КАВА ПО-ТУРЕЦЬКИ, ПО-ВІДЕНСЬКИ ЧИ ПО-УКРАЇНСЬКИ?

20 лютого, 2004, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 7, 20 лютого-27 лютого 2004р.
Відправити
Відправити

Більшість «кавоманів» знає, що їхній улюблений напій потрапив до Європи зі Сходу, але на запитання, як він набув популярності серед європейців, відповісти можуть лише окремі ерудити...

Більшість «кавоманів» знає, що їхній улюблений напій потрапив до Європи зі Сходу, але на запитання, як він набув популярності серед європейців, відповісти можуть лише окремі ерудити. А відбулося це не так уже й давно, всього 320 років тому, під час останньої спроби Османської держави — однієї з наймогутніших тогочасних імперій — підкорити Європу.

У липні 1683 року понад двохсоттисячне військо великого турецького візиря Кари-Мустафи за наказом турецького султана Мехмеда IV взяло в облогу столицю Габсбурзької імперії місто Відень, яке захищали 16 тисяч вояків під проводом графа Рюдигера Штаремберга та 6 тисяч місцевих жителів. Після багатотижневої облоги в місті почався голод і виникли епідемії. Дії турецької артилерії спричинили численні пожежі. Серед віденців поширювалися розпач та паніка. Кур’єри, яких час від часу відряджали по допомогу, з різних причин не добиралися до місця призначення. А тому Штаремберг вирішив послати з листами до австрійського імператора Леопольда І та герцога Карла Лотаринзького когось із місцевих жителів, який знав би турецьку мову та звичаї й зумів би пробратися через ворожі кордони. Вибір упав на одного з пересічних жителів австрійської столиці, Юрія-Франца Кульчицького.

Перевдягнувшись у турецьку одіж, Кульчицький разом зі своїм товаришем Михайловичем уночі 13 серпня пробрався до османського табору, а вдень, наспівуючи турецьку пісню (щоб не викликати підозри), сміливо рушив поміж ворожими шатрами. Лише одного разу їх зупинив турецький офіцер-ага, запитавши, хто вони та звідки. На це винахідливий Кульчицький рішуче відказав, що він — турецький купець і займається постачанням провіанту для армії султана, а зараз простує по виноград. Ага повірив переодягненому віденцю і навіть запросив його разом із супутником погрітися до свого шатра. Проте найбільша небезпека чатувала на Ю.Кульчицького і його супутника там, де вони на неї зовсім не чекали: в одному з придунайських сіл їх прийняли за справжніх турків і мало не вбили.

Переправившись через Дунай, 15 серпня посланці були вже на прийомі у князя Карла, який відразу ж відписав оборонцям Відня, що готується до битви з турками і незабаром прийде із 70-тисячним військом на допомогу. Не без пригод доставив Кульчицький лист князя в оточене місто, чим викликав велику радість серед гарнізону й міщан, які з подвійною енергією почали обороняти фортечні мури.

Невдовзі й справді війська герцога Лотаринзького об’єдналися з польською армією короля Яна III Собеського та прийшли на допомогу гарнізону і жителям Відня. Битва, що відбулася 12 вересня, закінчилась блискучою перемогою. Ю.Кульчицький за свої заслуги перед містом був щедро винагороджений: комендант вручив йому певну суму грошей та надав у власність будинок в одному з віденських районів. Окрім того, 10 січня 1684 року він був призначений особистим перекладачем з турецької мови австрійського імператора та отримав посаду «цісарського придворного кур’єра» у Туреччині.

Народився Юрій Кульчицький близько 1640 року в невеличкому західноукраїнському селі Кульчиці-Шляхетські, що поблизу Самбора на Львівщині. Походив він зі шляхетського православного «руського» роду Кульчицьких-Шелестовичів, які мали власний герб «Сас». Очевидно, вже його батько під тиском різних обставин перейшов із православ’я в католицтво. Про це свідчить друге ім’я Кульчицького — Франц. Про дитячі та юнацькі роки віденського героя майже нічого не відомо. Окремі дослідники стверджують: ще в молоді роки (близько 1660 р.) Юрій подався на Запорізьку Січ, де навчився турецької мови і був за перекладача під час козацьких походів на Крим. Тоді ж він і потрапив до турецького полону, а невдовзі звідти його викупили купці з Белграда. Так на початку 70-х років XVII ст. він опинився на перекладацькій роботі в сербському представництві австрійської «Орієнтальної торговельної компанії», що представляла інтереси імператора Леопольда І на Сході. Документи свідчать, що коли 1678 року турецька влада звинуватила купців компанії у шпигунстві проти султана й виселила їх із Белграда, Кульчицький, заявивши про своє польське підданство, уникнув репресій. Проте у переддень облоги турками австрійської столиці Ю.Кульчицький уже жив в одному з її районів, що звався Леопольдштат. З початком облоги Відня турками він вступив до ополченського загону добровольців під проводом капітана Амброзія Франка.

«А до чого тут кава?» — запитає допитливий читач. Річ у тому, що вдячні віденці (згідно з іншою версією, це зробив сам король Ян III Собеський) дозволили Кульчицькому забрати з обозу візиря Кари-Мустафи всі запаси зерен кави (майже 300 мішків). Турецький воєначальник возив їх із собою у великій кількості, щоб зігрівати тіла й душі своїх воїнів перед битвами. Австрійці ж не вміли готувати напою з цих не відомих їм зерен, та й взагалі вважали недостойним вживати їх у будь-якому вигляді.

Ще перебуваючи в турецькому полоні, Юрій Кульчицький призвичаївся до кави, а тому в його мудрій голові виникла геніальна, як потім з’ясувалося, ідея — не лише відкрити першу кав’ярню у Відні, а й зробити кавовий напій більш уживаним і доступним не тільки в Австрії, а й в усій Європі. Адже доти кава вживалася лише як лікувальний засіб і коштувала дуже дорого. Очевидно, ще в Туреччині Юрій ознайомився із технологією приготування напою, яку вміло пристосував до смаків європейців — він просто почав додавати до кави цукор. Так з’явилася знаменита кава по-віденськи.

Спочатку Кульчицький розносив каву вулицями міста в горнятках на таці, а згодом відкрив у подарованому йому будинку кав’ярню, де продавав порцію кави по крейцеру за філіжанку. Невдовзі смачний напій набув великої популярності серед віденців. Згодом, за сприяння підприємливого українця, в багатьох куточках міста почали діяти схожі заклади, а Ю.Кульчицький очолив окремий цех продавців кави. Олійний портрет українця тривалий час висів на чільному місці у приміщенні, де вони час від часу збиралися для вирішення своїх професійних проблем. Окрім того, на спеціальному штандарті віденських кав’ярів було зображено сцену надання цісарем Леопольдом І організаторові «кав’ярського руху» привілею — «ліцензії» на відкриття першої кав’ярні.

Примітно, що польські історики називають Кульчицького поляком, австрійці та угорці вважали його сербом. Насправді ж він був покатоличеним шляхтичем із Самбірщини, а отже — українцем, про що свідчив і сам герой Відня у власній книжці про свої пригоди, яка вийшла друком 1684 р. у Відні та Зальцбурзі. Вона, без перебільшення, стала справжнім бестселером, нею зачитувалося багато поколінь вдячних австрійців. Визначну роль Ю.Кульчицького у подіях 1683 року описано також у брошурі «Жорстока облога цісарської резиденції міста Відня», що вийшла 1684 р. у Гамбурзі.

Кульчицький був одружений з Леопольдиною Мейер (за іншими даними — Марією Уршулею), яка, очевидно, була австрійкою з походження. У 1683 р. вона лікувала свого чоловіка від ран, отриманих під час битви з турками 12 вересня. Очевидно, подружжя мало нащадків, адже дім-кав’ярня Кульчицького перейшов до когось із них. Помер герой Відня і засновник першої в Європі мережі кав’ярень 20 лютого
1694 р. від сухот у 54-річному віці. Його було поховано з великими почестями на центральному кладовищі Відня поблизу собору Святого Стефана.

Related video

Австрійці пам’ятають і шанують українця, бо саме йому завдячують славою відомої на весь світ віденської кави. Ще 1862 р. одну з віденських вулиць було названо на честь Юрія-Франца Кульчицького — Kolschitzkygasse. Досі у Відні на вулиці Фаворітенштрасе існує кав’ярня з промовистою назвою «Grand Cafe Zwirina zum Kolschitzky», а в 1885 році на кошти місцевого кав’ярника Карла Цвіріни на одному з наріжних будинків по вулиці імені Ю.-Ф.Кульчицького було встановлено бронзову скульптуру роботи відомого скульптора Еммануїла Пендля. Це одягнутий у турецький стрій козак-галичанин на повний зріст, який у лівій руці тримає тацю з невеличкими філіжанками кави. У ногах бронзового Кульчицького турецькі трофеї — хоругви з півмісяцями, криві шаблі (ятагани) та бунчуки. Серед них в’ються лаврові гілочки з листками на честь подвигу одного з героїв перемоги над турками під Віднем 1683 р., який, до того ж, відкрив для європейців такий духмяний і смачний напій.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК