«Лідерські» партії сучасності як ознака краху цивілізації

Пороки засвоюються і без учителів.

Луцій Анней Сенека

Чому виник запит на «лідерів» та «лідерські» партії?

Якщо спробувати відповісти одним реченням, то воно буде таке: «Суспільство споживання всеосяжно впровадило в усі суспільні страти керівну настанову «Споживай». 

Нічим не стримане споживання стало масовим уявленням про успіх у всіх прошарках соціуму. Дійшло до того, що настанова «Виробляй» відступила в розряд «інших рівних умов» і вже не сприймається як основа того ж таки суспільства споживання. 

Щоб постійно нав’язувати попит, потрібно було споживача дезорієнтувати, стримуючі моральні настанови, упослідити або й відкинути. Формування суспільства споживання з цим завданням упоралось. Але дезорієнтація, забезпечена діджиталізацією буття людини, призвела до втрати розуміння причинно-наслідкових зв’язків появи предметів та явищ. Відтак у обивателя база прийняття рішень стала куцою, а горизонти планування скоротилися до однієї-двох транзакцій. Людство опинилося в екзистенційній катастрофі, бо втратило правдиве уявлення про те, звідки що береться насправді і якою ціною для довкілля та ноосфери воно обертається.

Усе перелічене зі сфери споживання має свої відповідники в економічному, політичному, суспільному житті та побуті: якщо можна створити свого покупця, то можна створити і свого виборця, учня, глядача, читача, пацієнта, партнера тощо. 

Такий світоглядний розгардіяш, який можна визначити як втрату міри буття, є живильним середовищем для формування саме «лідерських» партій, котрі зазвичай стають політичними проєктами з формування електоральних споживачів.

У колишньому детермінованому світі «ідеологічна» партія створювалася навколо ініціативного ядра, яке формувало прибічників, пропонуючи свої спільні погляди щодо: 

1. Уявлення про світ. 

2. Визначення епохи, в якій ми живемо. 

3. Встановлення домінуючого суверенітету (еліт чи громадянина). 

4. Природи влади. 

5. Базисних понять (права людини, свобода слова, свобода віри тощо).

6. Співвідношення національного та глобального. 

7. Співвідношення конституції та суспільного договору. 

8. Співвідношення суспільства та еліт. 

9. Питання зміцнення довіри і розвитку суспільного діалогу тощо. 

Більшість членів суспільства споживання не те, що не задумуються над такими питаннями, — вони поняття не мають, що їх потрібно собі ставити. Не кажемо вже про те, що члени такого суспільства навіть не в змозі цих питань сформулювати. І насамперед тому, що знання, якими вони володіють, втратили свою системність, їх неможливо скласти в суму, яка виникає лише при причинно-наслідковому мисленні. Суспільство споживання цього не потребує, бо таке мислення затребуване в настанові «Виробляй», а не «Споживай».

Нині ми перебуваємо у «кліповому» світі, де зв’язки між епізодами необов’язкові. Марно говорити про непослідовність і розкривати неправдивість заяв, зроблених в епізодах, виявляючи брехню, бо це така тепер правда. Тому партією в такому «кліповому» світі виявляються глядачі епізодів, об’єднані навколо «головного героя» серіалу, який стає їхнім «лідером». Він сам формулює питання/попит електорату/споживача й сам на них відповідає. Це і є новітні «лідерські» партії.

Зміна ж ситуації можлива лише зі зміною принципів, а не з «оновленням» епізодів, фактів чи з пошуком «правдивих» акторів. Метафорично це можна було б визначити як повернення до принципів «Виробляй» від нинішніх принципів «Споживай».

Але поки що ми маємо те, що маємо. І людство стоїть на межі екзистенційної пастки. «Лідер» такої партії в умовах світоглядного розгардіяшу соціуму неминуче перетворюється на раба епізоду, що визначається зараз як популізм. Він муситиме стати не організатором роботи мас, а їхнім казкарем. При цьому вже буде неважливо, що один епізод може суперечити іншому. Перманентні скандали стануть наративом новітнього політичного життя, що обслуговуватиме подальше нестримне споживання будь-чого, за що можна взяти гроші. Відтак питання «виробляй» буде вирішене аж ніяк не шляхом мобілізації «глядачів». І такі тенденції стають дедалі очевиднішими з упровадженням у технологічні процеси роботів та залученням до управління систем штучного інтелекту.

Але якщо «виробляти» почнуть роботи, а управляти — програми штучного інтелекту, то згодом не виключена ситуація, коли глядачам епізодів у певний момент просто «вимкнуть світло», бо вони втратять свою роль у формуванні естетичної картини світу. Оскільки ж ми вже побудували глобальний «кінотеатр», то «темно» стане всім. Це буде крахом епохи «лідерських партій», а заодно — цивілізації й людства. Що, власне, й відбувається в нас на очах.

А далі буде вже відома історія. Людство занепадатиме, аж поки інший «Сущий Інтелект» не сформулює йому стару нову настанову: «У поті свойого лиця ти їстимеш хліб». 

Більше статей Валентина Ткача можна знайти тут.