Лев Люльєв: на варті неба

Минуле століття ознаменувалося глобальним зіткненням ідеологій, яке супроводжувалося небаченим змаганням політичних, економічних і військових систем. Проведення політики сили потребувало наявності засобів оборони і ведення війни, отже, науково-технічні досягнення могли доходити до цивільного застосування лише з великим запізненням. У такій системі координат найталановитіші вчені, конструктори, інженери реалізовувалися саме у військово-прикладній сфері. Епоха холодної війни висувала своїх героїв. Звання тричі Героя Соціалістичної Праці мали творці атомної і водневої бомби, двічі Героями стали підкорювачі космосу. Серед творців інших видів зброї автору відомі тільки два конструктори — двічі Герої Соціалістичної Праці Михайло Калашников, який завдяки своєму легендарному автомату став знаменитим на увесь світ, і Лев Люльєв, ім’я якого досі знайоме лише вузькому колу військових фахівців. Тому у цій статті робиться спроба подати громадськості скупу інформацію про корінного киянина, випускника Київського політехнічного інституту 1931 року, творця зенітно-ракетної зброї Радянського Союзу, двічі Героя Соціалістичної Праці, лауреата Ленінської, Сталінської і державних премій СРСР Льва Веніаміновича Люльєва.

Початок шляху

Народився Лев Люльєв 17 березня 1908 року в Києві у сім’ї дрібного ремісника. Його батько був чоботарем на Подолі і брав активну участь у робітничому революційному русі в розбурханому Києві. Через це він став частим «відвідувачем» міської жандармерії і Лук’янівської в’язниці. Мати була повитухою — подавала медичну допомогу незаможним людям робітничих кварталів і околиць Києва. Батьки оточували сина любов’ю і турботою і, незважаючи на брак коштів, намагалися будь-що дати йому освіту.

Хлопчик зростав у надзвичайно складних умовах. Революційні події, жорстока громадянська війна безжалісно вдарили по жителях міста. За Київ точилися кровопролитні бої, і він не раз переходив до рук німців, поляків, військ Семена Петлюри, Білої гвардії та інших протиборчих сил. За таких умов важко було не лише навчатися, а іноді навіть просто вижити. Проте у 1923 році п’ятнадцятирічний Лев Люльєв закінчує семирічну школу. Далі навчатися можливості не було, і він іде працювати в механічні майстерні, спочатку учнем, а згодом підручним слюсаря. Оволодівши професією, у 1925 році Люльєв влаштовується на Київський механічний завод, де не лише здобуває робітниче загартування, а й по-особливому починає розуміти метал, що стане у пригоді в майбутньому.

Послідовно оволодіваючи дедалі складнішими технологічними операціями, молодий робітник захоплюється комплексним машинобудуванням. Маючи гостру пам’ять і здібності до наук, Люльєв багато читає, починає самотужки вивчати основи механіки, гідравліки, окремі розділи математики і фізики. Але розуміє, що для втілення мрії — будувати складні машини — потрібно здобути ґрунтовну інженерну освіту. Склавши екстерном іспити у системі робітфаку, в 1927 році він вступає на механічне відділення Київського політехнічного інституту.

Школа машинобудування КПІ славилася на весь світ. Її засновниками були перший ректор інституту Віктор Львович Кирпичов, славетні механіки Степан Тимошенко, Євген Патон, Микола Делоне. Вона дала життя потужному авіаційному, залізничному, автотранспортному напрямам, спочатку Російської імперії, а потім Радянської держави. З неї вийшла ціла мережа наукових інститутів, вищих навчальних закладів, два заводи.

Люльєв слухав лекції з математики в академіка Михайла Кравчука, з теоретичної та будівельної механіки академіків К.Семинського, М.Кільчевського, професорів Т.Путяти, П.Рабцевича, з гідравліки професора Є.Хаймовича та ряду інших провідних учених і педагогів того часу. Набуті фундаментальні і практичні знання в КПІ, помножені на талант і здібності Люльєва, відкривали нові великі можливості.

