"Набагато важче побачити проблему, ніж знайти рішення"
Джон Бернал
Якщо відомими стають принципи, то факти виявляються другорядними. Розглянемо суспільно-політичну ситуацію в Україні як взаємодію спонтанних порядків ринку, суспільства і держави.
Коли ми розливаємо на певній поверхні воду, то через якийсь час помічаємо, що на ній утворюються калюжі. Ці калюжі - спонтанні порядки, що виникли з логіки системи, а такою логікою є правило, за яким вода завжди прагне зайняти положення з мінімальною потенціальною енергією. Відтак спонтанними порядками є рівчаки, ставки, озера, річки, моря.
Аналогічно й на ринку виникають спонтанні порядки: грошова система, міра ваги і довжини, заводи і фабрики, місця стихійної торгівлі, базари, магазини, супермаркети, монополії тощо. Всі вони виникають з логіки ринку, а вона, подібно до мінімізації потенціальної енергії, полягає в мінімізації транзакційних витрат.
Спонтанні порядки в суспільних відносинах виникають як солідарні дії груп, мас, спільнот, суспільства. Це історично сформовані школи, лікарні, фахові цехи, профспілки, шахові клуби, правозахисні організації тощо. Їхня логіка визначається спільною проблемою, метою, а обов'язковим фактором успіху є довіра, що подібна до правил мінімуму енергії і транзакційних витрат. Лише з тією відмінністю, що спонтанні порядки суспільства виникають і стають стійкими при зростанні ступеня довіри.
Спонтанні порядки держави - це її інститути. Вони є продовженням логіки, з якої постає сама держава. У будь-якій спільноті виникає невротизація, пов'язана зі взаємодією людини з невідомою їй дійсністю. Якщо цю невротизацію не вдається сублімувати, то вона перетворюється на агресію, яка веде до самознищення спільноти. Інструментами сублімації неврозу є робота, творчість, міфотворення, табу, традиції - усе разом матриця Культури. Несублімований невроз потрібно придушити, бо він становить загрозу існуванню спільноти.
Так виникають спонтанні порядки, які згодом стають інститутами держави. За своєю філософією ці інститути мають здійснювати легалізацію власності і захист від зовнішнього ворога. Страх через те, що можеш втратити майно і свободу, є одним з визначальних. Зовнішня агресія - це інша культура, інша координація у світі, що призводить до втрати впевненості в майбутньому, викликає постійну невротизацію і стрес.
Ідеальною є ситуація, коли спонтанні порядки ринку, суспільства й держави доповнюють один одного і формують неконфліктний суспільний договір. У ньому завжди існуватимуть протиріччя, бо вони - основа поступу. Але це будуть компетентні розбіжності, які можна усунути в рамках суспільного діалогу, а не методами насильства. Такий ідеальний суспільний договір можливий тоді, коли спонтанні порядки кожного з секторів діють у рамках своєї логіки, з якої і виникли.
Але на практиці все відбувається інакше. На ринку його логіку деформують монополії і втручання держави. У суспільстві солідарні дії перебувають під наглядом монополій, ангажуються ними або навіть маніпулюються капіталом через створення нав'язаного попиту або фіктивного соціального замовлення. Держава бачить у спонтанних порядках суспільства загрозу своїй природі, бо спонтанні порядки суспільства є неперевершеним інструментом сублімації неврозу, наявність якого є обґрунтуванням необхідності інститутів держави.
Інститути держави, насамперед повинні виконати роботу, з якою не впоралася матриця Культури. Внутрішню агресію, що виникла з несублімованого неврозу, держава повинна або придушити, або спрямувати на зовнішню експансію. Очевидним стає самоузгоджений процес: що бідніша матриця Культури, то більшає запит на "сильну державу". (Цей момент надзвичайно важливий, бо він визначатиме завдання олігархів при переході до респектабельних капіталістів).
Очевидно, що розвиток приватної ініціативи і солідарної та індивідуальної творчості мас звужує простір невротизації суспільства. Це становить загрозу державі. У таких умовах держава починає перебирати на себе функції суспільних інститутів, приховуючи це під риторикою "соціальної держави". Так у секторі держави виникають нав'язані порядки, бо вони суперечать логіці, з якої виникла держава. Нав'язані порядки завжди витратні. Для забезпечення їх існування держава починає втручатися в ринок. Зазвичай ці процеси відбуваються синхронно і не мають якоїсь значимої хронологічної дистанції.
