КОЛИ СТУКАЄ ДАЛЕКИЙ ДРУГ

Миколаївському зоопарку нинішнього року виповнюється сто років. На честь цієї дати місцеві радіолюбителі-ентузіасти розробили спеціальний міжнародний проект. Суть його полягає в тому, що будь-який радіолюбитель, незалежно від місця проживання, отримує три очки за кожний зафіксований зв’язок із колегами з Миколаєва. Той, хто набере сто очок, завоює пам’ятний диплом.

У нашому стрімкому столітті, коли перевагу віддають комп’ютерам, факсам і мобільним телефонам, а телеграфний зв’язок виглядає вже якоюсь «бабусею», господарів власних радіостанцій не так і багато. Проте ці диваки існують, вони живуть і стукають своїми ключами буквально поруч із нами, подовгу терпляче сидячи на одному місці — і все задля того, щоб десь там далеко, інколи на іншому кінці світу, відгукнувся такий самий ентузіаст.

Всупереч поширеній помилці, радіолюбителі можуть зв’язуватися з усім світом не лише за допомогою телеграфного ключа азбукою Морзе, а й мікрофоном, тобто вживу. Що ж до першого варіанта, то він зрозумілий лише посвяченим, які працюють ключем із швидкістю 70—80 знаків на хвилину, але на змаганнях досягається швидкість і до 100 знаків, а в деяких — навіть до 200.

У Миколаївській області нині понад 500 радіолюбителів. Їх вік — в основному від 40 до 70 років. Проте є і молоді, які працюють на сучасних діапазонах. Саме вони підключають до радіостанції комп’ютер. Звичайно, це прискорює пошук, збільшує пам’ять. Втім, старше покоління таке нововведення засуджує: мовляв, із комп’ютером ти вже не радіолюбитель. Такий симбіоз порівнюють із риболовлею, коли в одних — вудка, а в інших — сіті...

У недалекі часи, коли засоби зв’язку були обмежені, багатьом хотілося зібрати приймач своїми руками. На місцевому товчку навіть з’являлися часом потрібні деталі — їх привозили з Москви, Ленінграда, інших крупних промислових міст.

7 травня 1958 року, у День радіо в Миколаєві провели перші обласні змагання з приймання і передачі радіограм. Тут же були подані й зразки радіоапаратури. До речі, радіостанцію, зроблену в Миколаєві, згодом відвезуть в Антарктиду, і вона працюватиме в селищі Мирний. Мине ще кілька років, і біла пляма в ефірі — «Миколаїв» позначиться колективною радіостанцією радіоклубу.

Показовий момент: сеанси зв’язку радіоаматори проводили лише з країнами так званої народної демократії. З далекими станціями «імперіалістів» працювати заборонялося.

Багато снайперів радіохвиль минулого залишилися вірними своєму захопленню — їх позивні звучать і нині. Проте коло звужується. Начальник колективної радіостанції обласного клубу Віктор Довганенко з жалем констатує: «Раніше в Миколаєві радистів готувала обласна радіошкола, спортивно-технічний клуб, морська школа, флотилія. А нині колективні радіостанції закриті або ж не працюють. Місто, яке будує кораблі, перестало готувати радистів. На жаль, вони стають непотрібними».

До наших квартир прийшли й відео, і комп’ютери. І це прекрасно. Проте інколи з сумом згадуєш неповторний шарм цих ефірних крапок-тире, коли перед бажаючими за допомогою простого натискання на ключ розкривається загадковий світ взаєморозуміння на всіх діапазонах коротких хвиль...