Лохів стає менше

Нині у треш-моді різні розвінчування психологічних експериментів, на яких трималася соціальна психологія останніх десятиліть.

Динаміка тренду була така. Експерименти 1970-х років почали показувати, що природа групової людської поведінки досить далека від якихось демократичних ідеалів, і поступово на ці дослідження стали виділяти дедалі менше грошей. Ну кому хочеться деталізувати, що саме в нього в кишківнику, якщо він, наприклад, любитель Тиціана, Боттічеллі та різних інших мікеланджело? Фінансування західної науки завжди мало і має насамперед прикладний характер.

Тому дослідження такого драматичного роду перемістилися в Пентагон і/або інші силові відомства, а світська наука перейшла до проблематики на кшталт: "Проблеми поведінки гея-продавця в магазині, розміщеному у кварталі, населеному переважно чорними" (не жартую, це я по пам'яті цитую назву реальної статті з наукового психологічного збірника США).

У давніх соціальних експериментах був лише один чинник, який сьогодні можна вважати вадою. Реактивна людська поведінка в експерименті цілком науково відображала поведінкові установки 1970-х, а зовсім не глибинні людські, про які досі ніхто до пуття нічого не знає.

Ця розлога вчена преамбула стосується того факту, що будь-який механістичний підхід (у тому числі й науковий, обмежений природничонауковою парадигмою) не встигає за соціальними змінами, що їх, як уже говорилося різними людьми, включно з "іконою стилю" Нассімом Талебом, передбачити неможливо.

І вона стосується наших українських справ. Зокрема - початку передвиборної істерії.

Істерія, в класичному перекладі, - це те, що в народі називалося "сказ матки", або гормональні порушення, які викликають асоціальну поведінку. Передвиборна істерія цілком може бути діагностована через очевидний дисбаланс громадської гормональної сфери, дисфункцію відтворюючих і репродуктивних політичних органів та придатків. Що ми маємо можливість вуаєристськи спостерігати день у день ​​у Верховній Раді.

Але Рада - звісно, зовсім не конституційний мазок суспільства, як видається багатьом, хто там засів. Є класична істина, що окремо взята людина, будь-якого рівня, завжди розумніша (це не означає - моральніша, чесніша, праведніша тощо) за групу в частині осмислення прийнятих рішень. Але далі тема розпадається на професійну дискусію про видове і родове виживання. Вона нуднувата, однак головна ідея в тому, що як себе людина позиціює - особистістю чи частиною цілого, така їй і карма.

Довгі роки українські політтехнологи жили з цією максимою душа в душу, і, в принципі, все працювало. Імітація змін при тотальних лінощах і саботажі, взагалі, всіх влаштовувала, і навіть Захід, нашого годувальника. Витрати на підтримку життєдіяльності політичної овочеферми не йшли в жодне порівняння з можливими витратами на перебудову цього дивного східноєвропейського суспільства. І головне - не було зрозуміло, навіщо й кому це потрібно, якщо їм (українцям) не потрібно самим.

Однак тут сталися Майдан і війна. Всі ліберальні спроби (що тривають досі) подмухати на обпечене місце, поцілувати й закликати забути, не працюють, на радість лібералам, бо це означає, що на заклинання їм виділятимуть більше грошей.

Але радикальні заклики "до зброї, громадяни!" теж не дуже працюють, що засмучує радикалів. Влада, звісно, дуже постаралася у своїх демобілізаційних зусиллях, особливо стосовно волонтерів і добровольців. Не тому, що вона зовсім уже якась падлюча, але такі вимоги європейських донорів бюджету. Логіку зрозуміти можна: "Не можете - то сидіть рівно й руками нічого не чіпайте, дійде до вас черга - розберемося".

Та все ж населення занадто велике для того, аби параноїдальні візії з Банкової справді почали працювати, як звідтам хочуть. Ось середньостатистична картинка олією. Наприклад, приїжджає видатний політик у народ, тобто "в округ". Він ще ні-ні-ні, не балотується, але поміряти температуру треба, і нагадати про себе, любимого. Тут трапляється казус, який я для себе особисто позначаю кодом "дорогенька моя!" (Хто вже не пам'ятає цей хайп, нагадаю: в його основі була щира впевненість Петра Олексійовича в тому, що запитання, поставлене йому на прес-конференції Мариною Баранівською, може бути виключно продуктом підступної змови проти нього, а не простою професійною цікавістю журналістки. Яка, до речі, оприлюднила заодно значну частину суспільного запиту.)