Версій розвитку подій може бути безліч - це вже факти. Закінчиться все тим, що держава зарегулює ринок і зробить суспільне життя млявим. У таких умовах людина втрачає обґрунтовані способи реагувати на виклики життя. Це невротизує її. Бражне гультяйство і "сильна держава" стають єдиною прийнятною формою існування в такій викривленій конструкції, хоча держава й визначила себе як соціальна.
У зазначеній моделі легко можна виявити, які ж чинники призвели до переходу від ідеального суспільного договору до потворної "ніші виживання". Це - пригнічена приватна ініціатива (зростання транзакційних витрат) і придушене, зманіпульоване популістською риторикою суспільне життя (зниження ступеня довіри).
Інтегральний висновок можна сформулювати так: деградація суспільного договору розвитку і поступу відбувається шляхом руйнування ринку і пригнічення суспільної ініціативи - найвагоміших складників матриці Культури.
В Україні встановилася олігархічна система управління. Цей процес був об'єктивним наслідком партикулярної спадщини Радянського Союзу. Вибірковість у застосуванні законів дуже швидко призвела до панування на ринку монополій. Це супроводжувалося, а радше визначалося, зрощенням влади з капіталом. Але українська олігархічна система має притаманні тільки їй особливості. Арістотель зазначав, що три форми правління в ім'я народу - політія, аристократія і монархія - мають свої відповідні спотворення: демократія, олігархія і тиранія. В цьому застереженні Арістотеля якраз і прихована особливість української олігархії. У більшості випадків ми маємо олігархів, які "перескочили" етап аристократії. Це - засаднича обставина, бо вона формує відповідне розуміння (або його відсутність) олігархами своїх обов'язків перед народом, країною, державою та й власними капіталами.
Історично спочатку у спільнотах виникали (легітимізувалися) окремі її члени зі значимими соціальними ролями, які ґрунтувалися на знаннях, фаховому досвіді, ініціативі, новаторстві, військовій майстерності й інших талантах. Згодом ці соціальні ролі формалізувалися (легалізувалися) в соціальний статус. Так виникала аристократія. Аристократичний статус успадковувався, але разом з ним передавалися настанови відповідальності. Коли соціальний статус починав використовуватися не як інструмент реалізації своїх здібностей, а як джерело збагачення завдяки владним (статусним) повноваженням, то виникала олігархія (рента статусу). Але в таких умовах усе одно зберігалися настанови відповідальності перед суспільством.
На відміну від олігархів, аристократ свій соціальний статус використовує не для збагачення, а насамперед для виконання своїх обов'язків перед суспільством.
Ось приклади з недалекої історії США.
Джон Гопкінс (1795–1873) - один з найбагатших людей XIX ст., торговець і співвласник залізниць - заснував John Hopkins University (16-те місце в рейтингу університетів) і John Hopkins Hospital.
Джон Рокфеллер (1839 –1937) - очільник Standard Oil, найбагатша людина в історії - заснував University of Chicago (10-те місце у світовому рейтингу університетів) у 1889 р., а також Rockfeller University і Rockfeller Foundation.
Ендрю Карнегі - засновник Carnegie Steel Company, другий за статками багач США після Джона Рокфеллера - пожертвував гроші на створення сотень бібліотек по всьому світі. Заснував Carnegie Foundation і Carnegie Mellon University.
Ентоні Дрексель (1826–1893) - американський банкір, партнер Дж.П.Моргана - заснував Drexel University.
Корнеліус Вандербільд (1794 –1877) заснував Vanderbilt University.
Ендрю Меллон (1855 –1937) - банкір, бізнесмен, третій за сумою платник податків у США в 1920-х рр. після Рокфеллерів і Форда - пожертвував Піттсбурзькому університету 43 млн дол. (у цінах 20-х рр.). Заснував Mellon Institute of Industrial Reseach.
Вілл Келлог (1860 –1951) - мільярдер, виробник пластівців "Келлог" - заснував California State Politechnic University і Kellog Foundation.
