Куди щезають мрії

12 грудня, 2020, 17:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Виразного майбутнього більше не існує

Не від того я помру, 

Що на світі буде война. 

А від того, що вона 

Мого вірша не достойна. 

Ярослав Довган

Щемкі передчуття Нового року — період, який називається «адвент», «очікування», — завжди пов'язані з невиправданими сподіваннями. Втім, це ознака кожного свята в умовах комунікативних обмежень.

У радянські часи ми всі мали прикру можливість спостерігати урочистих парубків і розцяцькованих панянок надвечір. І тих самих персонажів — опухлих, сердитих і заплаканих — наступного ранку. Ну й поламані букети у смітниках, як же без цього.

Політична обмеженість авторитарного суспільного ладу призводила до того, що потреба сильних почуттів та нереалізована енергетика навзаєм розтоплювалися. І це соціалістично-пекельне вариво могло вилитися лише у примітивну форму невиправданих амбіцій, в дурнуватий тигель дозволених романтичних книжок. Звісно, що відлите в таких формах розбивалося об реальність буквально за кілька годин.

Надзвичайно чудово і корисно для підвищення самооцінки критикувати давні часи. Але тут така справа, що, схоже, за фактом динаміки емоційних станів ті часи повертаються.

Тут, скоріше, мова піде про різке зниження будь-яких очікувань, масове емоційне вигорання та різні моделі виживання.

Я вже неодноразово писав про цю динаміку, але грудень уніс свої корективи в загальний анамнез. Заяви ізраїльського генерала про марсіанську унію американців та інопланетян і макабричне публічне листування Міністерства оборони України з Юрієм Бутусовим (відрекомендовувати якого додатково не треба) — для мене явища одного діагностичного порядку.

Між цими інформаційними подіями можна натрусити крізь решето здорового глузду ще безліч дрібніших інформацій як із усього світу, так і суто українських. Усіх їх єднає істерична дурнуватість, безпідставний кураж і страх перед невизначеним майбутнім, яке вони намагаються спровокувати на свою користь.

Ковідна втрата смаку і нюху, схоже, має метафізичне значення. Ці події частково були передбачені 2011 року у фантастичному фільмі Девіда Маккензі «Останнє кохання на Землі» — особливо емоційні реакції на неминуче. 

Втрата смаку і нюху — це не лише втрата базових орієнтирів. Це знецінення попереднього досвіду, на підсвідомому рівні — заниження самооцінки, бо тебе зраджує власне тіло. У самих, здавалося б, незмінних чуттях. 

Що ми маємо нині?

Мережеве почуття гумору й так залишало бажати кращого, але зараз воно щеза навіть у своїх примітивних варіантах. Почасти — через цензуру, але здебільшого — через те, що людям уже якось не до жартів. Це ще півбіди. Їм уже й ненависть не дуже цікава, що для традиційно миролюбних (у межах власного обійстя) українців досить дивно.

Змаліла і майже зникла хронічна перекваліфікація «диванних експертів» з внутрішньої політики — на зовнішню, з військових справ — на політичні, з різних видів озброєнь — на різні причини ковіду. 

У масі своїй це були не дуже освічені і сильно упоро… упереджені люди, яким соціальні мережі впали на голову, як незалежність України у 1991 році, і треба було якось прожогом у цей процес уписатися. Тому їхнє суто дарвіністське щезання назагал було добрим явищем.

Якби не синхронна стишеність кількох десятків справді кваліфікованих людей, яким розум та інстинкт самозбереження підказують, що весь цей стівен-кінгівський туман коментувати без шкоди для репутації аж ніяк не вдасться.

Традиційні літературні верески довкола укрсучліту перетворилися на якісь агонізуючі шепотіння. Частково — через крах книжкових ярмарок як місця тусовок, частково — через малу відповідність написаного тому, що відбувається в реальності. Винятком могла б бути військова проза. Але її бояться ворушити ще більше, незалежно від якості написаного.

Війна, якої три чверті населення України намагалися в різний спосіб уникати і не визнавати, прийшла до них в іншому вигляді. Воістину те, що нам судилося пережити, ми все одно переживемо, хоч би в якому вигляді.

Епідемія схожа на інтенсивний ракетний та артилерійський обстріл, при якому ніхто не знає, отримає він поранення чи ні. І буде рана смертельною чи ні — також наперед невідомо. 

Ціла концепція «підтримуючої медицини» одномоментно обвалилася. Ніякі щоденні жмені пігулок і фізичні вправи не роблять організм більш захищеним проти вірусу, і що таке, власне кажучи, імунітет, ніхто вже толком теж не знає. 

Локдаун. Це один із тих чарівних випадків, коли слово іноземного походження в Україні розуміють достеменно так, як і всі інші іноземні слова, тобто неправильно. Під «локдауном» українські мрійники бачать якийсь зловісний гібрид режиму хунти або диктатури. Це при тому що не так давно ті самі мрійники наввипередки закликали «хунту» й «диктатуру», розраховуючи (невідомо з якого дива) опинитися по зручний бік колючого дроту.

І тут у нас вікопомний когнітивний дисонанс, тому що, з одного боку, насувається пекельна зрада, а з іншого — наче нове народне свято після традиційних календарно-релігійних. Проклинати вже якось буде важко для печінки, продовжувати святкувати — тяжко для шлунку.

