Кому потрібний інформаційний захист

05 листопада, 2018, 20:38 Роздрукувати Bипуск № 41, 3 листопада-9 листопада 2018р.
Відправити
Відправити

Чи надто вже потрібні українському суспільству різноманітні стратегії та тактики інформаційної безпеки?

Кому потрібний інформаційний захист

Про інформаційну безпеку сьогодні говорять усі. Говорять гарно. На євроатлантичному просторі дедалі могутніше генеруються високоінтелектуальні тексти й витончені політичні заяви. Але ці світлі технології самообману ніколи не залишають коло самих стратегів, не опускаються до рівня оперативного планування, а тим паче розв'язання тактичних завдань. Так званий постдоктринальний простір у нас сповнений героїчною самодіяльністю.

У ній через політичні міркування не може міститися оперативний компонент - доктринальні рекомендації до прямих дій. Тому що це залежить від волі лідера, яка шляхом взаємних демократичних компромісів зводиться в підсумку до бізнес-інтересів. Говоримо про Будапештський меморандум, а на думці тримаємо "Північний потік".

Оскільки інформаційний компонент найтіснішим чином переплетений із зовнішньою та внутрішньою політикою кожної країни, щось змінювати в ньому означає розбудити демонів лібералізму та праволюдей, які охоче паразитують на будь-якому конфлікті. Особливо ними ж і створеному.

Загрози для інформаційної безпеки класифікуються в такий спосіб - витік інформації, порушення конституційних прав громадян органами влади, асиметрія в міжнародному обміні інформацією, діяльність груп, які свідомо маніпулюють наданням інформації, неконтрольований розвиток біотехнологій, комп'ютерні злочини та кібертероризм, інформаційна війна, асиметричні виклики, шпигунство.

Розрізняється сім видів інформаційних війн: за командування і контроль, війни розвідок, електронна, хакерська та кібервійни (так, вони всі різні), психологічна, за економічну інформацію.

Кожна з них ведеться на трьох рівнях (особистому, корпоративному, глобальному) й у двох сферах - цивільній і військовій.

Держава має потребу в інформаційній безпеці, як кістки організму потребують кальцію. Держава - кістяк країни, суспільство - її плоть. Але що з того, коли добре кальцинований череп скалиться тобі з історичної могили, якщо ти не Гамлет?

Держава та суспільство разом становлять країну. Будь-яка держава прагне видати свої інтереси за суспільні й навпаки. Ця діалектика залежно від країни або продуктивна, або драматична, або комічна. Залежить, з якої країни дивитися на іншу.

Чи ефективна інформаційна політика держави у сфері інформаційної безпеки, та ще напередодні виборів?

Методологічна проблема в тому, що ми позитивно оцінюємо цю актуальну політику у порівнянні з 2014 р. і негативно - у порівнянні з нашими запитами та оперативними потребами. Тут відкриваються безмежні можливості як для політичних спекуляцій, так і для звичайних безграмотних суджень.

Держава стосовно себе дедалі більш ефективна, конфлікти між гілками влади інформаційно обслуговуються досить якісно, і навіть зовнішня солідарна позиція стає чіткішою, зі зрозумілим вектором розвитку.

Стосовно суспільства в держави складне завдання. Перше - намагатися, щоб суспільство її не розлюбило та не покинуло, а любов треба підтримувати чимось матеріальним, при такому вже терміні відносин.

Друге - щоб російський біс суспільство не спокусив і не поплутав, як теж уже бувало. Із цим завданням усе погано, тому що воно поставлене незграбно та в такому формулюванні просто є частиною політичного кокетства у завданні номер один.

Російський біс, як вірус, нікуди й не йшов із цього суспільства. При ослабленні соціального імунітету він організм пригнічує, при посиленні - сидить собі в клітках організму відносно тихо. Можливо, він колись і зникне, але точно не від гарячого чаю та малини, якими поки що за потужністю є наші інформаційні контрдії. Зате вони повністю народні й без ГМО.

Між інформацією та інформаційними атаками приблизно такий самий взаємозв'язок, як між алкоголем і алкоголізмом. Старше покоління пам'ятає відчайдушні спроби Радянського Союзу обмежити споживання алкоголю, починаючи з вирубування виноградників і закінчуючи дикими обмеженнями в роздрібній торгівлі. Це породило небувалий підйом самогоноваріння, епідемію отруєнь зі смертельним результатом і купу анекдотів.

Боротися з інформацією в епоху Інтернету можна так само ефективно, як з алкоголем у СРСР. На будь-який токсин завжди знайдеться свій виготовлювач і споживач. Крім того, при всіх запропонованих варіантах розвитку (які цікаві лише молодим) частина суспільства, з огляду на демографічні особливості, воліє залишатися в епосі освіченого феодалізму й саме в цій парадигмі формує свої електоральні претензії та запити.

Преса, паразитуючи на катастрофічному світогляді, створює в цього населення хронічне відчуття тлінності буття. У цьому одна з головних причин неусталеності почуттів, симпатій та антипатій. Додамо цілком середньовічну сприйнятливість до всього надприродного, до знамень, снів і телегалюцинацій. Ця риса більше проявляється в політологічно-журналістському середовищі, яке займає нішу освічених ченців Середньовіччя, з усіма їхніми самокатуваннями, копирсанням у рефлексіях і витісненими емоціями. Миряни, які їх оточують, тобто глядачі та читачі, повністю копіюють їхні вибухи розпачу або люті, нерозсудливості та душевні надломи.

Це чудове патогенне середовище навіть не для інформаційних вірусів, а для прямого управління поведінкою мас. Усе вже є в заготовках, потрібно лише довести вихідний матеріал до абсурдних значень.

Зі стратегічного погляду саме ця феодалізована частина населення й має потребу в інформаційному захисті. Але на практиці вона цього зовсім не бажає та всі розмови про інформаційні загрози сприймає приблизно так само, як розповіді про здоровий спосіб життя в черзі за випивкою.

Освічена, сучасна частина суспільства про це говорить, і такий запит на безпеку в неї є. Але так само, практично кажучи, такі люди не є групою ризику через свій інтелектуальний імунітет, не абсолютний, але все-таки. Крім того, освічені люди більш егоїстичні, менш схильні утворювати сталі групи, кожний має на все власну думку. Тому ганятися за кожним розумником з інформаційною сокирою опричника доволі втратно, хоча розумники цілком переконані у зворотному. Нюанс у тім, що проти окремих людей справді можуть вестися психологічні операції. Але кожний фейсбукер норовить зарахувати себе саме до цих "окремих".

Проте участь цієї освіченої частини суспільства в інформаційному опорі та підвищенні національної стійкості України була б дуже ефективною, якби держава після катастрофи 2014-го зробила такі самі висновки, як інша держава після своєї катастрофи 9/11. Там участь громадянського суспільства у сфері національної безпеки, зокрема інформаційної, зросла в рази, дістала потужну законодавчу та адміністративну підтримку, створила ще більш сприятливі умови для цивільно-військового партнерства тощо.

У нас громадянське суспільство вже не противник, але все ще прикрий конкурент держави у тих сферах діяльності, де потрібні сучасна освіта, сучасна кваліфікація, сучасна англійська і розуміння IT-сфери. Прикрий, тому що невблаганність реформ змушує чиновників дедалі більше зосередитися на питаннях виживання та інтриг, і їм зовсім не до діалогу, в якому вони свідомо програють.

Намагатися електорально догодити цим групам і навіть вести про це раціональний діалог - цілком провальне заняття. Кожна з груп істерична по-своєму, а в них ще всередині свої міські божевільні, корисні ідіоти й просто крикливі неуки.

Жодні медійні жертвоприношення їх не заспокоять. Одна група буде й далі "спиватися", захлинаючись, хлебтати з московських інформаційних калюж. Інша пручатиметься, як уміє, і тролитиме державу за недієспроможність.

Державна політика у сфері інформаційної безпеки не повинна бути адресною взагалі. Вона має бути просто державною політикою, без електоральних загравань з маленькими та великими українцями.

Перший і головний принцип цієї політики, який відразу закриє безліч проблем, - це принцип моральної ясності. Чіткі визначення в усьому, включаючи своїх і чужих, прозорість мотивів і наслідків, наявність переконань, підкріплених учинками. Менше поетичності, більше конкретики. Щоб спосіб вираження був невіддільний від змісту.

Другий - це виразна (відповідно до першого принципу) демонстрація захисту внутрішніх пріоритетів країни перед зовнішніми. Конституційні норми не можуть бути предметом "реалістичного" торгу ні з ким. Конституція України має впливати на зовнішню політику, а не навпаки.

Третій - зменшення безоглядного захвату з приводу всіх запропонованих ззовні соціальних перетворень. Навіть якщо це те, що ми зобов'язані виконати, в інформаційній сфері до цього можна ставитися більш розважливо.

Україна як пріоритет, здоровий скептицизм і прямота висловлювань. Простий алгоритм інформаційної поведінки, який не звернений ні до кого особисто, але який пропонує поділити ці цінності.

Це саме та асиметрична інформаційна відповідь сучасним викликам, у якої є перспективи бути схваленою суспільством, і не тільки громадянським.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК