Маленький боєць — проти великого міста

Слухаючи зведення кримінальних новин, розумієш — переступивши поріг батьківського дому, дитина стає потенційною жертвою насильства: на вулиці, у школі, у власному під’їзді.

І хоч би від кого походила ця загроза — від його ж однолітків чи хуліганів — малюк залишається з цією проблемою сам на сам, бо навіть найтурботливіші батьки не в змозі стати цілодобовими охоронцями власної дитини.

Сьогодні багато тат і мам замислюються: а чи не віддати свою дитину в секцію східних єдиноборств?

Як правильно підібрати бойове мистецтво, що підходить саме твоїй дитині? Чи не зашкодить малюкові невідома східна наука? А що як він стане занадто агресивним і некерованим?

Ці запитання найчастіше залишаються без відповіді, оскільки знайти кваліфікованого тренера і професійний клуб — нелегке завдання.

Україну буквально заполонили заповзятливі молодики, які, надивившись бойовиків, відкривають нелегальні секції східних єдиноборств. Користі від занять із такими некваліфікованими фахівцями, м’яко кажучи, мало.

Багато дітей просто марять бойовими мистецтвами: вони хочуть навчитися битися, виглядати соліднішими в очах однолітків і привабливими — в очах дівчат.

Батьки мусять розуміти, що, навчаючи дитини рукопашного бою, карате чи інших видів східних єдиноборств, вони вкладають у її руки небезпечну силу.

— Застосування прийомів боротьби — це більше питання моральності, ніж законності, — коментує президент асоціації традиційного карате м. Біла Церква Володимир Брунько. — Як можна визначити, який саме було застосовано прийом під час бійки? Якою мірою? Усе залежить від мотивації — якщо прийом використовують для самозахисту, це дозволено. Людина, котра займається боротьбою, ніколи не нападає першою — у неї інша філософія.

Раніше існувала стаття про перевищення необхідного ступеня самооборони. Чи існує вона зараз? У будь-якому разі на наших тренуваннях суворо забороняється перевищувати число ударів і категорично не допускається, щоб хтось когось калічив чи травмував...

Багато дітей приходять у клуби східних єдиноборств після того, як стали жертвою насильства — щоб покарати кривдників.

Фахівці вважають, що передусім малюкам необхідно ознайомитися з «кодексом честі» професіональних бійців. Наприклад, моральним правилом теквондо є: «Люби своїх братів і сестер, будь вірний друзям, поважай старших, добре подумай, перш ніж убити будь-яку живу істоту».

Непорушними складниками кодексу честі дзюдоїста є скромність, дружба, повага та контроль над собою.

Заняття карате незмінно починаються з поклонів — учителеві, залу, один одному. Що вище у своїй майстерності піднімається дитина, то більше вона виявляє поваги до тих, хто її оточує.

У полоні містики та криміналу

Обираючи спортивний клуб, фахівці радять батькам придивитися до обстановки, що панує там. Якщо заняття боротьбою оповиті таємничістю і містичним ореолом — ліпше не ризикувати: не виключено, що під вивіскою спортивної школи криється якась секта.

Варто звернути увагу на поведінку тренера — бувають випадки, коли знайомство зі спортом починається для дитини з відчуття болю. Наприклад, якщо тренер на першому уроці «перевіряє» прес малюка ударом у живіт — біжіть від такого наставника, не озираючись!

— Раджу батькам передусім перевірити документи спортивної школи: чи легальна вона? — каже Володимир Брунько. — У легальної школи обов’язково має бути ліцензія. Варто зазирнути й у послужний список тренера — справжній фахівець буде тільки радий поділитися своїми досягненнями. Наприклад, наша асоціація — член кількох федерацій карате України, зараз займаємося їх об’єднанням.

Ми також входимо до Міжнародної федерації фунакоші шотокан карате, яку очолює онук засновника цього виду боротьби — Кеннет Фунакоші (йому зараз 68 років, він має 9 дан за рівнем майстерності) і до Міжнародної федерації фудокан карате, яку очолює Іллія Йорга (9 дан).

Беремо участь у навчальних семінарах і змаганнях, діти складають кваліфікаційні іспити у наших і закордонних майстрів. Понад 100 учнів тренуються в кількох спортивних залах міста, котрі ми орендуємо, щоб бути ближче до місця проживання дітей.

Серед наших учнів — багаторазові чемпіони України, у кожного з яких — по 60—70 медалей, бронзові призери чемпіонатів світу (до речі, це дівчатка).

Що ж до кваліфікації тренера, то сьогодні існують вимоги нашого Міністерства у справах сім’ї та спорту і відповідні міжнародні вимоги. Наше міністерство, видаючи ліцензію, вимагає від тренера наявності вищої фахової освіти або підготовки на базі такої освіти. Тим часом в Україні жоден вуз не готує майстрів східних єдиноборств. Люди навчаються цього у закордонних майстрів, отримують знання на семінарах, складають кваліфікаційні іспити — це і є вища освіта. Висуваючи нездійсненні вимоги, чиновники заганяють спеціалістів у глухий кут.

Можливо, позиція міністерства — перестрахуватися від іншої крайності — некомпетентності величезного числа так званих наставників.

Екзотичний дизайн клубу, містичні атрибути — усе це виглядає ефектно, але не слід забувати, що саме там чаїться небезпека потрапити під вплив кримінального угруповання чи просто поганої компанії.

Виправляємо плоскостопість!

Про вплив боротьби на організм дитини багато сперечаються. Гарний тренер знає, що поки дитячий скелет не сформувався, він не в змозі витримувати навантаження, розраховані на дорослого: є ризик дістати серйозну травму.

Інструктор зобов’язаний не допускати під час контакту застосування грубої сили щодо тіла та кінцівок дитини. У Китаї та Японії вважають, що починати навчати дитину бойових мистецтв потрібно якомога раніше, із чотирьох-шести років. На думку наших фахівців, з огляду на особливості культурного середовища та фізіологічного розвитку європейців, краще почекати бодай до десяти років.

Не останню роль відіграє те, що невід’ємною частиною правильного навчання східних бойових мистецтв є складні філософські концепції, що їх пересічна українська дитина не в змозі правильно сприйняти. На Сході все це дитина всотує з молоком матері, адже бойові мистецтва — не просто бійка, накачування м’язів, а всебічний і гармонійний розвиток особистості, зокрема й духовний.

— Східні єдиноборства зміцнюють здоров’я дитини, роблять її сильною та витривалою, — розповідає Володимир Брунько — Якщо тренер знає всі методики і правильну біомеханіку рухів, то проблем не буде.

Для занять будь-яким видом боротьби характерні: пряма спина, сильна стійка і правильне посилання енергії. Це є запорукою гарного здоров’я.

Сьогодні багато хто захоплюється бразильською безконтактною технікою капоейра, котра вважається найбільш миролюбною й асоціюється у свідомості батьків із безпечним для здоров’я видом боротьби. Я назвав би це просто даниною моді, так свого часу було модним айкідо.

Капоейра — це рухи, що нагадують танець, коли бійці проносять ноги над головою одне одного і роблять певні рухи, не завдаючи ударів. Усе це відбувається під музику.

Сьогодні в нас з’явився свій екзотичний вид боротьби: «Бойовий гопак», у якому всі танцювальні прийоми трактуються як ударна техніка. Кажуть, що цю боротьбу застосовували колись козаки.

Але головне — не модні новинки, а те, що дитина може виправити такі недоліки, як сутулість і плоскостопість, лікувати захворювання вегетативної нервової та дихальної систем, поліпшити нормальну циркуляцію енергії «Чі».

До речі, деякі фахівці вважають, що кожен вид боротьби має характерні риси впливу на організм дитини.

Наприклад, при плоскостопості та сколіозі лікарі рекомендують займатися теквондо (заняття проходять босоніж, як і в багатьох видах боротьби).

Із допомогою занять тайцзи-цюань у Китаї лікують чимало найскладніших захворювань і функціональних розладів, наприклад, захворювання серцево-судинної системи й опорно-рухового апарату.

Заняття східними єдиноборствами дуже корисні, якщо ваша дитина — лівша (особливо заняття у-шу). Стосовно тіла панує повна справедливість: скільки рухів виконано вліво, стільки ж і вправо. Це допомагає розвивати праву руку.

Вибираємо: у-шу чи карате?

Перш ніж записуватися до клубу, необхідно визначити: який вид боротьби найкраще підходить вашій дитині?

Багато фахівців вважають, що добросердій, спокійній дитині піде на користь один із зовнішніх напрямів у-шу — «довгий кулак», традиційні шаолінські напрями, цюань-шу. У цих стилях велику увагу приділяють загальнофізичній, силовій підготовці.

Непосидюча, активна, але при цьому м’яка й добродушна дитина швидше проявить себе в тому ж у-шу, але в школах «внутрішніх» — сін-і, багуа-чжан, «південний кулак». Внутрішні стилі у-шу привчають людину концентруватися, роблять її вдумливою і спокійною.

Нервовим дітям більше підходить карате — є можливість вихлюпнути емоції на тренуванні, навчитися спрямовувати свою енергію в потрібне русло і контролювати агресивність. Жорстко-контактні види самозахисту підходять агресивним, імпульсивним підліткам старшого віку.

Якщо ваша дитина повільний пухтій, їй краще зайнятися айкідо чи хапкідо — боротьбою, заснованою на м’яких, плавних рухах. Боєць айкідо завжди спокійний, доброзичливий, він ухиляється від спрямованої на нього агресії. Це найбільш миролюбний вид єдиноборства, в якому немає атакуючих прийомів, лише самозахист. Однак дітям до 13—14 років займатися ним не можна, хіба що в адаптованій групі. Тут багато падінь, кидків, прийомів, небезпечних для здоров’я.

Займаючись цими видами боротьби, необхідно відчути момент, коли потрібно зупинитися, бо далі цей прийом може закінчитися переломом чи вивихом. А діти до певного віку не в змозі це зробити.

Багатьох батьків цікавить, скільки років має займатися дитина боротьбою, щоб постояти за себе на вулиці?

Є думка, що айкідо та карате — складні бойові мистецтва, займатися якими потрібно від п’яти до десяти років. Для швидкої підготовки краще вибрати бокс або рукопашний бій...

— Це хибне твердження, — коментує Володимир Брунько. — По-перше, величезне значення має впевненість у собі. Можливо, дитині й не знадобиться застосовувати бойові прийоми на вулиці. Досить не відчувати страху перед своїми кривдниками, а це відчуття приходить одразу після перших тренувань. Через півтора-два роки дитина, котра займається карате, зможе вправно відбити напад хуліганів.

Не слід забувати, що східні єдиноборства — це не лише спосіб самозахисту, а й можливість для дитини розкрити свої здібності в спорті.

Наприклад, теквондо і дзю-до включені до програми Олімпійських ігор, тому за гарних результатів дитина може стати олімпійським чемпіоном.