Пройшовши переддипломну практику в Українському науково-дослідному інституті сільгоспмашинобудування і захистивши диплом інженера, в 1931 році Люльєв дістає розподіл в цей інститут. Але масштаби справ інституту не відповідають мріям майбутнього конструктора про велике машинобудування. Молодий спеціаліст пише заяви до оборонного відомства про переведення його на об’єкти стратегічного призначення. Невдовзі Люльєва викликають до Москви в розпорядження Всесоюзного збройно-арсенального об’єднання, а звідти його направляють на Урал, в Пермь, тодішній Молотов. Там, на відомому Мотовилихінському артилерійському заводі №172 він починає працювати змінним інженером. Потужне підприємство з давніми традиціями, розвинутою технологічною базою, сильним кадровим складом стає хорошою школою для Люльєва. Завдяки ґрунтовним знанням і схильності до винахідництва молодий спеціаліст швидко здобуває авторитет і повагу серед досвідчених уральських зброярів. Він стає начальником бюро раціоналізації, а згодом інженером-конструктором. Мрії починають здійснюватися. Люльєв з головою поринає в проектування складної техніки.

Внесок у Перемогу

Тридцяті роки в Радянському Союзі ознаменувалися швидкою трансформацією аграрної країни в потужну індустріальну державу. Адже стало зрозумілим, що Червона армія безнадійно відстає від армій потенційних супротивників, як в кількості, так і в якості озброєнь. Прихід до влади націонал-соціалістів у Німеччині, відверто ворожа позиція країн англо-французского блоку та їхніх союзників свідчили, що Збройні сили СРСР потребують невідкладної модернізації. Мали бути створені нові галузі — авіаційна, танкобудівна, автомобільна, хімічна і ряд інших. Згідно з закритими рішеннями керівництва СРСР в країні починають організовуватися спеціалізовані підприємства, численні конструкторські бюро і загалом формується інфраструктура оборонного комплексу. На думку експертів, стрімке зростання виробничих потужностей в базових галузях економіки і, особливо у важкій промисловості, добуте ціною великих людських жертв, стало визначальним чинником перемоги СРСР у Другій світовій війні.

У 1933 році Люльєва переводять на артилерійський завод №38 в підмосковному селищі Калінінське (колись Підлипки), а ще через рік у дослідно-конструкторське бюро №8 (ДКБ-8) заводу ім.Калініна, розташованого в тому ж селищі. Це підприємство було відоме ще з середини XIХ століття як виробник стрілецької зброї. Тут у дореволюційні часи розпочинав свій шлях із слюсаря майбутній всесоюзний староста М.Калінін. Підприємство постановою ЦК ВКП(б) «Про стан оборони СРСР» було визначене базовим для створення танкових, протитанкових і зенітних гармат нового покоління для сухопутних військ і військово-морського флоту. Під керівництвом видатного конструктора артилерії Михайла Логінова завод імені Калініна в стислі строки оволодівав створенням небаченої раніше техніки. Талант конструктора і винахідника допомагає Люльєву за лічені місяці опинитися в епіцентрі нової справи. Працюючи в секції артилерійських конструкцій відділу головного конструктора, він стає одним із найближчих помічників і учнів Логінова, а згодом очолює цей відділ.

Беручи участь у розробці загальної стратегії підприємства, Люльєв починає спеціалізуватися на створенні оптичних прицілів зенітної зброї. Справа на той час для вітчизняного оборонного комплексу нова. Вона базувалася на точній механіці і технічній оптиці. Обидві ці сфери не мали глибоких традицій в СРСР. Допомогли фундаментальні знання, набуті в КПІ, і здібності конструктора. Люльєв самостійно вирішує низку нестандартних завдань і створює прилади, що не мали аналогів. Це приціли прямої наводки безпосередньо на ціль для автоматичних зенітних гармат з виробленням вертикальних і бокових випереджень. Такі приціли в Радянському Союзі були створені вперше. Вони стали прототипами для всіх подібних моделей зенітної зброї і в модернізованому вигляді використовуються й донині.

