Кремлівський нашийник для європейських НУО?

Конференція міжнародних неурядових організацій — одна з наймолодших структур Ради Європи. Її офіційний партнерський статус (поряд із «класичними» стовпами європейської демократії — Комітетом міністрів, Парламентською асамблеєю і Конгресом місцевої і регіональної влади) був проголошений лише в 2003 році. На Третьому Варшавському саміті глав держав — членів РЄ було вирішено проводити регіональні конгреси НУО щорічно. Перший такий конгрес відбувся в 2006 році у Варшаві, основним його результатом стало визнання потреби налагодження постійного діалогу з НУО Білорусі (єдина з європейських країн поки що не член РЄ). На Другому регіональному конгресі (який відбувся в 2007 році у Києві) основний упор був зроблений на необхідності реформування національного законодавства щодо НУО. Зокрема і з урахуванням рекомендації Комітету міністрів РЄ (Rec(2007)14) про правовий статус неурядових організацій у Європі.

Третій регіональний конгрес НУО РЄ було запропоновано провести в Росії. Спочатку виникли проблеми з терміном (його довелося переносити з листопада на грудень), потім — із партнерами... Раніше партнерами Конференції НУО РЄ виступали саме неурядові організації сторони, яка приймає. Партнером Пензенського конгресу виявилася комісія Ради Федерації РФ із питань розвитку інститутів громадянського суспільства. Що й послужило причиною бойкоту цього заходу з боку півсотні російських і міжнародних НУО, які назвали такий формат «зустріччю громадськості з начальством». А Людмила Алексєєва (Московська Гельсінкська група), один з ініціаторів акції, заявила, що «рішення Ради Європи працювати в Росії не так, як вони працюють в Україні, у Польщі, а за правилами нашої суверенної демократії, глибоко образливим для нашого громадянського суспільства, яке в дуже важких умовах обстоює свої права перед владою».

Росія єдина з 47 країн — членів РЄ так і не ратифікувала цілу низку додаткових протоколів до Європейської конвенції з прав людини і тим самим поставила хрест на спробах розблокувати роботу Європейського суду з прав людини (третина заяв до якого надходить саме від громадян Росії). Чечня, свобода слова, свобода зборів, армія, пенітенціарна система, судочин­ство — перелік претензій до «кремлівських демократів» із боку «європейської совісті» ще навіть до серпневих подій на Кавказі був дуже довгим. Тоді як інструментарій впливу на ситуацію в Росії з боку Страсбурга був і залишається дуже обмеженим. Приклад Білорусі переконливо продемонстрував крайню неефективність радикальних заходів, а п’ятиденний досвід спілкування з російськими колегами висвітлив масу проблем не просто міжкультурного, а навіть міжцивілізаційного діалогу.

Товариші не розуміють!

У відповідь на наполегливі багаторазові спроби розібратися в розподілі повноважень між стороною, що приймає, і власне Радою Європи в ході підготовки та проведення будь-якого спільного заходу нерідко звучала фраза: «Всі концептуальні підходи визначаються Страсбургом, а від сторони, що приймає, вимагаються лише стільці!» У Пензі «хазяям» заходу вдалося додати чіткого місцевого колориту і букві і духу регіонального форуму європейського громадянського суспільства. Причому зроблено це було настільки неприховано і настільки від душі, що справді виникало запитання, чого там було більше — відвертих маніпуляцій і провокацій чи елементарного нерозуміння.

«Труднощі перекладу» виявилися не тільки й не стільки в технічних проблемах і значеннєвих непорозуміннях (замість «верховенства права» «верховенство закону», замість «неурядові» організації — «некомерційні»), а вже першого дня роботи конгресу, коли було призначено «зустріч представників НУО з актуального порядку денного». Сам порядок денний вкрай обтічно сформулювали й англійською мовою, а в процесі перекладу російською і зовсім випав «діалог у постконфліктній ситуації». Понад те, саме в цей час гостям конгресу запропонували оглянути місто... Однак більшість учасників усе-таки не пошкодувала зусиль для того, щоб спрямувати грузинсько-осетинський діалог (перший після серпневих подій!) у рамки конструктивного пошуку варіантів розв’язання численних проблем, а не емоційних обвинувачень і осудів. Окремо варто згадати зусилля, які довелося докласти Страсбургу, аби забезпечити участь у конгресі чотирьох представників грузинської сторони (за умов відсутності дипломатичних відносин між Росією та Грузією). І якщо спільними зусиллями НУО буде знайдений бодай один із зниклих безвісти, налагоджений ефективний обмін об’єктивною інформацією в рамках широкої мережі аналітичних центрів, організований моніторинг використання «мови ворожнечі» тощо, то Пензенський конгрес заслужено посяде своє місце в історії європейського громадянського руху.

На жаль, інші результати конгресу дають значно менше підстав для оптимізму. Порядок денний пленарних засідань дотримувався виключно вибірково, робота секцій також послужила об’єктом гострої критики, а манера ведення заходу викликала справжній шок в учасників конгресу. Принаймні у зарубіжних.

