Катерина Ющенко: «питання не у прізвищі президента»

Безумовно, благодійність у кризових умовах — питання непросте. І навіть Білл Гейтс, який стоїть далеко не на останній сходинці в рейтингу найбагатших людей планети, зменшив свої благодійні пожертвування на наступний рік на 10%. Один із найбільших реципієнтів меценатських грошей в Україні — МБФ «Україна 3000», очолюваний дружиною президента. Тому саме Катерину Ющенко ми вирішили запитати про перспективи й тенденції у світовому та вітчизняному меценатстві. Але ставили ми запитання не лише філософські. Були серед них і цілком конкретні.

Ми ніколи не думали, що зможемо надати таку ефективну допомогу першій леді України. І тому нас щиро потішив той факт, що вже за день-два після того, як у прес-службу К.Ющенко було надіслано наші 15 запитань, зокрема й про відсутність фінансових звітів фонду «Україна 3000» за останніх два роки, на сайті фонду нарешті з’явився звіт за 2007 рік. Звісно, наприкінці грудня резонно було б очікувати появи звіту вже за 2008 рік. Нас запевнили, що «над ним зараз активно працюють» і опублікують у січні 2009 року. Хоча, скажімо, Я.Рогалін, директор Донецького міського благодійного фонду «Доброта», який вивчав фандрейзинг у багатьох країнах і отримав премії Bursary Award від британської організації The Resourse Alliance за перемогу в міжнародному конкурсі з інновацій та розвитку фандрейзингових технологій (2002 рік), а також головний приз «За досягнення у фандрейзингу 2005» на 10-му Міжнародному фандрейзинговому конгресі, стверджує, що «благодійні фонди на Заході, щоб забезпечити прозорість і публічність своєї діяльності, щорічно проводять незалежний аудит і публікують його результати. А вже в Україні, де люди не довіряють нікому (і мають для цього всі підстави), а особливо тим, хто займається благодійністю, фінансові звіти слід було б публікувати значно частіше». Але це, мабуть, деталі.

Велике задоволення ми отримали й від інформації про спішно призначену на п’ятницю, 19 грудня, презентацію нового проекту «Дитячої лікарні майбутнього» (ДЛМ), на яку збирала гроші вся країна і про яку з часу проведення у грудні 2006 року Всеукраїнського телемарафону мало що було чути, хоча будівництво обіцяли розпочати ще навесні 2007-го, а завершити наприкінці 2009 року.

Втім, про все по черзі...

— Світові тенденції доброчинності і меценатства: наскільки реально у кризових умовах говорити про згортання у світі доброчинних проектів?

— Звичайно, коли зменшуються обсяги виробництва та прибутки компаній, це позначається на багатьох сферах їхньої діяльності, зокрема й на фінансуванні благодійних проектів і програм. У нашій країні ситуація ускладнюється тим, що за законодавством витрати на благодійність вираховуються з прибутків, а не з витрат, як у більшості країн світу. Наш фонд разом із багатьма благодійними організаціями України вже протягом кількох років намагається розв’язати цю проблему. Але ми так і не зустріли розуміння з боку Міністерства фінансів і Верховної Ради України.

З другого боку, в той час, коли нашій країні така висока інфляція, коли багато людей втрачають роботу, зменшуються доходи родин і дер­жавне фінансування соціальної сфери, потреба в благодійництві відчутно зростає. Скоро благодійні організації будуть змушені реагу­вати на нові потреби суспільства. Це означатиме, що для того, аби допомогти нашим громадам, ми повинні будемо працювати більше, креативніше і робити свої програми ще більш результативними.

Але будь-яка криза — це явище тимчасове, і найчастіше вона завершується підйомом. Багато експертів вважають, що 2009 рік буде важким, але економіки більшості країн світу почнуть відновлюватися у 2010 році. Позитивна сторона цієї ситуації полягає в тому, що комерційні підприємства та неурядові організації будуть змушені змінити свою структуру і стати більш ефективними. В результаті таких змін якісь із них припинять існування, інші стануть сильнішими. Врешті-решт такі «кризи» коригують неефективність економіки.

— Внаслідок кризи надходження до українських доброчинних фондів істотно зменшаться. Про це свідчать і повідомлення щодо скорочення доброчинної участі бізнесменів у фонді Віталіни Ющенко «Зігрій любов’ю дитину». Як це позначиться на діяльності фонду «Україна 3000»?

