КИЇВ, СІЧЕНЬ 1946 РОКУ: СУД СУВОРИЙ І ПРАВЕДНИЙ

15 березня, 2002, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 10, 15 березня-22 березня 2002р.
Відправити
Відправити

зі спогадів мого батька Ніщо не замінить історику спогадів живих учасників подій минулого. Переко...

Полковник у відставці М.Абаїмов
Судовий процес у справі про звірства німецько-фашистських загарбників на території Української РСР
Микола Абаїмов. 1946 р.

зі спогадів мого батька

Ніщо не замінить історику спогадів живих учасників подій минулого. Переконуюся в цьому, слухаючи розповіді свого батька — ветерана Великої Вітчизняної війни, полковника у відставці Миколи Андрійовича Абаїмова.

З 17 по 28 січня 1946 р. у Київському будинку офіцерів Червоної Армії відбулося засідання військового трибуналу Київського військового округу, під час якого було розглянуто велику кримінальну справу про злодіяння німецько-фашистських загарбників на території України. Перед судом постали 15 чоловік, які під час Другої світової війни у складі німецької армії й інших формувань окупаційного режиму на тимчасово захопленій українській землі скоїли нечувані злочини проти миру та людяності.

Що ми знаємо про цей процес? Інформацію про нього можна почерпнути з епізодичних публікацій, іноді досить суперечливих, а також у збірнику документів і матеріалів, що вийшов 1995 року у видавництві «Либідь». Автор-упорядник цього збірника старший радник юстиції Леонід Абраменко розповідав мені про труднощі, з якими йому довелося зіштовхнутися при підготовці видання. Справа, що налічує 22 томи, зберігалася в Москві у Центральному архіві ФСБ Російської Федерації. Природно, не всі матеріали змогли ввійти в книгу. Були і фінансові проблеми тощо.

Я надаю слово рідній і дорогій мені людині, якій Київський процес відомий не з книжок і статей, а становить одну зі сторінок її біографії.

«Я потрапив на фронт 1942 року, а до цього, будучи в тилу, слухав радіо і читав газети, в яких ішлося про звірства фашистських окупантів, і тоді мені не вірилося, що це правда. І лише коли в складі радянських військ пройшов по містах і селах України, коли побачив усе на власні очі, зрозумів, що почуте і прочитане — лише мізерна частка звірячих злочинів фашизму на нашій землі.

І ось після війни я, молодий офіцер держбезпеки, потрапив у групу слідчих, які готували цей процес, що проходив у Києві в січні 1946 року».

Перед судом військового трибуналу Київського військового округу постали:

Шеєр Пауль Альбертович — генерал-лейтенант поліції, колишній начальник охоронної поліції та жандармерії Київської і Полтавської областей;

Буркхардт Карл Карлович — генерал-лейтенант поліції, колишній комендант тилу 6-ї армії на території Сталінської (нині Донецької. — Авт.) і Дніпропетровської областей;

Фон-Чаммер унд Остен Еккардт Ганс — генерал-майор, колишній командир 213-ї охоронної дивізії, що діяла в Полтавській області УРСР, а пізніше — комендант головної польової комендатури №392;

Хейніш Георг Юзефович — обер-штурмфюрер СС, колишній гебітскомісар (окружний комісар) Мелітопольського округу;

Валлізер Оскар — капітан, колишній ортскомендант (місцевий комендант) Бородянської міжрайонної комендатури Київської області;

Труккенброд Георг Генріхович — підполковник, колишній військовий комендант міст Первомайська, Коростишева, Коростеня й інших населених пунктів УРСР;

Геллерфорт Вільгельм Вільгельмович — обер-шарфюрер, колишній начальник СД (служба безпеки) Дніпродзержинського району Дніпропетровської області;

Кноль Еміль Еміль — лейтенант, колишній командир польової жандармерії 44-ї піхотної дивізії і комендант таборів військовополонених;

Беккенгоф Фріц Фріцевич — зондерфюрер, колишній сільськогосподарський комендант Бородянського району Київської області;

Ізенман Ганс Вільгельмович — обер-єфрейтор, колишній військовослужбовець СС «Вікінг»;

Йогшат Еміль Фрідріх — обер-лейтенант, командир підрозділу польової жандармерії;

Маєр Віллі Віллі — унтер-офіцер, колишній командир роти 323-го окремого охоронного батальйону;

Лауер Йоганн Пауль — обер-єфрейтор, колишній військовослужбовець 73-го окремого батальйону 1-ї німецької танкової армії;

Шадель Август — обер-єфрейтор, колишній начальник канцелярії Бородянської міжрайонної ортскомендатури Київської області;

Драхенфельс-Кальювері Боріс Ернст Олег — вахмістр поліції, колишній заступник командира роти поліцейського батальйону «Остланд».

Вся Україна і весь світ стежили за процесом, який був зовсім не рядовим. Люди, присутні в залі суду, стали свідками повного викриття злочинів гітлерівських катів на тимчасово окупованій українській території. Вони могли оцінити чітку організацію процесу, достатню повноту попереднього і судового слідства, неспростовність провини підсудних, обгрунтованість і законність вироку.

