Криза vs стрес: населення «мужніє»

Нещодавнє дослідження Київського міжнародного інституту соціології «Стресові ситуації в житті українців у першому десятилітті нового століття» навело на дещо парадоксальну думку: навколишній світ є настільки матеріальним, що вимагає від людей величезних духовних сил на подолання його викликів, — а таким чином, пристосовуючись до життя, людина змушена «гартуватися».

«Доза» стресів на рік

Цифри доводять — люди «тримають удар» спільної для усіх кризи та окремих для кожного життєвих перипетій. Цьогоріч 68% опитаних пережили якусь стресову ситуацію, а у 2000 році таких було 77%. Кількість тих, хто не пережив упродовж року жодної стресової ситуації, відповідно збільшилася з 22% у 2000 році до 31% — у 2010-му.

Найчастіше у 2010 році українці переживали п’ять видів стресових ситуацій: тяжку хворобу близьких, власну недугу та операцію, смерть близьких, втрату роботи та втрату віри в людей. Передбачуваним виявилося, що більше стресів пережили жінки —72% опитаних, тоді як серед чоловіків таких було 66%. Відчуття безпорадності також більш характерне для жінок (13%), ніж для чоловіків (8%), а особливо для пенсіонерів (15%). Літній вік несе втрати — люди, старші 60 років частіше за інших стикаються із хворобами, операціями (26%), недугами та операціями близьких (20%) та їх смертю (15%), а жінки живуть набагато довше, ніж чоловіки.

Втратили роботу практично однакові частки представників різних вікових категорій: у віці від 18 до 29 років — 16%, від 30 до 44 та від 45 до 59 років —17%. До того ж від втрати роботи найбільше постраждали люди із середньою (15%) та середньою спеціальною освітою (14%). До речі, серед людей із середньою освітою дещо більше тих, хто почувається у сучасних реаліях безпорадним (13%). У Західному та Південному регіонах країни виявилося більше постраждалих від втрати роботи (15%). У Центрі вказали на безробіття 10% опитаних, на Сході — 8%. Південний регіон виявився «лідером» за кількістю тих, хто втратив віру в людей (19%).

Прагматика сльозам не вірить

За десять років сталою залишилася кількість людей, які втрачають роботу, а також тих, хто втратив віру в людей. Проте істотно зменшилася кількість тих, хто опинився без засобів до існування (з 16 до 6%), тих, хто втратив віру у власні сили ( з 13 до 6%) та тих, хто відчуває свою безпорадність (з 16 до 11%). Схоже, наші люди не рефлексують з приводу нещасть, які трапляються, мабуть, з кожним у країні, а енергійно долають перешкоди, набуваючи у цьому сили.

З цим погоджується генеральний директор КМІС Володимир Паніотто:

— За роки, що минули, наші люди стали самостійнішими, більш адаптованими до ринкової економіки. Ми відзначали в усіх своїх опитуваннях після 1991 року наскрізну думку респондентів про те, що держава має забезпечити усім кожного громадянина, навіть працюючого — і йшло це ще з радянських часів. Нині ми бачимо, що відсоток тих, хто сподівається на державний патерналізм, зменшується у рази, — і це незважаючи на наслідки економічної кризи. На загал переважна більшість людей вірить у власні сили і не впадає у відчай.

Рівень доходів українців помітно зріс за останнє десятиліття, і тому усе, що пов’язано з матеріальним (витрати на здоров’я, заощадження, що забезпечують існування на період безробіття), вони вже здатні собі забезпечити. Одним словом, люди почали краще жити. Якщо звернутися до динаміки бідності в країні, побачимо, що рівень бідності почав зростати з 1991 року, а у 1999 році сягнув піку, коли 53% населення зазначало, що їм не вистачає грошей на харчування. У 2001-му почалося зростання економіки. На початку 2008 року тільки у 13% респондентів не вистачало грошей на харчування, а потім, на жаль, з жовтня 2008 року по травень 2009 ми фіксували наслідки економічної кризи, кількість бідних збільшилася. Проте згодом ситуація стабілізувалася, хоча сьогодні на нестачу грошей на харчування нарікають 18% респондентів. І, незважаючи на політичну боротьбу у суспільстві, яка б політична сила не була в опозиції — вона закидає владі нечуване зубожіння народу. Та я вважаю, що це перебільшення, адже рівень бідності впав досить істотно, і одна з причин цього — те, що люди навчилися більше покладатися на себе, аніж на державу.

Проте криза вносить свої корективи, і це — безробіття. Характерно, що від втрати роботи більше страждають люди із середньою та середньою спеціальною освітою, вони почуваються й більш безпорадними. За радянських часів люди з вищою освітою цінувалися суспільством менше, аніж кваліфіковані робітники. Сьогодні фахівці з вищою освітою влаштовані у житті краще, ніж люди без освіти. Середня освіта — це нині норма, але вона не дає жодних переваг і її недостатньо для тих, хто хоче досягти професійних висот. До речі, люди з неповною середньою освітою позбавлені кар’єрних амбіцій і цілком вдовольняються тим, що мають. За радянських часів у нас було опитування працівників локомотивного депо — і найбільш задоволеними життям виявилися літні обхідниці вагонів (це некваліфіковані працівники з низькою зарплатнею). Проте вони були раді тому, що у них взагалі є робота, платня, а після смерті залізниця своїм коштом зведе залізну огорожу на могилі… Мені так шкода їх було!

Загалом ми фіксуємо у дослідженні більшу адаптованість українців до життя у ринкових умовах — вони гідно проходять випробування кризою і вміють «тримати себе у руках».