Кульчицький і Мейс: два шляхи до історичної правди

«Я знав тільки Маркса, Енгельса, Леніна…»

Не так важливо те, що вони належать до різних поколінь, як зовсім інше. Станіслав Кульчицький і Джеймс Мейс народилися й сформувалися світоглядно у різних суспільствах — тоталітарному й демократичному. Український історик та американський дослідник новітньої української історії йшли до правди про Голодомор різними шляхами. Шлях першого був довшим і важчим.

«У Джеймса Мейса була фора, — пояснює Станіслав Кульчицький. — Не тільки в нього, а й у всіх західних вчених. Вони знали все, що треба знати, причому з молодих років. А мені довелося все надолужувати, коли я вже був доктором наук. Орест Субтельний, з яким я часто спілкувався і багато зробив для просування тут його книги «Україна: історія», казав мені, що прочитав 12 томів Арнольда Тойнбі у 16-річному віці. Я зміг зробити це лише 1990 року, коли найвидатніший світовий твір з філософії історії вийшов у російському перекладі. Я знав тільки Маркса, Енгельса, Леніна. У цьому була їхня перевага і мій недолік. Але, з іншого боку, я знав архіви, яких не знали вони. Це стосується і Субтельного, і Мейса».

У цейтноті не тільки дослідник,
а й Україна

Дослідницька діяльність С.Кульчицького і Дж.Мейса чітко окреслена хронологічно. Для першого — це період історії України між двома світовими війнами. Сфера досліджень другого з хронологічного погляду дещо вужча: зародження і крах націонал-комунізму в Україні у 1920-х — на початку 1930-х років і Великий голод 1932—1933 років, хоч упродовж майже чверті століття він поглиблено вивчав українську історію та цивілізацію. Дещо відрізнялися й їхні фахові профілі. Після закінчення історичного факультету Одеського університету ім. Мєчнікова і переїзду до Києва Кульчицький, починаючи з аспірантури, працював науковим співробітником в Інституті економіки Академії наук УРСР. «Економічна історія — це моя спеціальність, — наголошує Станіслав Владиславович. — Перша і, власне кажучи, остання. Нічим іншим упродовж життя я не займався». В Інституті економіки він захопився індустріалізацією СРСР, а перейшовши на роботу в Інститут історії, повністю заглибився в тему.

Пізніше, коли український дослідник візьметься за тему Великого голоду 1932—1933 рр., американський дослідник полемізуватиме з ним. У статтях (вони ніколи не сперечалися віч-на-віч) він закидатиме, що Кульчицький надто фокусує увагу на економіці. «Так було, є і буде», — відповідає Кульчицький. Утім, як мисляча й самокритична людина, визнає: «Коли я написав свою першу монографію про голод «Ціна великого перелому», я багато на що дивився і не бачив. Її читав Мейс і сказав, що в ній спостерігається ухил в економізм». Це дослідження обсягом близько 400 сторінок вийшло друком 1991 р. у Політвидаві України, у переддень проголошення незалежності.

Натомість Дж.Мейс, розплутуючи складний клубок новітньої історії України, зосереджувався на національному питанні. Докторська дисертація «Комунізм і дилеми національного визволення: національний комунізм у радянській Україні 1918—1993», яку він захистив 1981 року в Мічиганському університеті й згодом опублікував у видавництві Гарвардського університету, пояснювала причини краху національно-патріотичних ідей та процесу українізації їхньою несумісністю з комуністичною ідеологією. «Для мене цей сюжет був абсолютно далекий, як і все пов’язане з націонал-комунізмом, з компартією, з системою влади, — пояснює С.Кульчицький. — Тоді моєю темою була економічна криза. З неї, власне, й починалися події, що привели до Голодомору 33-го року. Без економічного підходу вивчення його неможливе. Але цього було недостатньо. Та в той час я цього не розумів».

