Людина за інформаційними гратами

Світ багато в чому перестав підкорятися гарним формулам минулого, оскільки в нього вторглись елементи архаїки, для яких характерним є використання агресивних методів взаємодії.

Усе це - наслідок принципового ускладнення світу, коли системи управління починають запізнюватися відносно вирішення нового типу проблем, тому на перше місце виходить надзвичайний інструментарій - агресивний за своєю суттю. Але сьогодні він повинен ховатися і тому реалізується не у фізичному, а в інформаційному просторі.

Так звані інформаційні війни стали буденністю нашого часу. Їхньою метою є вплив у всіх значимих для людства сферах. Це фінанси, економіка, політика, бізнес, міжнародні відносини. Усі значущі й обговорювані події останнього часу створюються за допомогою такого інформаційного інструментарію. Це Брексит, вибори Трампа, анексія Криму. Скрізь тут інформаційний інструментарій перестав просто описувати події, як це було раніше, а почав створювати їх. У всіх цих випадках самостійна роль людини зменшується, оскільки їй протистоять потужні інформаційні машини, які задають усі потрібні інтерпретації.

Це й 11 вересня - яскравий приклад того, як інформаційні наслідки виявляються сильнішими за саму фізичну подію. Це, у принципі, характерно для сучасного тероризму, який після подій 2001 року активно освоював цей інструментарій. Терористи створюють свої події для впливу на масову свідомість.

Гарним терміном "інформаційна війна" ми почали описувати різноманітні операції впливу, спрямовані на індивідуальну й масову свідомість. Причому принциповою новизною цього застосування стало те, що апарат примусу, який був таким важливим у релігійному й ідеологічному впливі, поступово виявився прихованим. По суті, все стало м'якою силою, яка, за визначенням творця цього концепту Дж. Ная, не примушує, а привертає. Можна піти навіть далі й сказати, що коли раніше апарат примусу був поза людиною, те тепер він усередині людини. При цьому людям здається, що всі свої рішення вони ухвалюють самі.

Три чинники вплинули на цю зміну базового інструментарію впливу на людство. Перший - перехід від книжково-вербальної цивілізації до візуальної. Це посилило вплив, але послабило мізки. Другий - це Інтернет і соціальні медіа, що створили контекст безлічі джерел породження інформації з одночасним знищенням або мінімізацією редакторського супроводу нового інформаційного потоку. Третій - розмивання релігійно-ідеологічних каркасів, які втримували суспільство минулого в певних рамках поведінки.

Колишні суспільства всю свою історію плекали раціональний підхід, в основі якого були знання й просвіта. Нинішні суспільства, навпаки, будуються на емоціях і розвагах. Додавши сюди пріоритет візуальності, можна зрозуміти як втрату критичного мислення, так і заміну романів телесеріалами як характерну рису нашого часу.

Інформаційна війна має два принципово різні уявлення, що стоять на різних китах. Це - інформаційно-технічна й інформаційно-гуманітарна моделі. Прикладом першої є кібератаки, прикладом другої - операції впливу. І те, й інше спрямоване на управління нами, але різними способами.

Технічне уявлення про інформаційну війну диктує нам базовість захисту у вигляді стіни, що не дозволяє ворогові наблизитися до наших ресурсів. Навіть юридично вже вироблено право на збройну відповідь на кібератаку, якщо вона призвела до людських жертв. Але основні дії базуються саме на припиненні ворожої комунікації.

Гуманітарне уявлення про інформаційну війну ставить в основу контент. Гуманітарна модель не може базуватися на побудові стіни, оскільки від інформації і знань практично неможливо закритися в публічному просторі, а саме він є ареною інформаційної війни в сучасному світі.

Свого часу Д.Арквілла, працюючи на той момент у корпорації РЕНД, запропонував розрізняти в інформації два аспекти, які нині й проявилися у вигляді різних варіантів інформаційної війни: аспект передачі, що йде від моделі Шеннона-Вівера, і аспект структури, під яким він розумів значення, що лежать в основі структури. Коли ми змінюємо такі базові значення, у результаті змінюється й структура. При цьому кожна структура має такий базовий набір, що лежить у її основі. Перебудова змінювала, наприклад, такі базові знання, щоб мати можливість перейти до іншої структури.

Нині Україна закрила свій інформаційний (Інтернет) і віртуальний (кіно) простір від російського впливу, щоб піти від чужих інтерпретацій нинішніх подій і чужого розуміння подій минулого, які вступають у конфлікт зі своїми інтерпретаціями і розумінням. Але вона застосувала для цього інструментарій з іншого типу війни - інформаційно-технічного, оскільки стіна як інструментарій приходить саме звідти.

Це викликає певну напругу, яка на сьогодні виправдана воєнною ситуацією. Але на будь-якому наступному етапі, коли війни не буде, цей інструментарій уже не працюватиме, бо стане неадекватним.

Будь-яка країна у своєму публічному полі контролює функціонування інформаційного й віртуального просторів і жорсткими, і м'якими формами. Публічний простір як нетехнічний контролюється створенням свого власного віртуального й інформаційного продукту, який дозволяє витіснити чужий продукт на периферію, якщо він конфліктує з цією базою. Наприклад, Китай, Ізраїль, Росія мають підрозділи (військові й цивільні), які заповнюють соціальні медіа "правильними" повідомленнями. Держави створюють потужні інтерпретаційні машини, які можуть перетравлювати будь-який факт на свою користь. Нині в цій ролі виступає телебачення, реінтерпретуючи тактичні факти на користь стратегічного їх розуміння.

Людина, що потрапила в плетиво інформаційних і віртуальних потоків, не здатна їм протистояти. Якщо раніше її тримала за руку спочатку релігія, потім ідеологія, то тепер її тримає за дві руки інформація, яка підштовхує її до правильної поведінки, удаючи, що це її власне рішення. Соціальні медіа і телесеріали наповнюють її емоціями, роблячи це так само системно, хоча й непомітно для неї, як це відбувалося при наповненні її інформацією і знаннями в шкільний та університетський періоди. Соціальні медіа і телесеріали стали машинами емоцій, які включили людину в індустріальний процес їх отримання. Індивідуальні процеси отримання емоцій не можуть конкурувати з індустріальними, оскільки індивідуальні - слабкі й нечіткі, а індустріальні - яскраві й потужні. Тепер ми думаємо однаково не тому, що так проповідує релігія чи ідеологія, а тому, що так диктує телесеріал або "телеполітолог" з екрана.

Людина бачить світ так, як йому диктують певні інформаційні грати. Це - мова, що виділяє значимі аспекти світу. Це і комунікації, що розповідають про події цього світу те, що важливо для комунікатора. Але найбільш значущим для нинішнього дня стало об'єднання інформації з емоціями, як це роблять, зокрема, телесеріали. "Картковий будиночок", наприклад, став підручником того, як робиться політика. Саме тому В.Путін радив С.Шойгу подивитися серіал. Тобто неправильна поведінка стає правильною, якщо так її задають інформаційні грати, крізь які нам показують світ.