Говард Г'юз (1905 –1976) - авіатор, винахідник, мільярдер (Hughes Aircraft і Huges Airspace) - заснував у 1953 р. Howard Hughes Medical Institute. Ендавмент інституту становить нині близько 16 млрд дол.
Майкл Блумберг - 108-й мер Нью-Йорка (встановив собі зарплату один долар на рік), мільярдер, власник агентства фінансових новин Bloomberg - пожертвував 300 млн дол. John Hopkins University.
Білл Гейтс - очільник "Майкрософт", мільярдер - заснував Bill & Melinda Gates Foundation. Це найбільший приватний благодійний фонд світу, ендавмент якого становить 36 млрд дол. Зокрема, Фонд витратив 1,5 млрд дол. на стипендії для талановитих студентів з нацменшин і 250 млн дол. на розвиток шкіл у США.
Воррен Баффетт - мільярдер, інвестиційний гуру, глава Berkshire Hathaway, найбагатша людина світу в 2008-му р. - заповідав 83% своїх статків (близько 30 млрд дол.) фонду Білла і Мелінди Гейтс.
До речі: Прінстон був заснований завдяки чотирьом багатим землевласникам - Джону Стоктону, Томасу Леонарду, Джону Хорнору і Натаніелу Фітцрандольфу, які надали університету землю і гроші. Гарвард заснований штатом Массачусетс і названий на честь Джона Гарварда, який заповідав університету бібліотеку і гроші на його утримання. Єль був названий на честь Елаї Єля, уродженця Бостона, губернатора Мадраса, який пожертвував університету книжки й цінні речі.
Комусь може видатися, що прикладів забагато, але автор навів їх навмисне, щоб проілюструвати сектори благодійності найбагатших людей США, бо вони дають уявлення про розуміння ними своєї відповідальності перед країною і нащадками.
Якби ми спробували скласти подібний список для сучасної України, то нам би довелося перераховувати стадіони, футбольні клуби, концерти окремих зірок тощо. Звичайно, є й винятки, на кшталт локальних потужних культурологічних проектів.
Але й винятки в благодійності української олігархії мають більше політичне підґрунтя "соціальної держави", ніж турботу про розвиток, розширення бази й зміцнення матриці Культури.
Ми не можемо сказати, що в України відсутня подібна історична традиція, бо з власної історії маємо перелік прикладів українських меценатів, не менший від наведеного вище. Це Василь Острозький, Петро Сагайдачний, Іван Мазепа, Розумовські, Ханенки, Симиренки, Терещенки, Бродські, Алчевські, Андрей Шептицький, родина Рильських та багато інших. Саме за сприяння меценатів побачили світ різні видання "Кобзаря" тощо.
Можна згадати й те, що більшість цукроварень, що виникали в ХІХ ст. на території України, відразу ставали містоутворюючими підприємствами з відповідною інфраструктурою. В таких містечках, окрім новітньої виробничої бази, обов'язково з'являлися школи, лікарні й самодіяльні театри. Багато корифеїв світової та української сцени розпочали свою зіркову театральну біографію саме на сцені народних театрів.
Глибокі традиції благодійності й піклування збереглися в нашому народі, про що свідчить безпрецедентний волонтерський рух, що охопив усю країну й усі верстви її населення.
Розвиток матриці Культури - ось найефективніше і найдостойніше використання капіталів власниками-аристократами. Це і є новий зміст їхньої відповідальності перед народом і країною. Це смисл нової логіки системи. Якщо проаналізувати наведені приклади благодійності з історії США, то можна виявити їхню інтегральну спрямованість:
- якість еліти (формування уявлення про успіх як відповідальності перед суспільством);
- динамічний соціальний статус трудових ресурсів (освіта, фах, здоров'я, правова захищеність тощо).
Усе це є потужними інструментами матриці Культури.
Зараз в Україні відбувається фундаментальна трансформація. Ми намагаємося змінити логіку системи. Це означає, що в секторах ринку, суспільства, держави повинні будуть з'явитися нові спонтанні порядки.
На ринку їх мають породити дерегуляція, демонополізація та дистанціювання бізнесу від влади - смисли нової логіки ринку.