Офіційним лідером російського громадянського суспільства в Пензі номінувався керівник оргкомітету, голова національної ради молодіжних і дитячих об’єднань Росії Олександр Соколов. Насправді ж «кермував» усім Борис Шпігель, голова комісії Ради Федерації з питань розвитку інститутів громадянського суспільства, сенатор від Пензенської області. Саме пан Шпігель (який від початку попередив присутніх про те, що виступає на цьому заході як «почесний гість») найбезпардоннішим чином позбавляв слова охочих виступити, обривав дискусії, дозволяв собі безапеляційні коментарі стосовно промовців. А наприкінці й зовсім заборонив презентацію Дениса Богуша, віце-президента Української PR-ліги. Наявність у матеріалах презентації, присвяченої іміджу країни та ролі в його формуванні НУО, двох знімків помаранчевого Майдану дозволило сенаторові «викрити провокацію» української делегації, яка привезла з собою «годинний фільм про Майдан», а потім, для більшої переконливості, «про Голодомор».

Власне, до чогось подібного закордонні учасники кон­гресу були готові. А от цілковита незмога спілкуватися, налагоджувати контакти виявилася неприємною несподіванкою. У Росії Пенза вже зажила недоброї слави жорстким навіть за російськими мірками пресингом правозахисних організацій (місцевим силовикам удалося знайти «аргументи», які запобігли проведенню запланованих на дні роботи конгресу пікетів). Після закінчення кожного офіційного раунду представників національних делегацій наполегливо запрошували до автобуса й везли в супроводі міліцейської блималки перекритими вулицями (навіть коли це була відстань у кілька сот метрів). А вже як сторона, що приймає, організувала традиційний фуршет, гості точно не забудуть — цивілізований обмін візитками в чаду російського шинку виявився заблокований не тільки технічними засобами…

Діалог розпочався

Аннеліз Ошгер, президент Конференції міжнародних НУО при Раді Європи:

— Цей конгрес важливий для нас насамперед тим, що нам удалося зібрати разом людей, які раніше уникали спілкування між собою. Я маю на увазі й представників громадянського суспільства, і представників влади, і ті організації, які називаються неурядовими, але наближені до влади. Останні дві категорії представляють значну частину російського суспільства, і ми не можемо її ізолювати. Ми маємо налагоджувати зв’язки і шукати точки дотику. З огляду на те, що Комісію РФ було створено тільки цього року, ми вирішили налагодити з нею співробітництво від самого початку її існування, щоб мати змогу впливати на її формування. З другого боку, тут ми спостерігали те, чого на таких заходах не повинне бути взагалі. Особливо це стосується організації роботи секції «ЗМІ і громадянське суспільство: проблеми та перспективи». Я заявила публічно, що робота її була не досить демократичною. Пропозиції деяких учасників дискусії «забезпечити контроль», «ввести квоти» і т.п. продемонстрували нерозуміння абсолютної неприпустимості будь-яких обмежень свободи слова. З другого боку, добре, що на конгресі зібралося чимало людей, готових і спроможних свободу слова обстоювати. У цьому контексті мені хотілося б відзначити конструктивність роботи секції «Законодавство про НУО і правозастосовна практика». Цю тему ми послідовно розробляємо вже не перший рік і бачимо, як за цей час змінився підхід і бачення проблеми. Ще кілька років тому Росія дуже активно намагалася заблокувати наші зусилля щодо вироблення демократичних стандартів законодавства з громадянського суспільства, а нині вже в Росії триває активне обговорення змін, які необхідно внести в російське законодавство. Тоді як тему ЗМІ ми порушили вперше.

Олександр Соколов, голова Національної ради молодіжних і дитячих об’єднань Росії, керівник оргкомітету:

— Сам факт проведення такого заходу — вже успіх, з огляду на напругу, яка виникла в регіоні після серпневих подій. Не всі питання вирішені, але початок діалогу вже є подоланням напруги. Крім того, як мені здається, вдалося досягти певного балансу між різноманітними групами громадських організацій: і правозахисних, і соціальних, і тих, які займаються законотворчою діяльністю. У них є можливість висловлювати свою думку у відкритій дискусії. І нарешті, для мене безперечним є той факт, що проведення таких конгресів остаточно стане традиційним саме після нинішнього зібрання.

Ігор Когут, голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив, керівник оргкомітету Другого (Київського) регіонального конгресу:

— Рішення про участь у роботі цього конгресу було ухвалене після певних вагань і, наскільки можна судити сьогодні, виявилося правильним. Учасники української делегації були запрошені безпосередньо Радою Європи, тобто ми виявилися носіями цінностей, які поділяє та поширює РЄ. Не змовляючись, представники української делегації на всіх засіданнях, на всіх секціях демонстрували спільність підходів з основних проблем — свободи слова, міжкультурного діалогу, основних принципів функціонування громадянського суспільства. А от у діалозі з російською стороною виявився жорсткий конфлікт цінностей. Та й сам підхід до організації заходу не відповідає принципам європейської демократії. Те, що уряд приділяє увагу НУО, це добре. Проте ця увага має дуже вузьку спрямованість, обмежену насамперед роботою з інвалідами і представниками інших уразливих верств населення. Ми, звичайно, були солідарні з організаторами акції бойкоту, але при цьому розуміли, що коли не поїдемо ми, поїдуть інші, уже на запрошення російської сторони, і в результаті якість дискусії виявиться зовсім іншою. Українські представники виступили з усіх принципових питань у досить лояльній, некатегоричній формі. Хоча, як мені здалося, від нас дуже чекали саме провокації. У результаті нам не вдалося вплинути на жоден фінальний документ, зате вдалося порушити безальтернативний хід дискусії.

***

Дата й місце проведення Четвертого регіонального конгресу поки ще тільки обговорюються. А от ухвалення Кодексу громадянської участі, обговорення якого розпочалося в Пензі, відбудеться восени наступного року в Києві, на Форумі за майбутнє демократії.