У книзі, яку Кульчицький вважає переломною у своїй дослідницькій роботі, є поняття «геноцид». «Я вжив це слово у прямому тлумаченні — знищення народу, воно було для мене синонімом Голодомору — говорить С.Кульчицький. — Я не надавав йому юридичного значення. Тепер воно набуло міжнародно-правового сенсу. Згодом, постійно вивчаючи природу радянського тоталітаризму, я почав розуміти, що це таке».

Підрадянська Україна, що існувала в умовах лібералізованого тоталітарного режиму, запізнювалася з осмисленням своєї найбільшої національної трагедії, тим більше з визнанням її геноцидом. І майже 10-річний цейтнот, у якому опинився український історик, перебуваючи під пресом компартійної влади і водночас у полоні старих стереотипів, цілком зрозумілий.

Натомість Джеймс Мейс перший серед західних дослідників кваліфікував штучний голод в Україні як геноцид ще 1982 року, виступаючи на міжнародній конференції з голокосту і геноциду у Тель-Авіві. «Його метою, наскільки нам зрозуміло, — заявив він, — було знищення української нації як політичного фактора й суспільного організму», «призведення українців до статусу, який німці зазвичай називали naturvolk (первісний народ. — А.С.). Примітно, що першодрук цього важливого виступу Дж.Мейса у моєму перекладі з’явиться через чверть століття, у №2 «Українського історичного журналу» за 2007 рік, завдяки особистому сприянню Станіслава Кульчицького.

Кульчицький і Мейс почали досліджувати тему Голодомору за різних обставин і з різних мотивів. Український дослідник — на замовлення влади, що несподівано перевернуло його життя. Коли 1986 року завдяки активним зусиллям діаспори у США розпочала роботу конгресово-президентська Комісія з дослідження голоду в Україні, партійна номенклатура у Києві розцінила це як підготовку до масштабної ідеологічної диверсії у переддень 70-х роковин встановлення радянської влади в Україні. Кульчицький згадує, як його разом з іншими науковцями викликали до ЦК і він почав працювати у так званій антиголодовій комісії. «Вона, власне кажучи, нічого не зробила, — розповідає Станіслав Владиславович. — Але вивчення архівних матеріалів, які підіймали завісу над страхітливим злочином сталінського режиму, буквально за рік повністю змінило мій світогляд». На цій основі восени 1987 року дослідник підготував доповідну записку ЦК, яка довго блукала владними коридорами. «До вчених не дуже прислухалися, — пояснює він. — Отже, моє бачення голоду було тільки моїм, особистим».

Джеймс Мейс зайнявся темою Голодомору ще на початку 80-х років, після захисту докторської дисертації з націонал-комунізму. Тоді Роман Шпорлюк — професор історії Центральної та Східної Європи Мічиганського університету (науковий наставник дослідника) познайомив його з українськими іммігрантами, які пройшли крізь пекло Голодомору. На Мейса, в жилах якого текла кров скривдженого індіанського народу, це справило сильне емоційне враження і він пройнявся болем українців як власним. «Ваші мертві покликали мене», — згодом пояснить він. Дж.Мейс разом із Робертом Конквестом стане співавтором гарвардського проекту, а в 1986—1990 роках — виконавчим директором конгресово-президентської Комісії з дослідження голоду в Україні.

Гласність і червоний штемпель

Станіслав Кульчицький уперше почув про роботу комісії і про доктора Мейса 1987 року, коли від посольства США у Вашингтоні через МЗС УРСР на адресу Інституту історії АН УРСР надійшла її проміжна доповідь. Заочно вони були знайомі ще з другої половини 80-х років і стежили за дослідницькою діяльністю один одного. Зустрілися вперше на початку 1990 року, коли доктор Мейс прибув до Києва. Він одразу завітав до Інституту історії України і передав Кульчицькому гранки 3-томника свідчень очевидців голоду, підготовленого до друку американською комісією. Той опублікував рецензію на цей унікальний документальний збірник у часописі «Під прапором ленінізму» (нині «Політика і час»).

