Коли няньок стає забагато...

Нинішня влада всерйоз узялася за проблеми сирітства, орієнтуючись на альтернативні інтернатні форми утримання та виховання дітей — сімейний дитячий будинок, прийомні сім’ї. І це радує, оскільки не змарновано зусилля тих, хто десять і більше років тому почав доводити суспільству перевагу таких ідей (часто і власним прикладом). Їхні аргументи, справді сильні і переконливі, почуто і взято на озброєння. На Кіровоградщині першопрохідцем і лідером руху за розвиток сімейних форм виховання дітей-сиріт та тих, які залишилися без батьківського піклування, безперечно, є Наталя Єршова.

Вона, мати-вихователька першого в області дитячого будинку сімейного типу (протягом семи років він залишався єдиним), очолювала кілька громадських організацій, метою яких була пропаганда неінтернатних форм боротьби з сирітством. Свого часу, попрацювавши у школі-інтернаті, вона не з чужих слів знала «принади» перебування дитини у цьому казенному домі. З часом її зусилля увінчались успіхом: грант від Християнського дитячого фонду дозволив створити сучасний інформаційно-консультативний центр підтримки сім’ї, який нині проводить системну підготовку майбутніх батьків ДБСТ та прийомних сімей, існує група взаємопідтримки, організовуються літні та осінні табори для батьків та дітей, тренінги для державних службовців і журналістів.

Чому ж Наталя Єршова, ідеї і починання якої сьогодні здійснюються на найвищому державному рівні (вона була учасником відомої наради у президента, присвяченої цій проблематиці), відверто стривожена?

Хто знає правду?

— Через те, що нинішнє Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту кілька разів реформувалося, — пояснює Наталя Олександрівна, — розірвався чіткий ланцюжок вертикалі. Нині нашими питаннями займаються і управління у справах сім’ї, молоді та спорту, і освіта (у їхньому віданні поки що залишається опіка та усиновлення), а ще центр соціальних служб для молоді, відповідні інституції при органах місцевого самоврядування, інспекція у справах неповнолітніх, яка має перетворитися на інспекцію у справах дітей. А тепер через те, що гроші на утримання ДБСТ та прийомних сімей виділятимуться із державного бюджету, кажуть, нами займатимуться ще й управління соціального забезпечення населення.

Про безлад у цій сфері свідчить і те, що на згадану нараду до президента Кіровоградщина подала перекручені відомості щодо кількості ДБСТ і прийомних сімей. Тоді заступник голови облдержадміністрації гуманітарних питань Вадим Черниш дістав попередження про неповну службову відповідність. Насправді ж його вина полягає хіба що в недостатній ознайомленості з громадським спектром області, адже він не знав до кого звертатися по достовірну інформацію. Бо ж зрозуміло, що жодна із перелічених вище інституцій не назве точні цифри — у кожної з них свої завдання, своя звітність, врешті, свої амбіції.

До речі, саме у Кіровоградській області, завдяки тому, що на громадському рівні ці ідеї циркулюють давно, ситуація не найгірша: ми маємо вісім дитячих будинків сімейного типу та 11 прийомних сімей. Усі батьки пройшли підготовку у згаданому центрі підтримки сім’ї, який фінансується ХДФ. Кіровоградщина належить до чотирьох областей України, де цим фондом здійснюється проект «Реформування державної опіки шляхом розвитку інституту прийомних сімей».

За останні десять років у Кіровограді напрацьовано солідну науково-методичну базу. Протягом цього часу в ДБСТ Єршових діяв експериментальний майданчик Академії педагогічних наук (Інститут проблем виховання), де досліджувалося впровадження інноваційних педагогічних технологій. На кафедрі практичної психології Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки викладається курс «Психологія та виховання дітей-сиріт». З січня 2006 тут також введено спецкурс «Соціальний супровід прийомних сімей». Крім того, інформаційно-консультаційний центр підтримки сім’ї вже встиг підготувати чимало тренінгів, семінарів, публікацій з приводу залучення, відбору та навчання майбутніх прийомних батьків.

Водночас голова облдержадміністрації, діставши вказівки згори, доручив відповідним структурам створити у кожному районі та місті області ДБСТ або прийомну сім’ю.

Кадри, гроші, а любов?..

Звичайно, сьогодні ситуація кардинально змінилася: якщо раніше на кожну таку сім’ю гроші слід було вишукувати у місцевих, на Кіровоградщині всуціль дотаційних, бюджетах, то тепер фінансування йтиме з державного. Проте у більшості районів немає досвідчених спеціалістів (виняток тут — місто Кіровоград, де начальник відповідного відділу міськвиконкому Людмила Дорохіна закінчила модульний курс Києво-Могилянської академії «Інновація та супервізія у соціальній сфері» та має чималий практичний досвід).

Провідний спеціаліст відділу з питань молоді, сім’ї та жінок управління облдержадміністрації з питань сім’ї, молоді та спорту Лариса Горошко підкреслює, що управління підписало угоду із інформаційно-консультаційним центром, де готуватимуть потенційних батьків з районів та міст області. Але, як зауважує Наталя Єршова, оскільки сума виплат на кожну дитину нині помітно зросла (чому, звісно, варто радіти), це, втім, може привабити й несумлінних батьків, тим більше, коли йдеться про наперед заплановану їх кількість.

Сьогодні, попри велику кількість державних інституцій, які так чи інакше причетні до проблеми сирітства, дитячої бездоглядності, фактично немає служби, готової займатися соціальним та науково-методичним супроводом новостворюваних ДБСТ і прийомних сімей. За словами начальника обласної служби у справах неповнолітніх Петра Погинайка, поки що перетворення структури на службу у справах дітей відбувається дуже непросто. І не останнє тут також кадрове питання: вже нині кількість її працівників на всіх рівнях слід збільшити на 130 чоловік, проте нові робочі місця зайняли лише 11. А питання якості кадрів, яке у такій делікатній сфері, можливо, навіть важливіше за інші?

Недарма на згадуваній нараді у президента Наталя Єршова наполягала, щоб показником роботи державних інституцій стала не кількість створених прийомних сімей чи ДБСТ, а кількість підготовлених сімей та якість цієї підготовки. Бо ж за нинішніх умов, мотивацію, яка раніше була головною, — взаємне бажання батьків і дитини та їхня любов, зберегти дуже важко.