Іншою важливою розробкою Люльєва, виконаною спільно з конструктором І.Радзиловичем, стала автоматична зенітна гармата калібру 25 мм. ЗІК-25 (заводський індекс 72-К), яка відіграла значну роль на початку війни.

Бойовими елементами системи є зенітні керовані ракети 9М82 і 9М83, що встановлюються на пускових установках 9А82 і 9А83 відповідно. Під час їхнього створення Люльєв застосував низку оригінальних ідей. Так, ракети більшого розміру, призначені для перехоплення балістичних цілей, і менші ракети, призначені для протидії авіації, були уніфіковані. Вони обидві були зроблені як двоступеневі із спільним другим ступенем і з різними стартовими двигунами. Це відчутно скоротило терміни проектування, здешевило виробництво і спростило їхню експлуатацію. Одразу після старту спеціальні імпульсні двигуни повертали ракету таким чином, щоб відвести вбік її газовий струмінь для унеможливлення руйнування пускової установки. Спеціальна конструкція укорочених стабілізаторів ракети унеможливила коливання і руйнування її крил на великих швидкостях (флатер). Ракети з величезною ударною силою були зроблені надзвичайно компактними, щоб їх можна було розташувати у спеціальних контейнерах на пусковій установці, не перевантажуючи її.

Усе це дозволило досягти небачених раніше для зенітно-ракетних систем тактико-технічних характеристик. На відстані до 1100 км могли вражатися цілі, що летіли з швидкістю до 3000 м/сек. Система розгорталася за 5 хвилин і дозволяла одночасно наводити ракети на 48 цілей і одночасно обстрілювати 24 з них. Ракети 9М82 і 9М83 були поставлені на озброєння в 1982—1983 роках і вже понад 25 років є одними з найдосконаліших у світі для цього класу зброї.

За видатні заслуги у створенні нових видів техніки Лев Люльєв у березні 1985 року нагороджується другою Зіркою Героя Соціалістичної Праці. А вже 1 листопада 1986 року Л.Люльєва не стало.

Пам’ять

Як оцінити життя конструктора військової зброї, котрий усі свої сили і талант віддав колишньому СРСР? Засудити його? Автор віддає цій людині велику шану. За сімдесят сім років свого життя Лев Люльєв зробив неймовірно багато. Вийшовши з київської бідноти, він зумів прокласти собі шлях до передових знань і стати одним із найталановитіших конструкторів складної техніки минулого століття. Неоціненний його внесок в Перемогу 1945 року. В 1960-ті роки він став одним із тих, хто захистив повітряний простір СРСР від спланованих ядерних бомбардувань. В 1970—1990 роки, створюючи найдосконалішу у світі зенітно-ракетну зброю для чотирьох родів військ — сухопутних, військово-повітряних, військово-морських та військ протиракетної оборони — Люльєв зробив величезний внесок у досягнення паритету сил між блоком НАТО і блоком Варшавського договору, що унеможливило розв’язання третьої світової війни в апогей ядерного протистояння двох протиборчих систем.

Найдорожчим і улюбленим творінням Люльєва стало його ДКБ-8, а пізніше ДКБ «Новатор». З маленького відділу при заводі ім. Калініна воно переросло в потужне науково-проектне підприємство з науковою, виробничою і проектною базою з передовими науковими і інженерними школами. За створення 21-го зразка зенітної і зенітно-ракетної зброї, що перевершували відомі у світі аналоги, понад 500 працівників конструкторського бюро удостоєні державних нагород, 40 із них стали лауреатами Ленінської і Державної премій СРСР. Нині ДКБ «Новатор» (Єкатеринбург) носить ім’я Льва Веніаміновича Люльєва.

Зберігається пам’ять про уславленого випускника і в Київському політехнічному інституті. В Державному політехнічному музеї при КПІ формується експозиція, присвячена Л.Люльєву, фахівцями проводяться академічні люльєвські читання, майбутні інженери вивчають оригінальні технічні рішення Люльєва, що стали класичними, але не втратили своєї актуальності і донині.