— На відміну від багатьох інших фундацій в Україні та за кордоном, база донорів фонду «Україна 3000» є диверсифікованою, і таким чином ми значно менше ризикуємо. Більшість із наших програм має фінансування принаймні ще на один рік.

Крім того, наші програми також є досить різноманітними. Наприклад, ми проводимо щорічну акцію з компанією «МакДональдз Юкрейн», у рамках якої збираємо кошти для нагальних потреб охорони здоров’я. Що цікаво, під час кризи обсяги продажу в ресторанах «МакДональз» в усьому світі зростають, оскільки вони вважаються дешевшою альтернативою закладам харчування. Наприклад, торік під час цієї акції ми зібрали 900 тисяч гривень. Цього року нам вдалося зібрати 1 мільйон 600 тисяч гривень. Ці кошти також будуть спрямовані на придбання обладнання для новонароджених для 30 дитячих лікарень.

Деякі наші програми є досить масштабними та дорогими, ми маємо багато таких, які не потребують великих коштів, але також ефективні. Зокрема це програми і проекти, спрямовані на розвиток музейної галузі та галузі охорони пам’яток; збереження культурної спадщини та народних традицій; грантова підтримка невеликих культурно-мистецьких проектів; програма «Добро починається з тебе», яка заохо­чує школярів бути соціально активни­ми в їхніх громадах; програми розповсюдження книжок до бібліотек, університетів, шкіл, дитячих садків, інтернатів. Ми маємо достатньо фінан­сування, щоб продовжити ці програми наступних років.

Окрім того, ми постійно співпрацюємо з міжнародними організаціями та іноземними компаніями, які зацікавлені допомогти Україні у розв’язан­ні проблем у галузях охорони здоров’я, освіти, культури. Очевидно, деякі з цих організацій та компаній припинять допомогу під час кризи; інші, навпаки, можуть збільшити її обсяги, якщо бачитимуть зростаючі потреби в Україні. Ми допоможемо їм ефектив­но спрямувати ресурси, подолати бюрократичні бар’єри та забезпечити прозорість у використанні їхніх коштів.

Щодо вашого запитання про «Зігрій любов’ю дитину». Ця програма існує для допомоги родинам, які виховують десять і більше дітей. Націо­нальна рада, очолювана Віталіною, провела чудову роботу з оцінки потреб таких родин та пошуку донорів, котрі могли б задовольнити ці потреби. Ви, я або вона можемо не розуміти, або не погоджуватися з джерелами багатства всіх цих донорів, але абсолютно правильним є те, що їхні кошти будуть використані на таку добру справу, а не підуть десь за кордон.

З майже 600 родин, охоплених цим проектом, уже понад половину дістали допомогу у вигляді квартир, будинків і ремонту житла. Тому якщо донори припинять фінансування цієї програми, вони припинять не підтрим­ку благодійної програми Віталіни Ющен­ко, вони припинять фінансову допомогу родинам, яким вона намагається допомогти.

— Якою, на вашу думку, буде доля меценатства у кризовій і посткризовій Україні? Якщо вчора ми говорили про доброчинність, то, можливо, сьогодні потрібно більше говорити про милосердя і волонтерство?

— Найкраще вирішують проблеми своїх громадян ті країни, які мають правильне співвідношення між урядовим, комерційним та соціальним секторами. Україна має глибокі та сильні традиції благодійності, милосердя, філантропії. Я думаю, що всі ці традиції будуть продовжуватися і, зрозуміло, будуть змінюватися, вдосконалюватися, досягати зрілості під впливом часу.

Волонтерство є моїм захопленням. Я працювала волонтером, коли вчила­ся в школі, так само, як усі мої друзі з діаспори, — ми були волонтерами в українській громаді, в лікарнях, музеях, театрах, будинках пристарілих. Мені дуже хочеться, щоб такий вид бла­годійної роботи став популярним та поширеним в Україні, і ми багато пра­цюємо в цьому напрямку. Останній приклад – медична конференція з питань волонтерства, яку фонд проводив 19 грудня цього року.

— Які проекти фонду ви позначили б як пріоритетні і які, з огляду на кризу, можливо, будуть заморожені?

— Звичайно, основним пріоритетом нашого фонду є створення «Дитячої лікарні майбутнього». Не тільки тому, що в нас повірили багато українців і перерахували нам свої кошти. Не тільки тому, що нас підтримали багато меценатів, які тепер уважно стежать за кожним нашим кроком. А тому, що ми маємо почуття обов’язку перед дітьми, які дуже потребують такої лікарні. Я говорила на початку цього проекту, що він буде пріоритетним для мене до кінця мого життя.

