КРИВА ТІНЬ

Поділ суспільства на багатих і бідних, зміна у трактуванні суспільних цінностей, поява нових норм для досягнення успіху — це те, що зараз переживає українське суспільство, і, відповідно, те, що відбувається у школах.

— Я не міг розповідати мамі про знущання хлопців, — зізнається тринадцятирічний Тарас, учень однієї зі звичайних «непрестижних» львівських шкіл, — бо вони з татом одразу пішли б до школи розбиратись у всьому. Хлопці і так називали мене «мамчиним синочком».

Але коли Тараса побили залізними ланцюгами, відступати далі було нікуди. Виявилося, що його конфлікт з однокласниками визрівав давно. Його не любили за те, що тато привозить Тараса до школи на машині, за те, що відпочиває Тарас у Туреччині та Італії, за те, що мама часто дає в школу синові більше однієї гривні. Останньою краплею став подарунок на Святого Миколая — лижне спорядження і мобільний телефон.

— Ти знав, що на тебе чекає, коли прийдеш до школи з мобільним телефоном? — запитую я.

— Я не думав про це. У всіх моїх друзів, з якими я ходжу на тренування, уже давно є. Вони дзвонять батькам, щоб ті приїхали по них.

— Тебе били всім класом?

— Не всім, але всі бачили. Стояли й дивилися.

Батьки Тараса кажуть, що вчителі, швидше за все, знали про ставлення лідерів класу до їхнього сина. «Але, крім зауважень про суми грошей, які я давала йому з собою, — говорить Олена, — і попереджень про те, що клас погано сприймає розповіді Тарасика про наші літні подорожі, більше нічого ми не почули. Як кожна мати, я хочу дати дитині все найкраще. Я не винна, що інші батьки не можуть собі дозволити такого ж. Доведеться переводити Тараса в приватну школу».

— Справді, в школах, у яких навчаються діти з різним достатком, як і в усьому суспільстві, — коментує інспектор Львівського управління освіти Тарас Медвецький, — простежується нелюбов до багатших, що перебувають поруч. Особливо вирізняються школи на Сихові та в Залізничному районі, де батьки багатьох учнів на заробітках і в сім’ях точаться розмови про гроші. Це як і в суспільстві — поділ на багатих та бідних. Як на мене, все-таки діти з багатших сімей мали б навчатися у приватних школах, де вони не вирізнялися б з-поміж інших.

— Коли у школі щось трапляється, починаються масові перевірки, — продовжує Тарас Медвецький. — Перевіряють вчителів, завучів, директорів. Але не можна звинувачувати у таких конфліктах школу. Насправді причина такої поведінки дітей лежить у сім’ї. Адже це вина батьків, які не бачили, що відбувається з їхньою дитиною. Часто батьки самоусуваються від виховання дитини, віддаючи її до школи і покладаючи відповідальність на вчителів. Але вчителі вчать дітей, а не виховують. Цим мають займатися батьки.

Андрій навчається у сьомому класі однієї з найпрестижніших шкіл Львова. Сім’я школяра всього досягла сама, і батьки вважають, що дитину не можна балувати, особливо хлопця. Але Андрій весь час скаржиться, що хлопці сміються з нього, бо в нього немає мобільного телефона, а неодноразових пояснень, що мобільний телефон потрібен діловим людям, а не школярам, син не сприймав.

— Коли на день народження ми подарували Андрієві кілька компактів і книжку «Гарі Поттер», — розповідає Оксана, мама школяра, — в сина була істерика. Він чекав на мобільний телефон. Я переконувала його, що коли він завтра покаже в класі популярну книжку, всі його друзі одразу захочуть прочитати. Знаєте, що Андрій на це відповів? «Мамо, ти не розумієш. Я сказав, що після дня народження в мене теж буде мобільний телефон. Мене засміють». Увечері ми з чоловіком вирішили подзвонити класній керівниці і висловити своє незадоволення ситуацією в класі. На що вона мені сказала: «Я нічого не можу зробити. Це звичайний школярський набір у нашій школі — комп’ютер, плеєр і мобільний телефон». Наступного дня син пропустив два уроки, але прийшов до школи з мобільним телефоном.

Психолог сш №8 Мирослава Чорна говорить, що описаний внутрішній конфлікт дитини — нормальний процес. Мобільний телефон — норма багатої людини, ніби підтвердження її статусу. Діти тільки віддзеркалюють те, що зараз відбувається в українському суспільстві. У кожної групи свої кумири. Серед бідних — кумири в чорних куртках, кашкетах та джинсах. Серед дітей багатших батьків, навіть у сім’ях із кримінальним минулим, — авторитетами є образи з модних реклам: у краватках і з мобільним телефоном.

— Маю сказати, що в теперішніх дітей інші норми і поняття, — продовжує Мирослава Чорна. — Перемога добра завдяки фізичній силі сприймається як норма, чого не було в нас. Наприклад, поняття «добра», яке втілюють герої Шварценеггера, герої мультфільмів, досягається перевагою фізичної сили та зброї. Діти сприймають фізичне і психічне насилля не тільки як зло, а й як вияв добра.

Нещодавно один мій знайомий, син якого навчається у хорошій школі в центрі міста, розповів: його син вихвалявся, що вони з хлопцями видряпали на стіні некультурний напис про батька одного з однокласників, депутата Верховної Ради. Я здивувалася, звідки така заполітизованість у десятирічного хлопчика. «Він багато дивиться телевізор», — зітхнув знайомий.

Мама сусідської чотирнадцятирічної дівчинки розповіла, що дві однокласниці, які полюбляють товариство дорослих хлопців, почали шантажувати дівчинку своїми знайомими, примушуючи писати за них контрольні роботи. Донька мовчала, поки оцінки самої Наталки не почали повзти донизу, бо дівчинка не встигала зробити три варіанти завдань за один урок.

Таких історій можна розповісти багато. Вчителі скаржаться, що діти не читають, тому не знають інших героїв й інших вчинків, крім тих, що бачать на екранах телевізорів. Учні мріють про професії, які передбачають швидкий заробіток. Анкети з результатами опитувань учнів других класів львівських шкіл вражають: серед дитячих мрій переважають — рекетир, міліціонер, податковий інспектор і депутат. Є охочі стати медиками, бізнесменами, комп’ютерниками та акторами. Але немає дітей, які мріють учителювати або вивчати історію. Вони продовжують жити подвійними стандартами, як і ми, — одночасно пишуть на шкільних стінах некультурні написи про депутатів і мріють бути серед них.

Шкільні психологи б’ють на сполох. Адже причиною підвищення дитячої жорстокості, змін у виборі професій та загалом трактуванні людських цінностей є страхи, в яких живуть діти. Остання статистика дитячих страхів, що надала нам психолог Мирослава Чорна, така: 64% дітей шкільного віку бояться, що у сім’ї не буде грошей. Стільки ж дітей бояться фізичного насилля. 59% дітей бояться кінця світу і війни. Ця цифра різко зросла після подій 11 вересня в Америці. Максимальної шкали (78%) сягнув також страх дітей перед смертю — як батьків, так і своєю. Почуваються незахищеними і безпорадними, що викликає страх, — 32% школярів. Щодо батьків, то 24% кажуть, що почуваються безнадійно, 20% стверджують, що вони поводяться врівноважено й спокійно, і лише 17% батьків оцінили свій стан як добрий, активний. Чи потрібно коментувати статистику? Криве дерево може дати тільки криву тінь.