Показово, що доповідь комісії, яка побачила світ ще 1988 р. в державному видавництві у Вашингтоні, уперше потрапила до рук С.Кульчицького лише 1991-го. Тоді він був експертом і визначав, чи правильно пустили в утиль матеріали з поточного архіву ЦК КПУ, тож отримав цей об’ємний том як нагороду за цю працю. На запитання «Чому це так?», він відповів: «А ви подивіться на червоний штемпель». На штемпелі видруковано: «ЦК Компартии Украины Общий отдел П сектор Прилож к вх.…». Далі кульковою ручкою — «№2169/7 05 09 1988». Коли Кульчицький розпочинав свою дослідницьку роботу, усі архіви підпорядковувалися МДБ. Становище в сутності не змінилося до розпаду СРСР. Чого були варті насправді горбачовська перебудова і гласність? Навіть провідному фахівцеві державної науково-дослідної установи, якого запрошували як експерта на засідання Політбюро ЦК КПУ, обмежували доступ до «антирадянських» видань, що вважалися з ідеологічного погляду особливо небезпечними.

Резонанс по той бік Атлантики

Станіславу Кульчицькому було б надзвичайно цікаво ознайомитися з цим унікальним документом обсягом понад 500 сторінок, більшу частину якого написав доктор Мейс. Особливо з главою «Постсталінська радянська історіграфія про Україну», в матеріалі аналізувалися його статті про голод в Україні, опубліковані на початку 1988 р. в орієнтованій на діаспору газеті News from Ukraine (у повному варіанті вийшла друком під назвою «До становища в сільському господарстві України» (1931—1933) в україномовному виданні цієї газети — «Вісті з України»). Дж.Мейс охарактеризував статтю як «показник меж дозволеного радянським українським історикам» після виступу першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького 25 грудня 1987 року у зв’язку з 70-ми роковинами встановлення радянської влади в Україні (у ній уперше на вищому партійному рівні було порушено сталінське табу і визнано, що 1933-й в Україні був роком голоду). «Стаття в News from Ukraine, що, власне кажучи, була доповідною ЦК, викликала великий резонанс, здебільшого негативний, — згадує Станіслав Кульчицький. — Позитивом було лише те, що я торкнувся цієї теми. А негативом — те, що я виправдовував лінію ЦК. Саме це помітив Мейс в англійському перекладі статті, майже повністю процитувавши її в доповіді Конгресу».

Стаття викликала на Заході подвійний широкий резонанс. Після того як вона вийшла друком в «УІЖ», доктор Мейс докладно проаналізував її у фундаментальному дослідженні «Як Україні дозволили згадати», опублікованому в американському часописі Ukrainian Quarterly. Він назвав її «першою науковою статтею Кульчицького про голод». Заслугою українського історика Мейс вважав те, що він «визначив критичну роль у спричиненні голоду нав’язаних Москвою хлібозаготівель» і те, що за їх виконанням «наглядали безпосередньо відряджені з Москви надзвичайні комісії».

Аналізуючи іншу статтю, опубліковану у вересні 1988 р. у «Вістях з України», американський дослідник наголошував, що її автор «перший розкрив нам існування таких комісій» і, отже, надав додаткову інформацію західним дослідникам. Дж.Мейс відзначив «важливу еволюцію» поглядів Станіслава Кульчицького, яка простежується у статті «1933: трагедія голоду», опублікованій у №2—5 «Літературної України» за 1989 рік (того ж року вона вийшла брошурою у видавництві «Знання»). Це була відповідь автора на шквал критики на сторінках української преси, спрямованої проти його попередніх матеріалів. На думку американського історика, важливим було те, що Кульчицький засудив як «найстрахітливіший злочин Сталіна та його найближчих соратників з партійно-державного керівництва» стратегію очолюваних В’ячеславом Молотовим і Лазарем Кагановичем надзвичайних комісій «взяти хліб будь-якою ціною», практику занесення на «чорну дошку» сіл, що не виконали квоти, блокаду всієї території України і «боягузливе та злочинне замовчування Сталіним становища у сільській місцевості. «Він (Кульчицький), — дійшов висновку Дж.Мейс, — торкнувся теми як радянський історик, його діяльність була однаковою мірою політичною і науковою. Та в міру того, як його доступ до архівів розширювався, він переставав бути радянським істориком і ставав просто істориком».