У суспільних відносинах ми вже спостерігаємо появу нових спонтанних порядків: Майдан гідності, добровольчі батальйони, волонтери, ситуативні моніторингові рухи (активісти) тощо. Коли держава нарешті зможе виконувати свої функції щодо забезпечення захисту країни, надзвичайно важливо зберегти потенціал солідарних дій, що виник у волонтерських спільнотах. Їхню енергію варто використати в подальшому у різноманітних правозахисних, моніторингових, природоохоронних організаціях та ініціативах. Надзвичайно цікавим міг би стати рух з відновлення та збереження пам'яток культури: панські садиби, парки, фортеці, культові споруди, занедбані цвинтарі тощо. Це було б надзвичайно органічно, якби солідарну енергію суспільства використати для відновлення й збереження суспільних багатств і благ.
Забезпечення такого проекту могло би стати гідним завданням капіталістів-аристократів. Їхній благодійний внесок у "волонтерський фонд" примножився б солідарною енергією суспільних ініціатив. Долю кожного такого об'єкта можна було б відслідковувати у Вікіпедії в режимі реального часу. Це і стало б початком втілення нової логіки системи, системи "світла", і започаткувало би творення нової історії України.
У царині держави нові спонтанні порядки виникнуть тоді, коли політичний клас, еліта, "аристократія від бізнесу" сформулюють нову логіку держави. Вже зрозуміло, що ця логіка повинна полягати у максимальному виході держави з секторів ринку (окрім демонополізації, бо монополія без піклування руйнує ринок). Вона повинна містити в собі настанови максимального сприяння, а не заборони й примусу. Суспільні моніторингові, правозахисні, екологічні організації, зміцнені волонтерами, повинні перебрати на себе функції піклування, які нині обтяжені корупційними спокусами чиновника. Забезпечення таких інститутів громадянського суспільства повинен узяти на себе бізнес і робити це через неперсоніфіковані фонди.
Звузити простір втручання держави, послуговуючись принципами, а не фактами, означає розвинути матрицю Культури. Якщо цей інструмент сублімації неврозу ми залишимо напризволяще, то згодом логікою суспільного договору знову стане вимога "сильної руки". Капіталісти повинні зрозуміти, що це і є їхня найбільша загроза, бо капітали, які легалізуються законом, стають невразливими, а ті, що легалізуються "сильною рукою", - тимчасові і надзвичайно витратні в обслуговуванні. До того ж правило спадковості на них поширюється дуже умовно. Згадаймо історію з відомим українським телеканалом.
Розвиток матриці Культури - ось найефективніше і найдостойніше використання капіталів власниками-аристократами. Це і є зміст нової логіки системи, зміст їхньої відповідальності перед народом, країною і нащадками.
При цьому, коли йтиметься про розвиток матриці Культури, компетентна еліта України повинна буде врахувати нові світові тенденції співвідношення глобального і локального, щоб не повторити помилок мультикультуралізму з одного боку, а з іншого - не захопитися філософською інтоксикацією архаїки. Прецеденти Майдану і наступних подій дають продуктивні приклади, коли в компетентному діалозі й солідарних діях представники різних культур знаходять їх унікальне доповнення, а не бюрократичне нівелювання. Ці настанови також мають стати положеннями нової логіки системи.
Стара логіка системи, в якій ми перебували, вже не спрацьовує. Це відразу дається взнаки неефективністю діючих спонтанних порядків, що виникли з цієї логіки. Зрощення влади і капіталу, що забезпечувало стійкість олігархічній системі через тотальну корупцію, - це теж сукупність спонтанних порядків збоченого ринку й дезорієнтованого суспільства.
Розпад старої логіки і лише натяки на нову породжують у нашому суспільстві відчуття непевності, а це невротизує людей. До цього додається постійний стрес, спричинений зовнішньою агресією проти України. Мусимо усвідомлювати, що мир в Україні настане не тоді, коли закінчиться війна, а тоді, коли в суспільстві зникне логіка війни.
А поки що в ньому радикалізуються настрої. Це потрібно розуміти, щоб виходом із зазначеної ситуації знову не стала вимога "сильної руки". Зрозуміло, що всі злочини мають бути виявлені, злочинці встановлені судом, а рішення суду виконані. Та попри емоційну напругу, ми повинні змінювати систему, а не зміцнювати присутність держави в усіх секторах життя.
"Сильною рукою" темряви не здолати. Потрібно "виходити на світло".