Якимось чином наше суспільство почало стрімко й непередбачувано розумнішати. Оскільки воно - взаємопов'язана система, можна припустити, що його пасіонарії, які реально виставили європейську планку суспільного діалогу, просто відобразили загальну динаміку. Але в нас як заведено вважати? Еліти - вони розумні, хай собі розумнішають, а електорат - він колгоспний, йому ні до чого. В радянські часи був такий анекдот про лектора, який показував на лекції слайди черепа Александра Македонського у 20 років, 40 років та посмертний. На запитання із залу, чи було в небіжчика три голови, лектор поцікавився статусом запитувача. І, дізнавшись, що він дачник, сказав: "То й сидіть собі на дачі, а ця лекція - для колгоспників!"

Я мушу уточнити ще раз, що "розумнішати" - не означає "бути патріотичнішими" чи, навпаки, голосувати за когось, хто подобається особисто вам, слухати вашу музику й любити вашу їжу. Це просто розвиток когнітивних властивостей, підвищення швидкості реакції, визначення життєвих пріоритетів і раціональніше ставлення до власних ресурсів.

Ось приїздить політик, думаючи, що він їде в "глибинку", а йому - запитання про підозрілу калорійність газу (та ще й із цифрами), про наповнення Пенсійного фонду, про стратегію розвитку держави...

Абсолютно неправильні й підозрілі селяни пішли. Нормальні просять музичний центр у клуб та нові простирала для ФАПу - все! Ну, ще огорожу на цвинтарі щоб пофарбувати. Щоб молоко дорожче купували і ягоди з грибами - це вже була вершина державного мислення. Звідки ж вони ось такі тепер узялися?

Попри загальновідому демографію села (народжуваність, смертність, міграція, незайнятість), те, що пафосно називають його "виродженням" (зменшенням популяції), не корелює з розумовою деградацією ну ніяк. Прайди сільських алкоголіків так само лежать біля магазинів, але вони, схоже, вже окремий біологічний вид, що не розмножується поза середовищем вино-горілчаного проживання.

Зіграв свій веселий жарт інформаційний простір Інтернету. Якщо раніше він обмежувався газетою "Сільські вісті" та "брехунцем", потім - телевізором, то тепер усе це стрімко розбавляється можливостями Мережі. Я не кажу, що це якийсь суперпрогрес або Матриця, але, фактично, розмаїття комунікативної сфери самозароджує в ній вільні думки.

Обробіток округів стає дуже стрьомною справою. По-перше, можновладці та їхні конкуренти потай глибоко впевнені, що народ - самі ідіоти. Бо це підтверджено експериментально (а отже - багатократно) фактом голосування за них самих та за їхніх "папєрєдніків". Бо вестися на такі обіцянки кандидатів із такою кредитною історією та моральним обличчям могли тільки ідіоти.

Як уже говорилося вище, ідіотизм квітне при будь-якій груповій поведінці і здувається при індивідуальній в одних і тих самих особин. Але прості спостереження свідчать, що навіть у групі зазвичай недалекі особи починають виявляти яскраві ознаки цивілізаційного розвитку. І роблять це не з лихої намови, а тому, що їм цікаво запитати.

Що сталося?

Інституційні зв'язки слабшають. У процесі реформ у країні (в будь-якій) усе підвисає. Є загальне відчуття некерованості системи, чому аплодують її внутрішні противники, і "запоребрик" намагається всіляко розгойдати нашу новозбудовану будку.

Але на масах, неймовірно стійких до будь-яких зовнішніх подразників (завдяки складним історичним випробуванням), це позначається так, що вони із зародкового стану політичної нації хутко ховаються назад у стан народу як стабільніший. Єдина відмінність від нації - мінімізуються зобов'язання перед центрами управління, яким раніше делегувалися повноваження. Простіше кажучи, приїжджого сприймають уже не як напівбога, а як - "Ну й чого приїхав?"

Я вважаю, що починає працювати так званий "ройовий інтелект", нова колективна поведінка децентралізованої самоорганізовуваної системи. Спрощено кажучи, суб'єкти цього інтелекту локально взаємодіють між собою і з довкіллям. Кожен дотримується дуже простих правил. І, оскільки вже немає якоїсь централізованої системи управління поведінкою, яка б кожному вказувала, що йому слід робити, - локальні й випадкові взаємодії приводять до виникнення інтелектуальної групової поведінки.

Основний алгоритм - це простота. Будь-яке переміщення, у тому числі й інформації, підпорядковується принципу найкращого знайденого в цьому просторі положення. І кожен суб'єкт-частка постійно змінюється, знайшовши чергове вигідне положення.

Тобто та напівказкова "селянська мудрість" знову ожила й пішла в діло. Як дідівський обріз із-під стріхи.

Обріз - зброя абсолютно неприцільна, але в особистому спілкуванні страшно переконлива. Що годилося б знати всім тим, хто починає обробляти майбутню "мажоритарку".

Лохів стає все менше.