Більшість із наших проектів є маловитратними, але ефективними. І я знаю, що ми зможемо фінансувати їх протягом кількох років.

Деякі з наших проектів є більш вит­ратними та мають одного або декілька донорів. Ці проекти під більшим ризиком — стипендіальна програма для талановитої молоді «Новіт­ній інтелект України», форум «Артеків­ські діалоги» для українських викладачів, програма «Радість дитинства — вільні рухи», спрямована на допомогу дітям з ДЦП. Донори цих проектів нині оцінюють своє фінансове становище і приймають рішення щодо своєї здатності підтримувати ці проекти наступного року.

Я боюся, що іноземні донори нашої програми «Від лікарні до лікарні», в рамках якої ми допомагаємо 25 дитячим лікарням по всій Україні, можуть скоротити свою допомогу з надання обладнання для цих лікарень. При кожній з лікарень — учасниць нашої програми ми створили опікунські ради, до складу яких входять представники місцевої влади, бізнесу, відомі громадські діячі та журналісти. Я сподіваюся, що вони зможуть надавати лікарням необхідну підтримку.

На початку роботи нашого фонду ми визначили наше головне гасло — «Роби добро та залучай до цього інших». Це залишатиметься нашим моральним пріоритетом попри всі економічні та політичні негаразди.

— Скільки коштів витрачається на утримання фонду «Україна 3000»?

— Оскільки ми є благодійним фондом, то не можемо собі дозволити значні адміністративні витрати. Навіть законодавство України не дозволяє використовувати на адміністративні витрати більш ніж 20% від загальної суми видатків. Водночас різноманітність портфеля наших програм та проектів потребує залучення справжніх фахівців. Наші адміністративні витрати за останні три роки становлять трохи більш ніж 3,5 мільйона гривень. Це менш як 10% від наших видатків.

— Теоретично термін дії більшості проектів, як зазначено на сайті фонду «Україна 3000», спливає у 2009 році. Але фактично, очевидно, не всі вони зможуть бути реалізовані вчасно. Якою буде доля незавершених проектів МБФ «Україна 3000», як­що В.Ющенко не залишиться президентом на другий термін? Суть питання полягає в тому, що у разі непереобрання В.Ющенка обсяги фінан­сування фонду можуть різко зменшитись і досягти рівня 2004 року, коли В.Ющенко ще не був президентом.

— Наш фонд не використовує адміністративний ресурс або бюджетні кошти. Ми не отримуємо коштів від дер­жавних компаній або компаній, які контролюються державою. Ми будуємо прозорі та відкриті стосунки з нашими благодійниками. Тому я переконана, питання полягає не в прізвищі президента. Питання в тому, щоб це була людина високоморальна, для якої благодійність є покликом серця і нормою життя. Цього буде достатньо не тільки для того, щоб наш фонд зберіг свої програми та проекти, а й для того, щоб з’являлися і успішно працювали й інші благодійні організації нашої країни.

Такі організації за кордоном плідно працюють без прив’язки до будь-якого політичного лідера. Я намагалася зробити наш фонд такою організацією, яка зможе вижити та продовжити працювати, незважаючи на зміни у політиці. Те, що я дружина президента, можливо, й відкриває мені додаткові двері, але це не основна причина того, чому наші благодійники підтримують проекти та програми фонду. Насправді їх приваблюють сильні й цікаві програми та чітка й прозора система фінансового звітування, конкретний результат.

Крім того, у мене є надія створити ендаумент для нашого фонду. За таким принципом працюють багато благодійних організацій за кордоном. Це означає, що донори кладуть свої гроші на рахунок благодійної організації або на тривалий час, або назавжди. Благодійна ж організація може працювати завдяки відсоткам та дивідендам, отриманим від інвестованих коштів. На жаль, українське законодавство у цій сфері є недосконалим. Парламент повинен звернути увагу на це питання, оскільки дослідження за кордоном свідчать, що на кожну витрачену одиницю коштів, яку дер­жава віддає у сектор благодійництва, суспільство отримує п’ять одиниць.