«Бар’єр... Поблискує багнет на гвинтівці стрілка. Тисячі очей спрямовані лише на них — зал споглядає їх у моторошній безмовності.

Я сиджу і дивлюся на них.

Вони за десять метрів. Із такої відстані вони, мабуть, і розстрілювали своїх жертв. Жертви — мої брати і сестри, мої співвітчизники, люди з гордою ненавистю плювали їм у пики чи, може, плакали, прощаючись зі своїм прекрасним, зі своїм по-звірячому обірваним життям...

Адже вони, ці п’ятнадцять, — не просто п’ятнадцять убивць. Вони лише п’ятнадцять піщин із гігантського фашистського смерчу».

Цей настрій українського письменника Юрія Смолича був спільним для всіх, хто перебував тоді в залі суду. Акти Надзвичайної державної комісії та матеріали справи свідчать, як названі злочинці самі пояснюють свої діяння, як їх мотивують, що відчували, розстрілюючи жінок і дітей, спалюючи їх удома. Так би мовити, із перших вуст ми маємо можливість дізнатися, хто конкретно проводив розстріли, у т.ч. масові, спалював живцем людей, хто конкретно і за чиїм безпосереднім наказом підривав і спалював шахти, заводи, театри, університети, зерносховища та села цілком разом із людьми. У цій конкретиці чітко визначається головна мета «нового порядку», хоч як це намагалися заперечити підсудні, — повне знищення місцевого населення для забезпечення «життєвого простору» для німців, і насамперед для учасників «східного походу».

Ознайомлюючись зі збірником документів і матеріалів судового процесу, бачиш ту патологічну ненависть до євреїв, яку демонстрували гітлерівці. Наведемо слова ще одного очевидця, присутнього в залі, — Володимира Сосюри:

«За Бабин Яр прийшла година суду!

За нашу кров, за тьми свавільний гніт,

Це зла потвор, і безуму, і бруду

Рука відплати витягла на світ.

Судіть же їх, судіть в ім’я народу,

Від імені і мертвих, і живих,

Від імені життя, і щастя, і свободи

О, судді праведні, судіть проклятих їх…»

Не зайве було б ознайомити з цими матеріалами тих, хто ставить під сумнів винність катів Бабиного Яру, так само, як і тих, хто намагається виділити якусь особливо постраждалу націю у всенародному горі народів СРСР у Великій Вітчизняній війні.

«Київський процес. Документи та матеріали» — ця книга вже стала бібліографічною рідкістю. Гортаючи її, мій батько продовжує згадувати:

«Мені довелося вести в попередньому досудовому слідстві справу підполковника Труккенброда. Так вийшло, що слідство у цій справі, яка проводилося до мене, було дуже неякісним. Навіть фотографія для упізнання була не його, а такого собі майора Габеля. Коли я доповів про все це заступнику головного військового прокурора Червоної Армії генерал-майору юстиції Чепцову, що був одним із державних обвинувачів у суді, він, вислухавши мене, сказав:

— Напевно, треба знімати його з процесу. Несолідно такими матеріалами оперувати в суді.

— Однак час іще є, — сказав я. — Дозвольте виїхати в Первомайськ і додатково попрацювати над цією справою.

— Ну що ж, спробуй, чекаю від тебе доповіді.

Нам вдалося знайти неспростовні факти, що доводять злочинну діяльність Труккенброда. У Первомайську, Коростені, Коростишеві ми знайшли багато свідків його злодіянь на українській землі. Коли слухав їх, не міг собі уявити, що такий нелюд міг би уникнути відповідальності. Всі свідчення ми ретельно задокументували і долучили до справи. Деякі з них було оголошено на процесі, а дехто зі свідків на ньому виступав. Труккенброд і під час слідства, і під час суду поводився нахабно й зухвало. Винним себе не визнавав.

Ми розшукали жінку, яка працювала в апараті бургомістра Первомайська. Вона мені розповіла дещо про справи Труккенброда, зокрема про його вказівки щодо знищення єврейського населення і масових розстрілів. Крім того, у свідка залишилося чимало документів, які підлягали знищенню чи вивезенню, але вона їх сховала, закопавши на городі. Ці матеріали також долучили до справи.

Коли я з усім цим з’явився в Лук’янівську в’язницю, де утримувалися підслідні, Чепцов при мені зателефонував до Москви:

— Труккенброд залишається в справі, — повідомив він.

Пам’ятаю перший допит, який я проводив після свого відрядження. Куди поділася нахабність Труккенброда! Він так засмутився, так знітився, що в лазні, куди його повели разом із усіма підслідними, самостійно не міг ні роздягтися, ні одягтися».

Звернемося до преси того часу. «Підполковник Труккенброд учора ще доводив, що він був «винятковим» комендантом: масові розстріли не його справа — їх просто не було при ньому, — писала «Радянська Україна». — Сьогодні, викритий і впізнаний свідками, колишній комендант Первомайська і Коростеня блідне, бурмоче щось незрозуміле у відповідь на свідчення, що саме він організовував і масові розстріли, і каральну експедицію в Андріївку на Первомайщині, де було розстріляно й повішено понад 130 чоловік».

А ось деякі зі свідчень, які вперше почув і записав мій батько:

«Свідок Яремченко Віктор Іванович: У період окупації я жив і працював у Первомайську в міськуправі бухгалтером. Із жовтня 1941 до весни 1943 року комендантом міста був Труккенброд. Я його впізнаю: він сидить на лаві підсудних у першому ряду, в окулярах.

Перші розстріли в місті почалися наприкінці вересня, але основні розстріли проводилися в період жовтня—листопада і на початку грудня 1941 року...

Ввечері і вночі по квартирах проводилися облави, людей збирали групами по кілька сотень, садили у вантажівки, відвозили до протитанкового рову і розстрілювали. Розстрілювали переважно євреїв, які носили жовті пов’язки із шестикутною зіркою на правій руці... Всі накази виходили від військового коменданта до кінця грудня.

Наприкінці листопада в конопляно-ткацькій майстерні спалахнув склад конопель. З’явився начальник поліції Гейтель... схопив Островського і ще кількох людей і живцем кинув у палаючі коноплі.

Головуючий: Встаньте, Труккенброд.

Прокурор: Підтверджуєте ви це, підсудний Труккенброд?

Підсудний: Так, такий випадок справді був; мені повідомили мої жандарми про те, що поліцейські кинули у вогонь двох чоловік.

Свідок: Я пам’ятаю випадок, коли було повішено двох чоловік із Тишківського району.

Прокурор: Розкажіть, підсудний Труккенброд, про це.

Підсудний: Це було в березні чи квітні; я був на нараді і на сніданку в генерала Андре в Кіровограді. Коли я повернувся додому, мені доповіли, що на майдані повішено трьох євреїв. Я наказав негайно зняти повішених.

Свідок: Цих людей було повішено на найвиднішому місці — на березі Бугу. Їх було видно з усіх куточків міста. Вони висіли протягом 3—4 днів».

«В одній із розмов зі мною, — продовжує свої спогади батько, — Чепцов поцікавився, як поводиться Труккенброд. Я йому сказав, що той дає пояснення за новими фактами, причому пояснення ці абсурдні і безглузді.

— Наприклад? — запитав Чепцов.

— Він справді виїжджав із карателями в село Андріївку, він від цього вже не відмовляється, бо поліцаї, котрі їздили з ним, його впізнали. Отож він говорить: «Я справді їздив туди, але не для розстрілів, а для організації поховання убитого коменданта».

Я додав, що при таких незаперечних матеріалах і доказах Труккенброд усе одно буде змушений визнати себе винним і розповісти правду. Чепцов мене перебив:

— Ти не намагайся тиснути на нього, а, навпаки, протоколюй усю дурню і нісенітницю цього гада. За наявності таких доказів його пояснення сприйматимуться з обуренням як присутніми у залі, так і суддями.

Так воно й вийшло. Кожна відповідь — брехлива і дурна — викликала бурхливу реакцію: зал гудів, а іноді й відверто сміявся».

«Київський процес — це явище не лише радянського кримінального права, а й права міжнародного, — писала 1946 року «Київська правда». — Паралельно з Київським проходив Нюрнберзький процес. На їхній взаємозв’язок вказував у своїй промові державний обвинувач Чепцов.

На території Київської та Полтавської областей плани гітлерівської кліки втілював у життя Шеєр, у Донбасі — Хейніш, у Новомосковську, Кременчуку, Знам’янці — Чаммер унд Остен, в інших містах — Валлізер, Буркхардт, Геллерфорт, Кноль, Беккенгоф, Ізенман, Йогшат, Маєр, Шадель, Драхенфельс-Кальювері. Всі вони, за винятком трьох останніх, котрим дали тривалі терміни каторжних робіт, були засуджені до страти через повішення. Їхні злочини було доведено. Строку давності вони не мають. Спростувати їх неможливо, як неможливо спростувати істину.

Коли приводили вирок у виконання, а це відбувалося 29 січня 1946 року на площі ім. М.Калініна (нині Майдан Незалежності), мотузка на шиї Труккенброда обірвалася. Знайшли нову і знову повісили. Досі переконаний: мотузка обірвалася не так тому, що то був громила під два метри і під сто кілограмів, як тому, що занадто велика була вага його гріхів.

Це був суд народу — суд праведний і суворий».

Наступного дня преса повідомила: присутні, близько двохсот тисяч жителів столиці УРСР, зустріли виконання вироку одностайним схваленням.

Так закінчив свої спогади мій батько — ветеран Великої Вітчизняної.

Однак мені не дає спокою запитання, яке ставлять мені мої учні: чому про Київський процес нічого не написано в підручниках історії, чому про нього немає майже ніякої літератури? А працівник одного з київських музеїв (!) мені сказав: «Я навіть не знав, що такий процес був». Ця історична віха сьогодні як ніколи потребує осмислення й історико-правового аналізу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК