Корупція: помилка, якої ви припускаєтеся...

Помилка, якої ви припускаєтеся, хіба ви цього не бачите, полягає у хибному припущенні, що можна жити в корумпованому суспільстві і не бути корумпованим. Зрештою, чого ви досягаєте, відмовившись від заробітку грошей? Ви намагаєтеся поводитись так, ніби можна стояти осторонь нашої економічної системи. Але це неможливо.

"Нехай квітне аспідистра", Дж. Орвелл

Застереження: цей матеріал зосереджує увагу на корупції серед нової хвилі активістів, які були рушійною силою Революції Гідності на Майдані-2014 в Україні. Обмеження щодо обсягу статті не дозволяють нам обговорити інші надзвичайно важливі проблеми, такі як, наприклад, корупція серед нинішньої політичної еліти, яка була (і продовжує бути) при владі.

Багато хто погодиться, що наступні три гіпотетичні приклади є корупцією:

1. Керівник волонтерської мережі, який займається переселенням та розміщенням біженців, отримує "відкат" у 13% від суми, виплаченої урядом України організації, котра забезпечує притулок біженцям.

2. Адміністрація школи збирає 50 тис. дол. готівкою з батьків учнів за півроку. Квитанцій та звітності стосовно витрачених коштів немає.

3. Викладач університету продає складання іспиту за 500 грн.

Проблема в тому, що ці приклади не гіпотетичні - вони описують реальні історії.

Однак важливо те, що ці історії пов'язані з людьми, котрі були серед перших, і найактивніших, учасників Майдану. Керівник волонтерської мережі врятував у січні й лютому багато життів, збираючи кошти на постачання медичного обладнання та необхідні матеріали для саморобних лікарень на Майдані. Серед батьків, які слухняно здають кошти в школі, - один із найактивніших прихильників антикорупційного законодавства. Чимало студентів, які купили оцінки, були серед перших на Майдані.

Можливо, слід визнати той факт, що в Україні, на відміну від Грузії, швидких реформ сподіватися марно? Якщо це так, якщо ми не зможемо викорінити корупцію миттєво, то мусимо зосередитися на боротьбі з нею в тій галузі, в якій це зробити легше, і при тому - особливо важливо.

Ми повинні серйозно задуматися про передумови корупції і про те, які її форми найшкідливіші для нашого суспільства. Ми повинні визнати, що в Україні діють правила гри, які роблять багато операцій тіньовими й непрозорими; породжують перекоси та деформацію в суспільстві, внаслідок чого ми живемо у злиднях. Покарання корумпованих людей - без зміни правил гри - нічого не дає. Для того, щоб поліпшити своє життя, необхідно зрозуміти причини таких перекосів та деформацій і насамперед спробувати ліквідувати найгірші з них.

Три історії, про які йшлося вище, не схожі одна на одну. Випадок в університеті - жахливий і жалюгідний; випадок у волонтерській мережі - дуже прикрий, але не стоїть у першому ряду і не може бути вирішений без більш всеосяжних реформ. А випадком у школі взагалі не слід перейматися. Бо грошові внески не були пов'язані з оцінками. (В розвинених країнах, якщо батьки не платять за навчання, школяр не допускається до занять. В Україні, де такі платежі неофіційні, школа може загрожувати йому незадовільною оцінкою.)

Ця школа має добру репутацію та роки досвіду, які необхідно захищати. Високу оплату там можуть збирати лише тому, що люди готові, швидше, платити, ніж переводити дітей в іншу школу. Якщо люди готові платити, це означає: школа пропонує щось таке, що має справжню цінність. Ця цінність може полягати в якості освіти, зв'язках, вищих шансах на вступ до хороших університетів. Доки між школами є конкуренція й існує оцінка якості їх функціонування, наприклад рейтинги шкіл, батьки в змозі прийняти інформоване рішення щодо того, яка школа краща для їхніх дітей.

Якісна освіта для дітей - дороге задоволення, і уряд може бути не в змозі надати вдосталь коштів. Якщо ми віримо в ринок і конкуренцію, не важливо, як витрачаються кошти. Працюють ті ж правила, що й із будь-яким іншим бізнесом. Мене не хвилює, як компанія витрачає свої доходи, я зацікавлений тільки в тому, щоб її послуги ставали кращими та дешевшими. Реформа, яка нам справді потрібна, - не боротьба з корупцією, а зміни в податковому законодавстві та в законодавстві, що регулює освіту. Зміни, які стимулюватимуть конкуренцію і незалежність шкіл. А також інформування про можливість офіційно отримувати кошти від батьків. Слід зазначити, що в Україні є юридичні механізми, які дозволяють робити це офіційно й надавати звітність про витрачені кошти. Робити це нескладно. Відповідно, батьки мають наполягати на тому, щоб школи збирали кошти легально, згідно з чинними процедурами. Такий підхід свідчив би про професійну чесніть школи і боронив би адміністрацію від критики та потенційної юридичної відповідальності й репутаційної шкоди.

Історія з волонтерською мережею сумна й гнітюча, але тільки якщо ми дуже наївні. Ми не можемо сподіватися, що активіст працюватиме на громадських засадах упродовж кількох місяців, якщо не років. Допомагати - благородний вчинок, але чистого ентузіазму і громадського захоплення замало, щоб прогодувати сім'ю. На певному етапі реальність бере своє, і люди мусять отримувати зарплату. Якщо цього не буде, ринкові сили поступово забиратимуть кращих людей із волонтерських мереж. Проблема з такими організаціями в тому, що незрозуміло, яку заробітну платню треба платити. Ці організації настільки неофіційні, а функції окремих людей - нестійкі, що не можна визначити, скільки коштує праця кожної окремої людини. Деякі добровольці - досить спокійні і приносять багато користі, тоді як інші створюють багато галасу, займаються PR, але мало чим допомагають біженцям. Мають бути якісь об'єктивні критерії продуктивності окремих активістів для визначення рівня належної оплати. Один із таких критеріїв - кількість біженців, котрим надано притулок. Можливо, це найкращій критерій із тих, які об'єктивно існують. Відповідно, приклад із волонтерською мережею - неминучий, і не такий уже поганий.

Однак "відкоти" породжують перекоси. В активістів виникають дивні стимули й мотиви. Уряд виплачує кошти відповідно до кількості днів перебування біженця у притулку. Тому волонтери зацікавлені у якомога тривалішому перебуванні там тимчасового мешканця. Тож не дивно, що ми чуємо історії про ледачих біженців, які не можуть адаптуватися на нових місцях мешкання: адже добровольці не докладають зусиль, щоб допомогти їм це зробити. Звісно, створюються й інші перекоси: коли, наприклад, виникає зацікавленість піклуватися тільки про офіційно зареєстрованих біженців, ігноруючи тих, за яких уряд не платить коштів. Тому уряд і громадськість мусять бути чесними й визнати, що напружену роботу людей, котрі допомагають біженцям, потрібно оплачувати, а найкращі з-поміж них - мають отримувати більше. Уряд повинен заохочувати трансформацію неформальних мереж в офіційні неприбуткові організації і створювати для цього стимули відповідним оподаткуванням та іншими нормативно-правовими захисними механізмами. Також корисно було б створювати рейтинги неприбуткових організацій та мереж. Це можуть узяти на себе ЗМІ або відповідні аналітичні центри.

Випадок з університетом - один із найгірших. Такі явища підривають сенс освіти, бо оцінки можна "купити". В результаті, оцінки нічого не варті. Суспільство та роботодавці не можуть відрізнити розумних і здібних студентів від повних ідіотів. Таким чином, найм на роботу на основі вмінь та здобутків стає неможливим. Залишається єдиний варіант - зв'язки. Ми повертаємося до початку: вміння й навички не відіграють жодної ролі, а важлива ваша лояльність до наставників і керівництва як джерела ваших зв'язків. Немає винагороди за ініціативу, нові ідеї та інвестиції в освіту.

Негайне вирішення проблеми корупції в університеті неможливе, тому що (1) громадськість не розуміє, що така корупція - основа фундаментальних проблем в Україні, і (2) немає механізмів для забезпечення адекватної оплати праці викладачів, яка б базувалася на їхніх заслугах.

У короткостроковій перспективі університети могли б копіювати механізми збирання коштів, що працюють у школах, згідно з якими кожен студент платить фіксовану суму за семестр. Однак ця стратегія може не спрацювати, оскільки типовий університет в Україні більший, ніж середня школа, а студентські лави, з погляду доходу батьків, - різноманітніші. Відповідно, збір однакової суми з кожного студента дуже проблематичний. Довгостроковим рішенням є конкуренція, - уряд повинен заохочувати створення малих незалежних університетів. Крім того, уряд може розглянути покарання систематичної корупції у великих університетах шляхом їх примусового поділу на кілька дрібніших незалежних інституцій. Корупція у сфері освіти можлива через зловживання ринковою владою з боку великих університетів. Розформування монополістів, які, як встановлено, зловживають своєю владою, - стандартна практика в розвинених країнах. В Україні, мабуть, цей підхід слід застосовувати до системи освіти.

Не всі корупційні прояви рівні за величиною шкоди. Корупція, яка підриває добір людей за заслугами, - найгірший із них вид. Для того, щоб розвиватися, Україна повинна перетворитися на меритократію. Ми маємо створювати стимули, які б спонукали молодих людей інвестувати у свої навички та освіту, а також системи відбору й заохочення найкращих наявних талантів. Світ - конкурентне середовище, роль навичок низького рівня та зв'язків постійно зменшується. Якщо ми не змінимося, світ рухатиметься вперед, залишаючи нас позаду.

Тимофій Милованов, професор Піттсбурзького університету, член редакційної колегії VoxUkraine. Спеціально для DT.UA.