МАМА — ВДОМА, МАМА — НА РОБОТІ?

Мабуть, лише при первіснообщинному ладі не існувало дилеми: що краще робити жінці — бути вдома з дітьми чи все ж таки йти працювати. Жінки сиділи в печері, доглядали дітей, берегли сімейне вогнище (в буквальному сенсі цього словосполучення), а працювали чоловіки (читай — здобували мамонтів та іншу їжу). За часів Радянського Союзу вищезгадана проблема теж не стояла так гостро, бо кожен, хто жив у цій країні, мусив працювати, аби не бути «тунеядцем»... І молоді мами повинні були дуже швидко повертатися на роботу.

А от сьогодні після радісної події народження першої (чи другої) дитини молода сім’я стає перед вибором — іти мамі на роботу чи сидіти вдома з малюком.

Причини, які спонукають жінку виходити на роботу, найчастіше такі:

Мама навчається. Найкращий дітородний вік жінки припадає на 19—27 років, коли більшість із них — студентки. Звісно, можна взяти академічну відпустку, а після того, як малюк підросте, — продовжити навчання. Однак може статися, що продовжити навчання буде досить важко. А якщо мама так і залишиться з незакінченою вищою освітою чи аспірантурою, то потім підсвідомо звинувачуватиме свого малюка в цьому. Можна спробувати і навчатися, і дитину виховувати. Це теж нелегко. Та, на щастя, для мам, котрі годують своїх дітей грудним молоком, є можливість вчитися у своєму навчальному закладі за індивідуальним графіком.

Мама має власний бізнес. Свій бізнес, як і власну дитину, важко віддавати у чужі руки надовго. Якщо мама — директор або засновник фірми, то вдома їй теж важко засидітися.

Матеріальне становище. Сьогодні вже не рідкість жінки, які народжують дитину без чоловіка і мусять виходити на роботу, щоб забезпечити себе і свого малюка. Буває й так, що мамина зарплата набагато вища, ніж татова, тоді мама йде працювати, а відпустку по догляду за дитиною бере тато. До речі, за кордоном, це вже, швидше, правило, ніж виняток.

Можливість втрати кваліфікації. Жінкам деяких професій дуже важко засиджуватися надовго вдома з малюком, бо існує можливість втрати кваліфікації. Це стосується жінок-лікарів, юристів, програмістів тощо.

Прагнення бути як фінансово, так і психологічно незалежною від чоловіка. Звісно, з цього погляду, жінка, яка працює, має набагато кращі позиції, ніж домогосподарка.

Чому жінка залишається вдома:

Жінка хоче присвятити себе дітям. Мама не довіряє виховання своєї дитини ні садочкам, ні бабусям, ні няням. Трапляється, що й чоловіки залишаються вдома з дітьми (бодай на певний час). Так, відомий музикант Джон Леннон кілька років присвятив себе виключно вихованню молодшого сина. Він страшенно жалкував, що в період надзвичайного успіху «Бітлз» мало часу проводив зі своїм старшим сином і вони не були досить близькими.

Чоловік хоче, аби жінка присвятила себе родині. Хоч як дивно, але це не така вже й рідкісна причина того, що жінка залишається вдома.

Знову ж таки скрутне матеріальне становище. Деякі сім’ї не можуть дозволити собі не те що няню, а й перебування малюка в садочку.

Проблеми зі здоров’ям дитини. Є малюки, які часто хворіють, або з особливими потребами, котрим, як нікому іншому, потрібен догляд і тепло саме рідної мамусі.

Неуспішна кар’єра. Якщо трудова кар’єра жінки не була такою успішною, як хотілося б, то часто така жінка може залишити свою роботу і стати щасливішою в сім’ї.

Проблема, порушена у цій статті, має не тільки соціальне, а й психологічне обличчя. З одного боку, в сучасному суспільстві все робиться для рівноправ’я чоловіків та жінок. Самі ж жінки борються за право здобувати професії і становище, які раніше були доступні лише чоловікам. Так, якщо 150 років тому про фах лікаря могла мріяти лише сильна половина людства, то на сьогодні більше половини студентів у медичних вузах — це дівчата. З іншого боку, гостро стоїть проблема демографічної ситуації. Демографи закликають молоді сім’ї мати не одну, а хоча б дві чи, ще краще, три дитини. Якщо сім’я все-таки зважиться на такий крок, то мамина кар’єра, безумовно, трохи загальмується.

Мама на роботі і мама вдома — це дві зовсім різні людини. Жінка, яка займається кар’єрою, часто має у своєму арсеналі більш чоловічі риси — наполегливість, вольовий характер, навіть агресивність. А мама має бути зовсім іншою — м’якою, доброю, дбайливою, йти на компроміси. Не завжди вдається вчасно перебудуватися, й інколи жінка, яка повернулася з роботи, поводиться агресивно з домашніми. Якщо мама вирішує йти на роботу, то їй, безумовно, може забракнути часу, і малюк залишиться без належної уваги. У жінки розвинеться відчуття провини, причому подвійне — як перед власною сім’єю, так і перед собою, за можливу професійну нереалізованість. Погодьтеся, такий психологічний конфлікт дуже важко вирішити.

А деякі психологи вважають, що прекрасній половині людства кар’єра «дається» набагато важче, ніж чоловікам, бо віддавна в жінці закладено «материнську програму», тому кожна мама, навіть та, в якої робота дуже ладиться, завжди переживає за своїх дітей. І добре, якщо ця психологічна проблема не виллється потім у фізичну недугу — виразку, невротичний стан або щось подібне.

Що можна порадити мамі, яка працює? Чітко розмежувати роботу і дім. Не «переносити» службові проблеми у сімейне коло й навпаки. Насолоджуватися спілкуванням з дітьми та чоловіком у вихідні чи після роботи. Бажано, ніяких «домашніх завдань» та уїк-ендів, проведених за робочим столом. Треба навчитися бути організованою й цінувати свій власний час. Мати помічників, які могли б підстрахувати вдома.

А що порадити мамі, яка залишається вдома? Не зациклюватися на сім’ї. Мати свої власні інтереси та захоплення (курси, гуртки, виставки або концерти). Інколи «виходити у світ» без своїх малюків, тому що тривале одноманітне (нагодувати, переодягнути, прибрати) перебування зі своєю, хоча й найкращою у світі, дитиною може стати для мами сильним стресовим фактором. Робота вдома забирає багато часу й сил, але вона, так би мовити, непомітна. Бажано, щоб рідні допомагали такій жінці, а не стенали здивовано плечима: «Ну, ти ж сидиш удома, не працюєш. Від чого ти втомилася?» Такій мамі варто замислитися над тим, що буде років через 10—15 (коли дорослі вже діти не потребуватимуть догляду), чи задовольнятиме її становище «просто мами». Хоча, можливо, саме тоді вона зможе повернутися до праці.

У кожному разі, хоч би що вирішила мама — чи буде вдома, чи буде на роботі, — вона має отримувати від свого життя задоволення, тоді всі навколо неї теж будуть щасливі.