Марина ГРОМОВА: «Розмови про вилучення лаври зі списку ЮНЕСКО пусті»

— Марино Едуардівно, ваше призначення викликало багато розмов. По-перше, про те, що в період роботи в Держслужбі з питань охорони культурної спадщини у вас із заповідником склалися непрості стосунки. По-друге, ваше призначення пов’язують з тим, що в заповідника непрості стосунки і зі Свято-Успенським монастирем, і ви саме та людина, котра покликана все це владнати.

— Мені здається, конфлікт — справді ненормальний стан для такого святого місця. Тут мають панувати спокій і благодать. Тут усі повинні прагнути консолідації. А я, коли за щось беруся, намагаюся робити це добре. Я всього два місяці обіймаю цю посаду. Збираюся працювати над тим, щоб лавра, це святе місце, дійсно стала перлиною світового православ’я.

— Києво-Печерська лавра справді може незабаром вийти зі списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО?

— Звідки у вас ця інформація?

— Вона періодично з’являється в ЗМІ. Остання публікація, якщо не помиляюся, була в «Українській правді» цього тижня.

— Зайдіть краще на сайт ЮНЕСКО і подивіться там, щоб не плодити домислів. Ці чутки ходять давно, і розпускають їх люди, яким байдуже до іміджу держави. Я була делегатом 33-ї сесії ЮНЕСКО, на якій це питання якраз розглядалося. 2009 року ми приймали місію ЮНЕСКО, і вона справді висловила нам низку зауважень. Ми повинні їх урахувати, виправити ситуацію — от і все.

— Її вдасться виправити?

— Оскільки сьогодні це питання піднято до рівня уряду, сам прем’єр-міністр розставив акценти: про буферні зони, передусім навколо пам’яток міжнародного значення — Софії і лаври, про мораторій на будівництво в цих буферних зонах, — гадаю, нам удасться зробити все необхідне. Уряд розуміє, як багато це важить для іміджу країни. Тому, гадаю, мораторію буде дотримано. Всі ці розмови про вилучення пусті. Поширювати їх некоректно. Особливо зважаючи на те, що наша країна зацікавлена у співробітництві із цією організацією. Побувавши в ЮНЕСКО, я зрозуміла, що це своєрідний «проект миру», в якому нам дуже потрібно брати участь. Так, ми самі вибираємо, розставляємо пріоритети. Бувають випадки, коли учасники цієї програми просять вилучити їхні об’єкти зі списку — приміром, вийшов із нього Дрезден, коли місто вирішило, що побудувати тунель під центральною частиною для них важливіше, ніж значитися в списку ЮНЕСКО. У нас ситуація інша — наші пам’ятки недоторканні, вони розвиваються, уряд виділяє достатнє фінансування. Збереження спадщини і участь у цьому «проекті миру» можуть і повинні залишатися для нас пріоритетом.

— А як виконується програма підготовки до Євро, за якою, якщо не помиляюся, на лавру виділено приблизно 180 млн. грн.?

— Програма Євро діє з 2008-го. Але, на превеликий жаль, у 2008—2009 рр. було виконано робіт на суму всього близько 2,9 млн., тобто 2% від загального обсягу програми.

— Але тут, наскільки я розумію, невиконання робіт пов’язане з недофінансуванням. Ця проблема постійна, навіть звична. Ви не боїтеся, що так буде й надалі?

— Ні, не боюся. Я впевнена, сьогодні всі розуміють: Євро-2012 — іміджевий для держави проект. Крім того, в нас розроблено програму ремонтно-реставраційних робіт на 2010—2011 рр. на суму 33 млн.
900 тис. грн. Цього року ми за нею вже отримали з бюджету 15 млн.

— Заповідник зможе повною мірою контролювати ці кошти? Колишній директор нарікав, що частину бюджетних грошей, відпущених на лавру, освоював не заповідник, а інші, зокрема позабюджетні, організації.

— Ні, цього просто не може бути. На програми з реставрації та реконструкції кошти надходять на рахунок заповідника, і відповідальність за них несе директор. Усе, на що можна було б нарікати, — це недофінансування. Державними коштами можуть розпоряджатися тільки державні структури. У нашому випадку — заповідник.

— Це правда, що готується передача заповідника з відання міста у відання Кабміну?

— У нинішньому становищі лаври є певна неузгодженість: заповідник перебуває в підпорядкуванні та оперативному управлінні Мінкультури, а його майно — у власності територіальної громади міста Києва. Тому йдеться не стільки про «перепідпорядкування», скільки про передачу комплексу пам’яток із комунальної власності в державну. Ми займаємося підготовкою до цієї передачі. Документи вже готові, тепер питання обговорюється в уряді. Це нонсенс, коли державна, національного значення пам’ятка, пам’ятка ЮНЕСКО перебуває в якійсь інший, крім державної, власності. Саме держава несе за неї відповідальність — перед своїми громадянами і всім людством.

— Людство — це звучить гордо. Але яка нагальна потреба у формальній зміні власника?

— Це не формальна зміна. Якщо пам’ятка перебуває в списку ЮНЕСКО, на її території не дозволяється землевідведення, приватизація, будівництво. А в нас залишаються в силі рішення Київради про передачу земельних ділянок в охоронній зоні заповідника. У Лаврському провулку, наприклад, на такій переданій ділянці заплановано побудувати готельний комплекс із підземним паркінгом. Крім того, передача майна заповідника в держвласність оптимізує фінансування реставраційних робіт.

— Проте у Києво-Печерської лаври проблема з будівництвом не тільки біля стін, а й усередині. Монастир веде будівництво на територіях, що перебувають у його користуванні.

— Мені б не хотілося коментувати ті рішення й події, які відбувалися до мене.

— Але це продовжуватиметься. На думку експертів, це ускладнює і без того непросту ситуацію із цілістю будівель і території — то в печерах обвали, то стіни валяться, то ворота обсипаються.

— Вважаю, все згодом уладнається. Взагалі, як на мене, будівництво і нібито пов’язані з ним аварії — це дещо надумана проблема. Ми маємо, наприклад, висновок Інституту пам’яткоохоронних досліджень: печери руйнуються не тому, що йде будівництво. Руйнуються якраз недосліджені печери. Як ви собі це уявляєте — хіба ми допустили б руйнування в печерах, де проводять екскурсії? Ми надіслали в ЮНЕСКО наукову доповідь Тимура Бобровського. У ній ідеться саме про те, що проблеми були завжди, що ми не можемо впливати на підземні води, будівництво завжди велося навколо лаври — і це позначалося на геології. І руйнування трапляються саме там, де ми ще не вивчили як слід ситуацію. Отже, треба вивчати. Сьогодні, наприклад, серйозно займаємося дзвіницею — це дуже цікавий екскурсійний об’єкт, який уже тривалий час стоїть зачинений. І ми зрештою все робимо правильно: починаємо свої дослідження з фундаменту. Ніхто ніколи не досліджував його стан! Тепер за програмою реставрації та благоустрою дослідження проводяться.

— Яка доля музеїв, розташованих на території заповідника? Буде реалізовано проект музейного об’єднання чи їх відселять?

— Музейне містечко, або те, що можна так назвати, будується в нас навпроти — це «Мистецький Арсенал», і я не бачу проблеми в тому, щоб музеї перенести туди. Про це вже йдеться на рівні держави. Музей декоративного мистецтва, Музей книги буде перенесено, вони про це знають.

— Здається, цю пропозицію вперше було висловлено в листі намісника Свято-Успенського Києво-Печерського монастиря архієпископа Павла. До речі, як ви прокоментуєте цей документ?

— Я з ним не знайома, тому — без коментарів.

— Можлива повна передача лаври монастирю?

— Ну як можна таке казати! Цей об’єкт у списку ЮНЕСКО, а тому він може належати тільки державі.

— Але монастир може все це використовувати у своїх цілях?

— Звісно. У церкві має бути церква.

— Як ви розподілятимете обов’язки й відповідальність?

— З Божою благодаттю. У консолідації. Ми перебуваємо у святому місці, тут гріх щось ділити й сваритися.

— У вас уже були робочі зустрічі з керівництвом монастиря?

— Так. І наше рішення було саме таким: житимемо добре й дружно. Я впевнена, що ми зможемо обійти складні моменти. Будую тільки благородні плани. Не хочу підводити тих, хто доручив мені цю роботу. У мене дипломатична освіта, тож маю сміливість сподіватися, що вдасться поєднати інтереси. У мене склалися добрі стосунки з намісником і митрополією. Держава охоронятиме спадщину, для чого, власне, я тут і є, а церква опікуватиметься своїми справами.

— На яких підставах розвиватиметься ця співпраця?

— При передачі в безоплатне користування майна ми підписуємо охоронний договір — це і є підставою. Згідно із цим договором будь-які ремонтно-реставраційні роботи не можуть провадитися без погодження з нами. Ми все робимо разом, ідемо нога в ногу, й усе, що нам треба, — щоб нам не заважали.

— Тобто можна сподіватися, що, наприклад, історія з руйнуванням і перебудовою воріт не повториться?

— Це була дуже негарна історія. Сподіваюся, вона не повториться.

— Що ще у ваших планах?

— Цього року ми збираємося завершити розробку генерального плану розвитку заповідника. З цікавого — плануємо в дні візиту святійшого патріарха Московського влаштувати виставку, присвячену святому Володимирові, виставити експонати, які раніше ніколи не виставлялися, — зібрати їх з усієї України. Дуже цікавим обіцяє бути семінар, який ми готуємо разом з ЮНЕСКО, — «Роль релігійних громад в управлінні об’єктами всесвітньої спадщини». Координатором конференції буде Києво-Печерський історико-культурний заповідник. Це дуже престижно для заповідника. Як Євро-2012 — у футболі.