провели низку відплатних акцій проти німців: знищили охорону в’язниці у Кременці, звільнивши всіх в’язнів, на автодорозі Шумськ — Кременець розгромили колону німецьких автомашин, провели переможні бої з чорно-коричневими окупантами у селах Лановецького, Кременецького та Шумського районів сучасної Тернопільщини. Навесні 1943 року в лісі поблизу Антонівців було закладено табір куреня «Крука», який упродовж стислого періоду став справжньою повстанською базою. А з четвертого квітня по 19 серпня 1943 р. тут розміщувався штаб Воєнної округи «Богун», яка згодом перейшла у підпорядкування Генеральної воєнної округи УПА-Південь. Згадаємо провідників УПА на території північної Тернопільщини: «Енея» (Петро Олійник) — командира воєнної округи «Богун», курінних «Кропиву» (Василь Процюк) — шефа штабу УПА-Південь — та «Крука» (Іван Климишин). Адже під їхнім керівництвом відділи УПА взяли під контроль більшість території північної Тернопільщини (південь історичної Волині).

В антоновецькому лісі вирувало повнокровне господарське життя — з’явилися млин, хлібопекарня, м’ясопереробний і шевський цехи, цех із виробництва мила, швейна та боднарська майстерні, які обслуговували повстанців. Діяла школа медсестер-санітарок, які по закінченні навчання лікували поранених і тифозних, неподалік була школа підстаршин УПА та курси радистів. У сусідньому селі Іловиці організували шпиталь. Жіноцтво заснувало Український Червоний Хрест (УЧХ), який відіграв важливу роль у повстанському русі.

У серпні 1943 року на ліквідацію Антоновецького табору УПА було кинуто дивізію СС та авіаційний підрозділ. Ось як про ті події згадує 84-літня медсестра куреня «Крука» Лариса Томчук («Тополя»), що нині мешкає у Кременці: «Німці зняли з фронту велику частину війська і пішли на штаб в Антонівцях. А тут було близько двох тисяч повстанців. Крук вибрав невелику частину стрільців і пішов обороняти його, бо думав, що противник буде наступати. Але він помилився. З дубенського летовища налетіли два німецькі літаки і стали бомбити ліс. Ми маскувалися, притискуючись до сосон, і маскували поранених. З лівого боку була молода соснова посадка. І ті летуни вважали, що ми сховалися там. Вони знищили посадку, стріляли з бортової зброї. А ми стояли через дорогу. Так нас Бог рятував. А ліс горів, бо німці скидали запалювальні бомби».

На жаль, повстанці не мали протиповітряної оборони. І тому окопи й табір противник зрівняв із землею. Уродженець Антонівців — курінний УПА Максим Скорупський («Макс») у книжці спогадів «Туди, де бій за волю» переконує, що «завдяки педантрії німецьких літунів ми мали дуже малі втрати, були лише два забиті і три ранені. Літуни мали наказ бити табір і били його, не подумавши навіть покрити бомбами простір навколо табору»... Наприкінці серпня курінний «Крук» зі своїми відділами відійшов на Полісся, щоб продовжувати боротьбу на кілька фронтів — із німцями, польськими боївками, червоними партизанами та енкаведистами.

Більшовицька влада намагалася за будь-яку ціну стерти з пам’яті людей згадку про село, яке було одним із центрів повстанського руху. 1952 року з’явився указ президії Верховної ради УРСР про ліквідацію Антонівців. Його мешканців примусово виселяли. Компартійні чиновники вигадали версію, що люди добровільно зголосилися переїхати на більш родючі землі у Михайлівському районі Запорізької області. Насправді там на них уже чекали оселі депортованих німців.

Верховна рада УРСР відновила репресоване село на карті держави аж 18 квітня 1990 року, під тиском громадськості. Однак повернулися на свою малу батьківщину з виселених людей — одиниці. У вересні того ж року в Антонівцях уперше зібралися люди, аби вшанувати пам’ять про знищене село.

Тоді ж почала оживати пам’ять про Антоновецьку республіку. Було відновлено повстанський цвинтар, де нині перепоховано останки двох десятків бійців. Шумчанин Василь Петрук, донедавна голова Шумської райдержадміністрації, почав будувати своєрідний повстанський музей просто неба, до якого, окрім згаданого цвинтаря, увійшли повстанське джерело, дерев’яна капличка на місці зруйнованої у 1943 році, а також копія штабного будиночка. Районний краєзнавчий музей розмістив у ньому текстово-графічну експозицію. Однак тривалий час відновлення славних і трагічних місць трималося в основному на патріотичному ентузіазмі. Лише 2008 року, за поданням управління культури облдержадміністрації, облрада прийняла програму створення духовно-культурного музейного комплексу «Антонівці-округа». Розпочато реконструкцію музею просто неба «Табір УПА «Волинь-Південь». Зокрема, торік відремонтовано покрівлю штабного будинку, впорядковано повстанське джерело.

Виконано й більш масштабні роботи. На основі архівних матеріалів СБУ за проектом архітектора Шумського району Олександра Бундика відтворено типову криївку, в якій перебували воїни УПА. Інша робота цього автора — реконструйована таборова каплиця — виглядає як духовний символ музею. Було також встановлено пам’ятний знак «Табір воєнної округи УПА «Волинь-Південь». Нинішнього року певною мірою відремонтовано під’їзну дорогу до цих пам’ятних місць. У програмі передбачено спорудження пам’ятника воїнам УПА, відбудову меншої копії барокової церкви Різдва Богородиці (1795 р.), знищеної у 1979 році. Розробники документа не забули про розвиток туристичної інфраструктури, а саме реконструкцію в Антонівціях та довколишніх селах торговельних закладів під готельні номери. Адже тоді можна буде пожвавити туристичну діяльність. Загальний обсяг фінансування програми з бюджетних і позабюджетних джерел обіцяє багато — 4,8 млн. грн., але впродовж 2009 — 2010 років на різні роботи виділено лише 230 тисяч гривень. Вочевидь, передбачене у програмі будівництво автодороги з твердими покриттям між двома селами Рівненської і Тернопільської областей вартістю мільйон гривень немислиме без державної підтримки.

Останні події в Україні свідчать, що нова влада, м’яко кажучи, не вітає пропагування теми національно-визвольної боротьби, чільними учасниками якої були бійці ОУН — УПА. Це підтверджує й відсутність на урочистостях з нагоди 68-ї річниці створення УПА перших осіб облдержадміністрації та райдержадміністрацій, чого не траплялося в минулі роки. Нова виконавча влада — нові пісні. У вітальному слові голова обласної ради Олексій Кайда легко пов’язав пам’ять про повстанців із сучасністю: «Річницю УПА святкуємо заново, в окупованій неукраїнцями державі. Чимало українців за шмат гнилої ковбаси продають душу свою і дітей своїх. Окупаційна адміністрація гне наших людей, чиновників через коліно, а багато з них мовчать як телята. Згадаймо, що ми є нащадки повстанців, що ми українці, а не хохли!...»

Тим часом у прадавньому лісі Антонівців ще довго не змовкали слова відомої повстанської пісні:

Бо дорога назад — це неволя,

А ховатися в лісі не будемо ми.

Ми підемо вперед —
і здобудемо волю,

України своєї ми вірні сини.