Марія Хассан: «Жінка може стати кращим політиком, аніж чоловік»

Марія Хассан (у дівоцтві Заїка) народилася 1952 року в Хмельницькій області. Закінчила педучилище в Хмельницькому і Київський університет ім. Шевченка, історичний факультет. В університеті познайомилася з майбутнім чоловіком — курдом із Сирії, він вивчав міжнародне право. Після закінчення університету Марія вісім років пропрацювала в держархіві кінофотофонодокументів. Незабаром чоловік переїхав до Швеції і 1986-го забрав із собою сім’ю — дружину і двох синів. 1994-го Марія Хассан стала депутатом муніципалітету Стокгольма, а з 2002 до 2006-го була депутатом шведського парламенту — ріксдагу від правлячої соціал-демократичної партії.

Живе вона в одному з найбільш інтернаціональних районів Стокгольма, де більшість жителів — емігранти, у трикімнатній квартирі разом із чоловіком. Дорослі сини — вже окремо. «Як приїхали сюди 1986-го, так дотепер живемо», — розповідає вона по дорозі від метро до будинку. На книжковій шафі красується статуетка українського козака з люлькою. Господиня пропонує борщу. І розмова починається з України.

— Мій рідний історичний тоді був кузнею майбутньої еліти. Приблизно в той же час його закінчували В.Литвин, М.Вересень, Д.Табачник. Мені університетська подруга каже: ти мусиш пам’ятати Литвина, якось на танцях був. А я зовсім його не пам’ятаю. І Табачника теж не пам’ятаю, хоча після університету ми разом працювали в архіві на Солом’янці. Я — старшим науковим співробітником, а він підробляв, плівки носив.

— Десь раз на рік приїжджаю. Друзі залишилися в Києві, родичі в Хмельницькій області.

— Не можна двічі ввійти в ту ж ріку. Україна, звісно, вже далеко не та країна, яку я залишила майже двадцять років тому. Після Швеції впадає в око відсутність елементарного комфорту. Рівень розвитку суспільства вимірюється тим, наскільки захищені права найбільш уразливих соціальних груп. Наприклад, в Україні транспорт, громадські приміщення абсолютно не пристосовані для людей із обмеженими фізичними можливостями. Більше того, ці люди, як правило, позбавлені можливості навчатися, працювати, жити нормальним життям. Що мене ще шокує в Україні — ставлення до сексуальних меншин.

— Вразило саме суспільство, соціальна політика, завдяки якій людина почувається захищеною. Те, що в СРСР нам обіцяли, — вже було тут, у Швеції. Причому це не коштувало мільйонів життів, війн, економічної та ментальної розрухи — всього, що довелося пережити нам. Тут усе будувалося мирно, спокійно і поступово.

— Політика тут дуже тісно пов’язана з життям. Емігранти дуже залежні від державних і соціальних служб. Тому із самісінького початку доводилося мати з цим справу, спочатку вирішуючи свої справи, пізніше — допомагаючи іншим емігрантам. Але найголовніше — я зрозуміла, що тут мій голос, голос кожного жителя країни має вагу, може впливати на політичні рішення. Спочатку мене було обрано до обласної ради, далі до міської, а потім партія висунула мою кандидатуру до парламенту. І хоч на останніх виборах соціал-демократи програли, ми працюємо в нормальній опозиції, у нас є можливість перемогти на наступних виборах. У цьому цінність демократії. Гірше в тих країнах, де не можна ні виграти, ні програти. Як у Білорусі, наприклад.

— Швеція — одна з тих країн, що займають дуже дружню позицію до європейського курсу України. Якби сьогодні пройшло голосування за прийняття України в ЄС, Швеція проголосувала б «за». Причини тут як історичні, так і економічні. Між нашими країнами завжди було багато контактів, зокрема торговельних, ще з часів Київської Русі. Швеція розвивалася за рахунок експорту, наприклад, сільськогосподарську продукцію шведам набагато вигідніше купити, аніж виробити самим. Тому вона розглядає Україну не як конкурента, а навпаки — як торговельного партнера. До того ж Швеція — країна високих технологій, а Україна — дуже перспективний ринок для них.

— Не треба бути аналітиком, щоб бачити: відбір країн до ЄС проводиться насамперед зі стратегічних міркувань. Тому, наприклад, Румунія вже в ЄС, попри те, що ні економічно, ні за багатьма іншими стандартами не доросла до цього. З Україною складніше, оскільки історію визначає географічне положення. Зрозуміло, що наш великий сусід сильно впливає на те, як інші країни будують відносини з Україною. Звісно, є інші причини. Вказуватимуть, що у нас не доросли до європейських, скажімо, стандарти правової системи — це зрозуміло. Але в країнах, які прийняли нинішнього року, ситуація не краща, аніж в Україні. З цього випливає, що головна причина — усе ж таки Росія.

— У жодному разі. В Україні для цього потрібно бути дуже жорсткою людиною. Я просто не витримала б української конкуренції, часто брудної, замішаної на грошах. Звісно, конкуренція в політиці є скрізь. У Швеції є конкуренція ідеологій, кандидатів, але вона не переходить тих меж, коли або тебе втоптують у болото, або ти наступаєш комусь на горло. В Україні політика як така відсутня. Адже політик має представляти інтереси людей, котрі за нього голосували. В Україні політики захищають свої інтереси. У Швеції ж секрет успіху в тому, що людина, котра приходить у політику, набуває, зазвичай, високого соціального статусу, але не економічних чи якихось інших привілеїв. Існує чітка система партій, зацікавлених включати в списки представників різних соціальних груп. Таким чином, у політику не приходять люди з грошима і по гроші, як в Україні.

— Коли б помаранчеві об’єдналися і сформували більшість у парламенті — це одна річ. Але якщо більшість здобув опонент: це потрібно було визнати і сформувати нормальний коаліційний уряд. Це суто демократичний процес, якого ми мусимо дотримуватися, коли визнаємо принцип конституційного парламентаризму. Втім, у мене особисто Янукович симпатій ніколи не викликав. Але ми або демократи, або не демократи. Не можна пристосовувати демократію до своїх політичних симпатій. У Швеції була така ж ситуація — правляча партія соціал-демократів зазнала поразки від опозиції. І хоч як прикро, ми мусимо перейти в опозицію, працювати і боротися на виборах 2010 року.

— Наша партія підтримує зв’язки з СПУ. Партія Мороза ідеологічно близька до соціал-демократів Швеції. Я дуже сподіваюся, що в найближчому майбутньому партії в Україні перестануть формуватися за принципом кон’юнктури й особистих взаємин.

— У Швеції відсутнє законодавство, що регулює участь жінок у виборах, — це роблять партії. 1994 року велика група жінок соціал-демократів сформувала рух, який міг перерости в окрему партію. Жінки вимагали, щоб партія надавала їм більше місць у списках. Виникла перша за історію Швеції загроза розколу соціал-демократичної партії, і вимоги були задоволені. Отож жінки відвойовували собі це право. Я вважаю, що жінка має шанси стати кращим політиком, аніж чоловік. Історично, протягом тисячоліть, жінка виробила чесноти, які допомагали їй зміцнювати сім’ю і вести господарство. А вести державні справи це те ж саме, тільки у більших масштабах.

— Балотування почнеться тільки 2009 року. Сьогодні я думаю, що мені цікавіше було б працювати над питаннями спільної історії України та Швеції.