Курс молодого… татуся

–Коли моя дружина народить, сидітиму на роботі день і ніч, — заявив якось мій знайомий, у принципі, досить уважний і турботливий чоловік. — Так багато мужиків чинять. Ну що мені вдома робити? Там мами з бабусями постійно крутитимуться, а я хіба можу чимось допомогти?

Визнаю: логіка в його словах була. Клопоти, пов’язані з появою вдома малюка, віддавна належали до компетенції жінок. Представниці старших поколінь всіляко опікувалися молодою породіллею, засипали порадами, ділилися досвідом. Водночас максимум, що залишалося новоспеченому татові, — «обмити» спадкоємця у компанії друзів і помилуватися зморщеним личком, що визирає з «конверта»… Ще Лев Толстой зізнавався, що терпіти не може немовлят, не уявляє, що з ними робити, й цікавитися своїми дітьми починав лише тоді, коли вони досягали більш-менш свідомого віку.

Для багатьох поколінь така ситуація була звичною. Та нинішня молодь не любить стереотипів. Вона переосмислює традиційні чоловічі й жіночі ролі, прагне партнерства, гнучкіших стосунків. Молода жінка — освічений, конкурентоспроможний працівник — переважно вже не сидить на шиї у чоловіка, а робить суттєвий внесок у сімейний бюджет. А чоловік виявляє більше інтересу до догляду за дітьми, їх виховання, намагається допомогти дружині. Дедалі популярнішими стають «спільні» пологи. До речі, лікарі свідчать, що жінкам, які відчувають під час пологів підтримку чоловіка, потрібно менше знеболювальних препаратів… Однак, на жаль, найчастіше чоловік, особливо якщо він уперше готується стати батьком, навіть не уявляє, чим може допомогти коханій.

Безліч питань турбують молодого татуся. Які зміни відбуваються в організмі й характері дружини? Які небезпечні ситуації можуть виникнути під час вагітності і як на них реагувати? Як швидше отримати обіцяні 8,5 тис. грн. «на дитинку» і як найефективніше їх витратити? Які речі, харчування необхідні малюку в перші місяці життя? Як побудувати сексуальне життя під час вагітності і після пологів? Як переконати дружину, що вона, як і раніше, залишається привабливою і бажаною? А що робити, коли кохана з головою поринула в турботи про немовля, а чоловік відійшов у неї на друге місце? Та розпитати про це найчастіше нема кого. Батьки, діди, дядьки, друзі про такі речі зазвичай не розповідають. Та й запитати якось незручно: чоловікам, як правило, важко визнавати власну некомпетентність. Проте й безпорадним у критичній ситуації виявитися страшно…

У результаті майбутній тато замикається у собі, з головою поринає в роботу («Заробляючи гроші, я принесу більше користі, ніж без діла тиняючись удома») або інші заняття, фактично самоусуваючись від сімейного життя. Жінці ж здається, що чоловікові байдужі і вона сама, і їхня дитина. Вона починає шукати причини в собі («змарніла після пологів»), тривожиться, комплексує…

У молодої мами теж виникає чимало запитань. Та дістати відповіді на них їй набагато простіше. Те, що не розкажуть мама з бабусею, пояснять у жіночій консультації або на курсах майбутніх мам. Ділитися переживаннями жінкам легше. Чоловіка на таких курсах зустрінеш нечасто. Та й важко уявити, щоб він почав розповідати про свої проблеми у присутності дам…

От якби існували «чоловічі консультації»…

Але ж вони існують! У Швеції, наприклад, з кінця 80-х років діють «тато-школи». Чоловіки, особливо молоді, залюбки відвідують їх: так, у місті Орншольдсвіку з 2001 року у «тато-групах» навчаються 95% майбутніх батьків (решта 5% — зазвичай іноземці, які не володіють шведською мовою). Навчання відбувається у неформальній обстановці, і провідну роль у її створенні відіграє тренер — не стільки викладач, скільки людина, яка ділиться досвідом, веде дискусію, організовує обмін думками. Як правило, тренери — поважні, авторитетні члени місцевої громади: лікарі, юристи, психологи, священики, «бувалі» батьки. Відвідавши такі заняття, майбутні тата розуміють, що їхні проблеми не є унікальними, ті ж самі питання турбують багатьох. Не всі проблеми обговорюються у групах: можливі й індивідуальні консультації.

