Люди з узбіччя

Люди з узбіччя — це ті, чиї життєві цінності «випадають» із цінностей соціуму. Іноді суспільство демонструє неабияке здоров’я, відкидаючи «на маргінес» ксенофобів, сталіністів та інших носіїв моральних пороків. Але частенько за рамками обивательського кодексу опиняються люди, ним не захищені, і їхній біль потихеньку стає масовим… Тут «увімкнути» співчуття означає зберегти суспільство здоровим, адже ті, хто до співчуття не здатен, і себе не шкодують.

Минуле стріляє впритул

Старики, котрі для нинішнього часу — що для держави, що для соціуму, — який охоче переймає найбезглуздіші «державні погляди», подібні до голубів і горобців — безпритульної живності, яка невідомо чим живе, але обов’язково вписана в міський чи сільський пейзаж… Мізерні пенсії, дорогі ліки, відсутність поваги з боку суспільства, до того ж справжня соціальна ізольованість — більшість стариків живуть самотньо, а їхні молоді нащадки не сприймають усерйоз спілкування з ними. Замість відчувати себе мудрими і статечними, побілених сивинами людей часто охоплює розпач: їхні заслуги перед суспільством залишилися «в минулому житті», там, де і сили, і молодість…

Голос сірих і убогих?

У громадському транспорті частенько спостерігаєш сварку між пенсіонерами, якщо їх набирається більше п’яти на салон, — в істериці просить виходу їхня незахищеність... От контролер обурюється:

— Скільки в мене набралося пенсіонерів — ніякого виторгу не буде! Познімати б з усіх вас пільги або змусити пішки ходити, я через вас востаннє зарплату отримувала навесні, і автобус лагодити час — скоро на ходу розвалиться...

— Та ти сама пенсіонерка! Знаєш, на які гроші виживаємо! Ти нашу владу з літаків зсади, бач, літає по всьому світі за бюджетні гроші, а ми тут вибираємо між потрібними ліками і пакетом крупи! Незабаром за вили візьмемося і встановимо свою владу!

І тут подає голос бабуся з великими ясними карими очима:

— Еге ж, «усю владу — старим бабам»! Нам одне залишилося — смирення... Я от пюре картопляне приготувала, розім’яла з кабачковою ікрою і наче м’яса з гарніром наїлася... Я й подорожувати люблю — у мене вдома карта є докладна, я окуляри напну і розшифровую — тут плато, гора, а тут озеро. Мені син навіть пляшку з-під віскі подарував, там на етикетці фрагмент карти Шотландії, я назви міст вивчила...

— А я взагалі на чорній ікрі виросла, — підхоплює бабця в латаній кофтині, зате в нитяних рукавичках. — У мене батько головою колгоспу був, свиней породистих на московській ВДНГ виставляв... І мене там для газети сфотографували, я піонеркою була. Я на взуттєвичку вивчилася, мене обмінюватися досвідом на Урал відправляли, путівки давали на море за відмінну роботу. Пошана мені була від людей. Я думаю, може, раніше у нас комунізм був, а ми й не помітили... І п’яниці безробітні не вешталися вулицями, а всі були при ділі, узяті на поруки... Пенсія в мене, шкода, маленька, але я не впадаю у відчай: зварю манки і — бух туди півпачки масла, наїмся, як у забезпеченому дитинстві, — що старій бабі треба...

Старечі вагонні «дебати» насправді явище страшне. Свідчення безпросвітного безправ’я: вступив у літній вік — і життя під ухил. Те, що вони добрим словом згадують «комунізм», за якого їхніх сусідів і товаришів по службі репресували (і напевне майже в кожного в колі знайомих були стукачі), а свободі ламали хребет, можливо, зумовлено тим, що були вони в ті глухі часи відносно молоді і повні сил. Деякі сучасні політологи (простіше сказати, «політолухи»), сподіваються на зміну суспільного світогляду у зв’язку зі зміною поколінь. Але швидше минуле вистрілить їм у спину з усіх гармат, коли вони самі вступлять у «вік забуття»…

Пекельний захист «райського ладу»

Агресія стариків, як правило, відданих комуністичному режиму, має своє пояснення: вони звикли бути «коліщатами і шестерінками» у масі подібних, «підручними партії», а поза цим просто не бачать себе «вмонтованими» в соціум. Невже позиція «гвинтика» насправді робила їх захищеними? У всякому разі зараз у них зникло відчуття порядку, і спробуй-но переконай стариганя, якому хочеться «перестріляти сучасну молодь», що від нього зроду-віку нічого не залежало, ні за совєтів, ні тепер...