Воно наче все схоже на карнавал, у ритуалі якого все перевертається догори дриґом. Високе стає низьким і навпаки. І тут — засада. Ідеологія сучасної об’єднаної Європи — ліберальна, тобто вона один раз уже все перевернула догори дриґом. А тепер виходить, що гордо писати словосполучення «традиційні цінності» в лапках, наче вони «так звані», виглядає вже якось несучасно. 

Ейфорія безвізу минула. Томос став не оберегом, а фактом церковної історії. Кордони закриті, в самих країнах — тотальне обмеження прав і свобод, і переважно — за згодою та підтримкою власне громадян. Світові столиці лібералів перетворюються на контркультурні гетто з запеклою боротьбою за право на вірусне самогубство.

Економісти (ну я навіть не знаю, де тут ставити лапки) говорять про чудові економічні перспективи України з такими широкими усмішками на обличчі, що їм міг би позаздрити доктор Лектер з «Мовчання ягнят».

Давайте вже про хороше. Якщо у вас стало менше дурнуватих фантазій і нічим не підкріплених очікувань з приводу Нового року, то у вас значно менше шансів переживати і плакати від розчарування. Ви не будете відчувати себе зневаженими і покинутими на рівному місці. 

Оці от усі дурнуваті «куранти» і дешеве шампанське «з горла» під куцою ялинкою з китайським «бенгальським вогнем» — це зоологічне намагання повернутися в підлітковий пубертатний вік. Воно цілком зрозуміле і на рівні сентименту прийнятне.

Але чим відчайдушніша спроба повернутися в минуле, тим безжальніше вас розплющить об сьогодення. (Сприйміть це просто як «застереження пост», як модно зараз казати).

З мріями в нас така справа. Українці — люди, в теорії, романтичні, але в житті — досить прагматичні. Жіноцтво більше романтичні мрії вербалізує, проте надвечір уже живе реальністю. Чоловіцтво декларує тверду реалістичність, однак чим ближче до ранку, тим більше сентименту. Одне компенсує інше.

Науково кажучи, мрія — особливий вид уяви, що становить собою самостійне створення нових образів, спрямований на майбутнє і виражає бажання людини. Наша спільна проблема в тому, що виразного майбутнього більше не існує (хоча футурологія про це попереджала десятки років тому). 

Але ми маємо спільні переживання. Тут є певна проблема групової комунікації, оскільки діяльність групи спрямована на отримання групової, а не індивідуальної вигоди. Емоційне переживання — виключно особистісне явище. Феномен розділеності переживання з іншою людиною є фактором резонансу з уже існуючим схожим станом, а не передачі переживання. 

На відміну від творчої уяви, мрія не включена в безпосередню діяльність у даний момент. Тобто в нашому випадку мрія ігнорує реальність. Проблема в тому, що реальність стала для частини людей безпрецедентно агресивною. Продовжуючи метафору війни, життя в умовах тотальної вірусної агресії так само примушує організми людей або до опору, або до колаборантської поведінки. Головний мозок у цьому участі зовсім не бере.

Що ж таке мрія?

Хочеться всього і побільше.

Як це конкретно отримати, не дуже ясно.

Хочеться так сильно, що аж свербить скрізь.

Це точно має бути моїм, бо дуже хочеться. 

Спрага вгамується тільки з цієї чашки, вона особлива. 

Зараз суспільство сприймає календар як «годинник Апокаліпсису», умовний індикатор початку глобальної ядерної війни. Для нього початок нового року межує з кінцем світу. 

Дуже люблю історію апокаліптичних настроїв суспільства, їм щонайменше тисяча років. Щоразу настрої і реальність різняться дуже сильно. Наша ситуація лише підтверджує цю закономірність.

Куди дівається мрія?

Власне, вона не може нікуди подітися, бо це — невід’ємна частина людської психіки. Вона трансформується. Але людська психіка влаштована таким чином, що не хоче розпізнавати і приймати сигнали, які не були доти перевірені досвідом. Навпаки, йде відторгнення і неприйняття сигналу як ворожого.

Мрія в істеричних умовах ковідного «апокаліпсису» просто набуває дуже традиційних (можливо, для когось примітивних) форм. Я поставив «апокаліпсис» у лапки, бо пострадянським людям уся ця паніка досить смішна. «Тату, що то таке — «ізобіліє»? — Не знаю. Але не бійся — ми пережили голод, переживемо й ізобіліє».

Молодому поколінню це все невтямки, і масова травма сприймається ними як особиста образа. Але їхні мрії насправді продовжують їх чекати в тому місці, яке вони лишили в пошуках кращого майбуття.

У середнього і старшого поколінь вибір не дуже великий, але досвід цю безрадісність компенсує. Є проте проблема усвідомлення реальності, відмова від ілюзії невпинного і невблаганного прогресу, до якої нас усіх привчали як до безальтернативної.

Темний Лорд Дарт Вейдер казав Люку в «Зоряних війнах»: «Ні, я твій батько», — а Люк Скайвокер не дуже вірив. Так само і з нашими мріями. Деякі з них починають здаватися нам темними й не дуже гідними несамовитого прогресистського поступу людства. Але цей поступ захлинувся, просто подивіться у вікно.

Наші мрії цілком можуть бути реалізовані без того, щоб їм аплодував віртуальний амфітеатр анонімних глядачів. 

По матерiалам: ZN.UA /
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК