Крига української інформполітики скресла?

Два роки тому представникам колишньої української влади довелося докласти чимало зусиль, аби Рада Європи прийняла запрошення провести в Києві чергову Міністерську конференцію з питань політики у галузі ЗМІ. Не менше зусиль знадобилося і для того, щоб перенести цей захід, який мав відбутися ще торік, на пізніший термін — після наших президентських виборів. У результаті й час, і місце проведення конференції виявилися навдивовижу вдалими. Як наголошують представники РЄ, не лише для України, а й для самої Ради Європи.

Робота VII Міністерської конференції РЄ, яка зібрала в Києві в середині березня найбільших європейських фахівців із захисту свободи слова, висвітлювалася досить активно, зокрема й українською пресою. Рішення, прийняті на конференції, визначать пріоритети розвитку європейських ЗМІ на наступні чотири-п’ять років. Політична декларація, Резолюція з проблем свободи висловлювання й інформації у періоди криз, Резолюція про необхідність збереження плюралізму в добу глобалізації, Резолюція із захисту прав людини та регуляції ЗМІ й нових засобів комунікації в інформаційному суспільстві — всі ці документи ще потрібно проаналізувати, осмислити й навчитися застосовувати.

Ідея ж спеціальної резолюції щодо України, як наголошує заступник генерального секретаря Ради Європи Мод де Бор-Букіккіо, виникла після візиту Віктора Ющенка до Страсбурга, де він закликав РЄ сприяти нашій країні у зміцненні її демократичного статусу, особливо в розвитку незалежних ЗМІ.

Перше засідання робочої групи з вироблення плану дій РЄ в Україні у галузі ЗМІ відбулося у Києві 18 березня, але чомусь великого інтересу в українських журналістів не викликало. У ЗМІ промайнула лише скупа казенна інформація. У Європі ж прийнято знати людей, котрі визначають інформаційну політику держави, і в обличчя, і за підписом на відповідних документах. Ми до такої розкоші поки що не звикли. Зате добре навчилися пояснювати європейським комісарам, як упливають на зміст інформаційних матеріалів «темники».

CDMM у перекладі з європейської

Якщо перейнятися українськими реаліями єврокомісарам не завжди під силу, то розібратися у страсбурзьких механізмах захисту демократії «нашій людині» ще важче. Тим більше що одержати про неї повну та вичерпну інформацію вдається не завжди. Взяти хоча б Керівний комітет із засобів масової інформації, який було створено при Раді Європи 1981 року. Англомовна (найуживаніша) версія його назви звучить як Steering Committee of the Council of Europe of mass media policy. Проте в більшості документів використовується абревіатура CDMM, розшифрувати яку можна лише з допомогою французького словника — Comite Directeur sur les moyens de Communication de Masse. (Ці відомості можуть трохи полегшити пошук інформації в Інтернеті за ключовими словами.) Функціонує комітет у зоні відповідальності Генерального директорату з прав людини, який налічує близько 60 членів, що забезпечує представництво в ньому всіх 46 країн—учасниць РЄ, зокрема й України. На цьому інформаційний слід, залишений на сайті Ради Європи, обривається.

Перед конференцією представники Державного комітету телебачення і радіомовлення, котрі виступали в ролі її безпосереднього організатора, про участь України в підготовці програмного змісту розповідали небагато. Наголошували переважно на вирішенні організаційних питань. Рівень організації, до речі, наші гості оцінили досить високо. Та, як виявилося, і в роботі CDMM Україна взяла найактивнішу участь. Хоча Держкомтелерадіо до цього ніякого відношення не мав.

І колишній голова комітету Крістоф Пуарель, і прес-секретар Ради Європи Ендрю Каттінг належно оцінили роботу українського представника. Тим більше що Геннадій Надоленко, як виявилося, входив не лише до складу самого комітету, а й до його бюро (а в ньому всього сім осіб). В Європі (як, утім, і в Америці) його знають добре, а от в Україні про функції Геннадія Олексійовича не підозрювали навіть деякі офіційні члени нашої делегації. Більше того, сам він не був включений до складу делегації, а сидів у залі засідань із чужим бейджем. Міністерство закордонних справ, керівником відділу інформаційної політики якого є пан Надоленко, навіть не значилося серед організаторів цієї конференції. МЗС не згадувалося і в списку з більш як 60 організацій, що удостоїлися спеціальної подяки від організаторів конференції. МЗСівці, котрі не лише представляли інтереси України в CDMM, а й видали безліч яскравих буклетів про всі області нашої країни, залишилися, як то кажуть, «за кадром». При тому, що в барвистому довіднику-каталозі, підготовленому для учасників конференції, було відзначено навіть заслуги пожежників і співробітників аеропорту «Бориспіль».

Дізнавшись про проблеми з доступом до проектів резолюцій, Геннадій Надоленко відразу ж надав їх переклад українською. І якби представники українських громадських організацій знали про таку можливість заздалегідь, вони змогли б узяти активнішу участь у Європейському форумі НУО, де обговорювалися зміни й доповнення до аналізованих на конференції проектів.

Між нами, секретарями...

Хто репрезентуватиме нашу країну на наступному засіданні робочої групи з вироблення нового плану дій РЄ в Україні в галузі ЗМІ й чим цей новий план принципово відрізнятиметься від попереднього?

Секретаріат Президента говорити про це поки що не поспішає. Можна посилатися лише на слова заступника держсекретаря Маркіяна Лубківського. Адже тільки його на сьогодні можна привітати з офіційним призначенням. Інші кандидатури перебувають у стадії узгодження. Можливо, ми доживемо до того дня, коли в процес обговорення кандидатур громадськість теж зможе вставити «свої п’ять копійок». Адже сам план дій ЄС щодо України у галузі ЗМІ вже точно пропонується винести на широке обговорення.

Те, що саме на конференції у Києві було випробувано нову для Ради Європи процедуру залучення до обговорення і прийняття урядових резолюцій НУО, європейські представники вважають дуже символічним. Кароль Якубович, теперішній голова CDMM, прагне, щоб українські ЗМІ стали прикладом для наслідування у дотриманні європейських стандартів.

Вочевидь, Рада Європи не шкодуватиме ні коштів, ні зусиль, аби допомогти нам у досягненні цієї мети. Можливо, починати нам потрібно зі створення інформаційного ресурсу. Або ж настав час реанімувати проект «Хартії-4» про створення єдиної бази грантодавців і грантоодержувачів із метою ефективнішого використання грантів. Усе це має стати предметом справді широкого обговорення, за перебігом якого зможуть стежити всі охочі.