Намагаюся знайти підтвердження своїм думкам. Викликати когось зі стариків на відвертість просто: потрібно десь у скверику в спальному районі розгорнути яскравий журнал із яскравим заголовком на обкладинці на
кшталт «Що робити?», «Куди йдемо?» або на крайній випадок «В українців усе вкрали». От і цікавий старик у джинсах, із червоним обличчям від високого тиску: «Ну, і що ж пише так звана вільна преса?». І одразу зривається на монолог, немовби звільняючись від сорому і моральної загнаності, які гнітять його багато років, — адже сучасним життям йому уготоване лише біологічне виживання. Тим більше з такими «людожерськими» поглядами і так тяжко жити.

— Ідеологія! У житті головне — ідеологія. Ви знаєте, я нормальний сталініст! Я сам з 1937 року, дитя війни, виходить, але ніхто мені за це не платить. А як Сталін помер, я ще школярем був, нас скликали в спортзал, і ми там усі півгодини плакали в організованому порядку... У мене батько теж сталіністом був, і все життя обстоював законність — він прокурором працював, а з війни прийшов старшиною. Ми увесь час переїжджали з району в район, куди його переводили. Грошей не було ніяких, а була ідейність. Батько все життя проходив у кітелях, іноді йому давали відріз на пальто. Він визнавав, що саджати людей у в’язницю за кілька колосків із колгоспного поля було перегином, але в радянської влади цих «перегинів» багато, тож одним більше, одним менше... Іноді моя дружина подає ворожий голос, що в неї, мовляв, у роду були розкуркулені, то я їй швиденько затикаю рота: а за яким правом твоя рідня добровільно не пішла в колгосп?

Я виріс і вступив до військового училища. Там потрібно було бігати кроси — я відчув, що «потом і сіллю» служу Вітчизні, що від мого навчання залежить мир у всьому світі. Служив у Краснодарському краї, а коли отримав звання капітана, зі мною сталася одна неприємність, і мене прибрали з армії нібито за скороченням штату. Але я досі відданий Вітчизні і її армії. Часто згадую молодість і Краснодарський край: які там помідори — самісіньке м’ясо, а соми розміром із човен, їх на базар привозили в тачках... І коштувало все копійки.

А які чудові ціни були в СРСР! Хліб по 16 копійок, олія по 34, м’ясо два п’ятдесят. Я працював токарем, міг усе собі купити, міг у Крим поїхати відпочивати. Навчання безплатне, квартири, лікування — райські часи! Але щоб порядок був, потрібно було стріляти і стріляти! Дисидентів, наприклад. От що вони мали проти такого райського ладу?! Першим я розстріляв би Левка Лук’яненка, за ним Чорновола. Потім Леоніда Кравчука — він сам мав застрелитися з переляку в ті дні, коли до влади в СРСР прийшов ҐКЧП. Шушкевича, котрий у вигнанні підбурює народ Білорусії, потрібно розстріляти в обов’язковому порядку. Я читаю в комуністичній пресі про Білорусію — мені тамтешній лад так і лягає на душу. Там досі колгоспи і райвиконкоми, бомжів немає, скрізь чистота, пенсії високі, і вітчизняному виробникові скрізь віддають перевагу.

До речі, я і з Гітлером солідарний — він євреїв знищував. Я їх теж би всіх знищив при пні, адже вони завжди займають інтелігентські посади, а я півжиття простовбичив за верстатом... Ще я завжди зловтішаюся, коли наші «слуги народу» розбиваються на крутих машинах — а нема чого розвивати космічні швидкості на трасах. От у мене син — водій автобуса, і досі живий. А я на старість сторожую автостоянку, читаю комуністичну пресу. Я за Симоненка, більше вибору немає, але я хотів би, щоб до влади прийшов новий Ленін, та тільки де його взяти? Тут націоналісти понівечили йому пам’ятник, і його відразу вилучили зі списку пам’яток культури. Я все чекав-чекав, коли через цей пам’ятник буде війна... Але війна все одно буде — за комуністичні ідеали...

Я перервала обридлий монолог. Старигань махнув рукою, поміряв на ній пульс і сховався в алеї. Знайде він сьогодні нового слухача чи все ж таки остережеться? Головне, він розуміє, що його полум’яні промови ідуть у «вихлоп». Старик чітко бачить, що обрана ним колія завела його на узбіччя і що сталіністів не сприймає громадська думка. Тут питання в іншому: мабуть, свого часу варто було заборонити Комуністичну партію, як та ж таки Німеччина заборонила нацистську; тоді козиряти іменами Гітлера, Леніна і Сталіна давно означало б порушувати закон, а найбільш агресивні старики в нас усе ж таки законослухняні...