— Наші батьки нічого не розповідали нам про те, як бути татами, — каже Магнус Віклунд, тренер школи «Мензцентрум» в Орншольдсвіку. — Тому наші дружини виявилися більш підготовленими до материнства, ніж ми — до свого батьківства. Тепер ми працюємо з молоддю, прагнемо переконати її, як важливо бути активними батьками. Головне, щоб майбутні тата усвідомили: їхня активна роль у вихованні дитини піде на користь і дитині, і самим батькам. Завдяки цьому поліпшиться якість життя і зменшиться кількість розлучень у перші два роки після народження дитини.

У тренерів «тато-шкіл» є свої секрети. Так, оскільки чоловікам важко говорити про почуття, іноді краще розпочати розмову з якихось технічних питань (наприклад, обговорити, чим відрізняються види колясок або як установити кондиціонер). Коли аудиторія зацікавиться й активно включиться у дискусію, можна переходити до тонших матерій. Дуже важливо допомогти людям розкритися, викликати в них довіру, здружити їх (до речі, після відвідування «тато-школ» багато «школярів» починають дружити сім’ями). Неабияку роль відіграє можливість неформального спілкування тренерів і членів групи, наприклад, у сауні за кухлем пива. Тренери спонукують чоловіків говорити зі своїми дружинами про те, що їх турбує: це сприяє потеплінню сімейних стосунків…

Випускник «тато-школи» може сміливо вирушати до пологового залу разом із дружиною — йому не стане млосно від крові й зойків, не виникне відчуття власної безпорадності. Шведські татусі можуть спокійно взяти відпустку по догляду за дитиною, їм відомо все про дитяче харчування і державну допомогу, і якщо дружині знадобиться допомога, вони завжди готові її подати. Причому не йдеться про те, щоб чоловік «обабився» і взяв на себе функції дружини. Він просто знає, що з нею відбувається і як їй можна допомогти. Погодьтеся, окрім іншого, це неабияк підвищує самооцінку! І коли ти приходиш до «тато-школи» вже як компетентний тато «зі стажем», приводиш за руку своє дитинча і навчаєш розгублених, наляканих однолітків великого мистецтва батьківства, це справляє враження! До речі, шведські роботодавці відзначили, що чоловіки, які є активними батьками, схильні шукати творчі підходи в роботі, більш упевнені в собі. І, між іншим, у Швеції — найтриваліші шлюби у всій Європі, а в останні роки — взагалі бебі-бум…

Можливо, багатьох читачів це здивує, але ідея «тато-школи» поступово приживається на пострадянських теренах, зокрема і в країнах, де мають сильний вплив релігійні упередження і гендерні стереотипи. Є такі організації і в Україні.

— Спочатку нашу ідею сприйняли з великим скепсисом, — розповідає Володимир Марценюк, керівник українсько-шведського гендерного проекту «ОЛЕГ». — Наші чоловіки відразу заявили: нічого з цього не вийде, у нас давні патріархальні традиції, ми такі особливі… Знаєте, в Литві, Молдові, Грузії, Казахстані, Киргизстані чоловіки твердили те ж саме! А потім почали приходити на заняття…

Перша українська «тато-школа» з’явилась у Вінниці 2004 року на базі пологового будинку №2. Згодом чоловічий центр виник у Кіровограді. Подолати упередження було непросто. Якщо на вступне заняття в одній із перших шкіл прийшло близько 20 осіб, то на другому був один «учень» і три тренери. Жодної допомоги місцевої влади, слабка інформаційна підтримка, недовіра і неприйняття… Та це був лише початок!

Сьогодні школи для майбутніх татусів діють у Вінницькій, Кіровоградській, Львівській, Тернопільській, Полтавській областях. Вони активно співпрацюють із органами місцевого самоврядування, медичними установами, соціальними службами. Шведські колеги обмінюються досвідом із нашими татами, а щось і в них запозичують.

У Києві такого центру поки немає. Та щойно з’явиться ініціативна група, «ОЛЕГ» відразу прийде на допомогу: посприяє у вирішенні організаційних питань, забезпечить обмін фахівцями. Є надія, що проект зацікавить молодь: у неї гнучкіша психіка, і їй легше опанувати нові форми стосунків.

— Ми хочемо показати молоді приклад: що таке справжній чоловік, що таке гарний батько, — каже Володимир Марценюк. — Ми не хочемо, аби порядних чоловіків — розумних, роботящих, непитущих — вважали «лохами», а на «крутих» відморозків, які розмахують пістолетами, рівнялися. Ми не хочемо фемінізувати наших хлопців. Ми хочемо навчити їх думати, вибудовувати родинні стосунки, бути успішними чоловіками і справжніми, а не тільки біологічними, батьками для своїх дітей.