ЛИЦАР УКРАЇНИ

«Схиляюся перед безкомпромісно чесними останніми з могікан — у нас і на Заході...

Серед нас є Джеймс Мейс — голова Американського конгресового комітету розслідування голодомору в Україні 33-го року. Дай нам, Боже, таких українців. Коли у нас буде Українська Республіка, я запропоную першими почесними громадянами Джеймса Мейса і Роберта Конквеста, автора «Жнив скорботи» і «Великого терору». Ці книги сказали перед світом Правду... і пом’якшили людський гріх потурання великій планетарній лжі та переступу через людину».

Цими словами у 1990 р. закінчилася доповідь Євгена Сверстюка на першій у СРСР конференції, присвяченій голодомору 33-го року.

Повторимо ці слова з поправкою: серед нас уже немає Джеймса Мейса. Ми стоїмо над його труною в скорботних роздумах.

Він поміж нами жив. Він був киянином більш як десять років. Але не було тієї Української Республіки, де можна було б запропонувати його почесне громадянство. Слово «громадянин», слова «почесний», «шанований», «відповідальний» ще звучали в атмосфері надій... Але вони поступово почали глухнути в духовній порожнечі посткомуністичної обвали. Ідоли впали і потягли за собою ритуал вшанування...

Американець Джеймс Мейс поступово наближувався до України як до серцевини комуністичних катастроф, які він почав вивчати в студентські роки.

Народився він у м. Мускогі штату Оклахома 18 лютого 1952 р. У Мічиганському університеті закінчив докторантуру. Його тема «Комунізм і дилеми національного розвитку», присвячена національному комунізму в радянській Україні 1918—1933 рр. — не знаходила підтримки серед «рожевої» професури, яка ні на йоту не відійшла від «вєлікой і нєдєлімой». Але правда має нездоланну силу, і молодий науковець обирає дорогу сміливих. Він працює професором Альбертського університету, вивчає українську мову, досліджує творчість сміливців українського «розстріляного відродження».

У 1983—86 рр. д-р Мейс працює разом із Робертом Конквестом над матеріалами до книги «Жнива скорботи», яку слід оцінити як найважливішу і найталановитішу книгу про Україну в XX столітті.

У 1986 р. д-р Мейс очолює Комісію конгресу і президента США по вивченню голоду в Україні, результатом чого був рапорт американському конгресові і три томи свідчень, котрі неспростовно доводили, що голод 33-го року був організованим геноцидом. Просовєтська «прогресивна» професура сприйняла таку активну позицію як виклик і навіть закид їй у некомпетентності.

Джеймс Мейс приймає православне хрещення від митрополита Мстислава і від 1993 р. живе в Україні, а в 1994 р. в Києві одружується з письменницею Наталею Дзюбенко.

У своїх наукових переконаннях він, як завжди, непохитний. Про його позицію можна судити з того, що інформацію він брав із найнадійніших, переважно англомовних джерел, про факти судив об’єктивно і безоглядно. Його публікації були бажаними на сторінках українських журналів і газет. Їх нараховується до 4 тисяч: переважно в журналі «Політична думка», де він був заступником редактора, в «Сучасності» і газеті «День», де д-р Мейс видавав англомовну версію. До останку він працював професором Києво-Могилянської академії.

Жив скромно і не користувався тією популярністю, яку повинен би мати один із найкращих репрезентантів України на різних міжнародних форумах і конференціях.

Зате навряд чи хто з політологів може похвалитися, що дуже багато людей схиляються перед ним як перед правдолюбом і навіть цілують йому руки як святому. За правдиві свідчення перед світом про їхній замовчаний національний біль. Досить було подивитися на величезні аудиторії, що збиралися на виступ д-ра Мейса в університеті, і на овації, які йому влаштували ще до виступу, щоб переконатися: великі чесноти винагороджуються!

Коли «Союз українок» придумав для Джеймса Мейса нагороду «Перший лицар України», то це не менше за державну відзнаку.

Джеймса Мейса дуже любили і шанували. Пошта приносила йому щоденно сотні листів, на які він відповідав.

Те, що Джеймс Мейс незамінний і незрівнянний дар долі для України, — глибше дійде до нас після його втрати.

Слава йому, Лицареві науки, що сходив із трибуни зі словами: «Слава Україні!»

І вічна пам’ять, вічний спокій його душі.

Віктор і Катерина Ющенки, Михайлина Коцюбинська, Ніна Марченко, Атена Пашко, Віра Скоп, Євген Сверстюк, Олександр Сугоняко, Микола Горбаль, Михайло Горинь, Василь Овсієнко, Панас Заливаха, Петро Розумний, Осип Зінкевич, Мирослав Маринович, Роман Корогодський, Василь Лісовий, Богдан і Тетяна Чорномази, Андрій Криштальський.