Порівняно зі столичними мешканці Миколаївського зоопарку виглядають худорлявими.
— Чому така різниця? — цікавлюся у його директора Володимира Топчія.
Не від хорошого життя провінційні звірі відрізняються від київських. У столиці виділені кошти дозволяють годувати тварин за раціоном. А в Миколаєві, незважаючи на те що міськрада виділила на 2006 рік два мільйони гривень, коштів не вистачає, звірів вимушені годувати відсотків на 80 від їхніх потреб. Проблема з особливою силою нагадала про себе взимку. На відміну від столичних колег, котрі збільшили на цей час раціон тварин, миколаївці змогли підтримати тільки птахів. Сильні морози оголили небезпеки, що нависли над унікальною колекцією, зібраною в зоопарку, який є єдиним представником України у Всесвітній асоціації зоопарків.
Миколаївський зоопарк давно виріс з коротких штанців приватного, а потім міського рівня, перетворившись на загальнодержавний заклад із міжнародними зв’язками. Але при цьому статус його не змінився, він і досі залишається комунальним підприємством. Більш ніж півмільйонне місто, за умови прекрасного ставлення до свого дітища, не в змозі забезпечити його всім необхідним. Звідси і лихо.
Миколаївський зоопарк відрізняється від своїх побратимів тим, що з’явився й існує на ентузіазмі. Це допомогло йому вижити і розвиватися. Започатковано його було 1901 року міським головою Миколою Леонтовичем, котрий створив приватну колекцію. Миколаївці дуже його шанували. З огляду на це, більшовики поставилися до нього «милостиво» — дозволили завідувати звіринцем. Збереглася колекція звірів і під час війни: фашисти здивувалися, коли застали в Миколаєві повний набір тварин, яких не знищили. Дуже здивувалися і представники радянської влади, коли у визволеному місті вони побачили уцілілий зоопарк.
У повоєнний час не одного партійного функціонера дратував факт сусідства «звіринця» з будівлею міськкому партії. Деякі взагалі збиралися його закрити. Несподіваний поворот в історії зоопарку стався 1976 року. Місцева влада вирішила облаштувати нову територію на 18 гектарах, і кожне підприємство міста внесло свою лепту.
Але те, що Миколаївський зоопарк зріс на ентузіазмі, не означає, що він і далі може так існувати. За 100 з лишком років збільшилися не тільки його масштаби, але і значення. Тут зібрана найцікавіша колекція тварин — близько 400 видів, понад 3000 екземплярів. Щорічно відкриваються нові експозиції. За рік зоосад відвідують близько 350 тисяч гостей, не тільки місцевих, але і з Одеси, Кіровограда, Херсона, Черкас, Криму. Тут проводиться наукова робота. Першим серед зоопарків України його було прийнято до Європейської асоціації зоопарків і акваріумів, до Європейської регіональної асоціації зоопарків і акваріумів, до Міжнародної системи обліку тварин, першим серед своїх «побратимів» одержав «Кришталевий ріг достатку», став переможцем Всеукраїнського конкурсу «100 найкращих товарів України».
Зоопарк, який давно переріс рамки комунального підприємства, підтримується коштами міського бюджету. Але щороку розрив між сумою, яка виділяється місцевою владою і необхідною, збільшується. При цьому ні працівникам Миколаївського зоопарку, ні міській владі не можна докоряти тим, що вони не піклуються про заклад. Зоопарк, при тому, що утримує вартість квитків на досить низькому рівні (5 грн. для дітей і 10 для дорослих), заробляє за рік понад 2 млн. грн. Суми, які виділялися містом в різний час, коливалися від 1,4 до 2 млн. грн. Нині, щоб нормально розвиватися, потрібно не менше 8 млн. грн.
Існування зоопарку такого масштабу при убогому фінансуванні стає неможливим. Навіть розуміючи, що місту зростаюче навантаження не до снаги, депутат міськради Володимир Топчій до запропонованих 2 млн. грн. на утримання зоопарку в 2006 році просив ще хоча б 1,5. Директор, котрий не вирізнявся панічними настроями, заговорив про те, що «нинішній рік може стати для зоопарку останнім», якщо не знайдуть вихід.
А його вже давно шукають, пропонуючи підключити держбюджет до фінансування зоопарку. Але вже кілька років пропозиції і прохання міськради і самого зоопарку ходять по колу. Відмова Міністерства культури і туризму взяти участь у фінансуванні мотивувалася тим, що Миколаївський зоопарк є комунальною власністю і має фінансуватися з місцевого бюджету. От якби... Добре, погодилися прохачі, ми готові передати заклад з комунальної в державну власність. Але держава до такого кроку виявилася неготовою. Міністерство культури і туризму відправило в Миколаївську міськраду лист про те, що «хоча формально зоопарки залишаються у відомчому підпорядкуванні Мінкультури, серед численних завдань зоологічних парків, передбачених чинною нормативно-правовою базою, до компетенції Мінкультури належить лише освітньо-виховна робота», а «видатки з державного бюджету на утримання зоопарків та природоохоронні програми з розділу «культура» не передбачені».
Нічим поки що не завершився і намір миколаївців врятувати зоопарк, домігшись зміни його статусу. У зверненні до президента України депутати Миколаївської міськради просили присвоїти зоопарку статус національного й обгрунтовували своє прохання переконливими аргументами. Виходить, не переконали.
Ситуація спонукала кореспондента «ДТ» поц ікавитися станом інших зоопарків. Виявилося, що миколаївським тваринам, хоча вони і виглядають стрункими, мешканці більшості зоопарків можуть позаздрити. Проблеми багато в чому подібні. Коштів на утримання тварин, розвиток не вистачає. Участь держави у вирішенні цих питань давно назріла, але механізму немає, хоча спроби його створення були. Ще 2003 року Міністерство культури і мистецтв підготувало проект розпорядження Кабміну про передачу зоопарків загальнодержавного значення у сферу управління Міністерства екології і природних ресурсів. Цей проект був навіть узгоджений з міністерствами фінансів, економіки, юстиції. Але реорганізація Мінекології звела усе нанівець. От і чекають працівники зоопарків зі своїми плеканцями вирішення цього затягнутого питання.
P. S. Поки матеріал готувався до друку, надійшла інформація про те, що Миколаївський зоопарк отримав попередження від обленерго:
у випадку подальшого затягування оплати за електроенергію заклад буде відключено від її постачання. Що зайвий раз свідчить: вже давно час вирішувати фінансові проблеми. І якщо їх не буде вирішено, то вусатим, хвостатим і пернатим залишиться лише «піти по світу».