Джеймс Мейс вважає, що Станіславу Кульчицькому належить кілька заслуг. По-перше, він надіслав Щербицькому доповідну записку, щоб переконати його визнати голод в Україні. По-друге, він — автор наукових, газетних статей і радіопрограм, які «хоч і не були повністю відвертими, містили усю ту інформацію, про яку на той час можна було говорити». По-третє, він здійснив «перший прорив», опублікувавши запитання у «Сільських вістях» для книги «33: голод. Народна книга пам’яті-меморіал», авторами якої стали письменник Володимир Маняк і його дружина журналістка Лідія Коваленко.

Мейс не раз ставав на бік Станіслава Кульчицького. Він захищав його від нападок войовничих радикалів, розуміючи, що той ставив собі за мету вплинути на партійну номенклатуру і змусити її визнати трагедію Голодомору. Доктор Мейс називав Кульчицького «самовідданим українським ученим».

«Не криюся,
що я був щирим комуністом…»

Кульчицький не удає з себе ані непогрішимого, ані того, хто, б’ючи себе в груди, публічно кається за своє минуле. На моє запитання, як він ставиться до того, що деякі його оцінки не витримали випробування часом і виявилися хибними, він спокійно сказав:

— Моя відповідь, мабуть, буде для вас неочікуваною. Я вивчаю історію України щодня. І щороку роблю відкриття, спочатку для самого себе. Це цілком нормально. Тому що нас виховували в певній системі координат. У певній парадигмі. У певних стереотипах. Позбутися їх відразу неможливо. Мій світогляд еволюціонує й досі.

Я не став антикомуністом. Я просто осмислюю, як усе було насправді й часто кажу про те чи інше першим. Мене зовсім не бентежить, що раніше я казав інакше, а тепер кажу так. Це стосується й того, як я оцінював голод у публікаціях 60-х і 70-х років. Тоді я просто не знав усього. Не криюся, що був щирим комуністом. Доповідні записки, які від мене раніше вимагали в ЦК як від фахівця (я став доктором наук 1976 року) зберігаються в архівах. Вони є і в мене. Щоправда, мені нема коли ними займатися. Коли я дізнався, що відомий україніст професор Монреальського університету Роман Сербин має намір проаналізувати процес осмислення в Україні національної історії, я передав йому ці матеріали.

Повертаючись до постаті свого соратника і друга Джеймса Мейса, Станіслав Кульчицький сказав: «Він не займався моїм вихованням, але допоміг мені вичавити з себе радянського професора й стати просто професором». 18 лютого Джеймсу Мейсу виповнилося б 55 років.

P. S. Показово, що в буклеті «Миф о голодоморе. Изобретение манипуляторов сознанием. Киев — 2006 год», яку комуністи розповсюджували у Верховній Раді під час обговорення законопроекту про Голодомор, вістря нападок спрямовано проти Джеймса Мейса (разом з автором славетної книги «Жнива скорботи» Робертом Конквестом) і проти Станіслава Кульчицького. Мейса ідеологічні нащадки Сталіна ненавидять за те, що він перший розповів світові правду про найбільшу національну трагедію української нації. Ставлення до себе Станіслав Кульчицький пояснює так: «Вони ненавидять мене, бо я був таким, як вони, а став зовсім іншим. Втім, мені це байдуже».