— Як, на вашу думку, економічна криза позначиться на тенденціях національного та міжнародного усиновлення? Чи не вважаєте ви, що може зрости кількість відмов від уже усиновлених дітей, а також загалом збільшитися кількість соціальних сиріт? І що, на вашу думку, можна зробити, аби запобігти такій ситуації?

— Я не експерт з питання усиновлення, хоча вже протягом 13 років активно допомагаю у вирішенні проблем дітей-сиріт.

Це дуже болюче питання для всіх країн світу. Прикро, але найчастіше головною причиною цього явища є брак моральних, родинних та релігійних цін­ностей. На жаль, в нашій країні справжня віра була зруйнована протягом радянського періоду атеїзму, руйнування церков та знищення духівництва.

Питання дитячих будинків та усиновлення є пріоритетом для мого чоловіка. Його політика в цьому питанні сприяла створенню сотень дитячих будинків сімейного типу, де живуть та виховуються тисячі дітей; заохоченню тисяч українських родин до усиновлення. За даними Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту України, на 40% зменшилися показники відмов матерів від новонароджених. Цього року українці усиновили на 20% більше дітей, ніж торік. Президент України збільшив фінансову допомогу сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування. Діяльність у цих питаннях міністра Юрія Павленка, заступника міністра Тетяни Кондратюк та директора державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Людмили Волинець є справді революційною.

Чи з’явиться більше соціальних сиріт внаслідок фінансової кризи? Можливо невпевненість у завтраш­ньому дні через економічну ситуацію в країні змусить деякі родини більш зважено підходити до питання усиновлення. Можливо, ця ситуація призведе до того, що деякі матері залишатимуть своїх новонароджених дітей. Але я щиро переконана: це не лише економічні питання. Дуже важливу роль у цьому питанні мусять відігравати громадські організації, які можуть допомогти матерям та родинам приймати зважені рішення щодо своїх дітей та способу життя.

— Одним із напрямів діяльності вашого фонду є проект щодо «обговорення уроків, які Україна має засвоїти через призму вивчення і осмислення Голодомору 1932—1933 рр.» Було відзначено 75-ті роковини Голодомору. Що вам вдалося зробити на цьому напрямі, а що — ні?

— Фонд почав займатися темою Голодомору ще у 2003 році. На той час головним завданням було донести правду про Голодомор, насамперед — до народу України, а також до світової спільноти. Уявіть — ще п’ять років тому нам уперше доводилося говорити багатьом людям у світі, і навіть в Україні, про факт Голодомору.

Відтоді ми провели дуже велику роботу. 2003 року ми виступили ініціаторами акції, яка тепер стала загальнонаціональною: «Запали свічку». На вшанування всіх загиблих під час Голодомору на Михайлівській площі було запалено 18 тисяч свічок.

Фонд створив перший в Україні спеціалізований сайт із тематики Голодо­мору й оприлюднив на ньому понад дві тисячі свідчень очевидців трагедії. Крім того, фонд тричі проводив конкурси плакатів серед дизайнерів, художників і студентів спеціалізованих навчальних закладів «Свічка у вікні» та конкурси серед журналістів на краще висвітлення тематики Голо­домору у ЗМІ. Тільки впродовж двох останніх років у рамках програми «Уроки історії» фонд видав сім книжок цієї тематики. Усі ці книжки ми передали до бібліотек та навчальних закладів України.

Також за підтримки фонду було знято кілька документальних фільмів цієї тематики — «Голодомор. Україна. ХХ століття», «Жити заборонено» та «Жи­ві». Створено виставку «Страчені голодом: невідомий геноцид Україн­ців», яка покликана розкрити механізми Голодо­мору на основі документальних джерел та свідчень очевидців. Ця виставка експонувалася не лише в Україні, вона перекладена кількома мовами і вже була показана у приміщенні Європарламенту (Брюссель) та інших містах світу.

Ми дуже вдячні Службі безпеки України та особисто Валентину Нали­вайченку, Міністерству закордонних справ України на чолі з Володимиром Огризком, українським дипломатам за сприяння і допомогу в роботі над збірниками документів та виставками.

Протягом останніх п’яти років сприйняття трагедії Голодомору в суспільстві змінилося. Уже прийнято Закон України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», багато країн світу визнали Голодомор геноцидом українського народу, висловлюють свою підтримку та співчуття. Свою оцінку тра­гедії Голодомору дали провідні між­народні організації — ООН, ЮНЕСКО, європейські структури. Але головний результат — за соціологічними даними, 98% населення України знають про Голодомор і три чверті підтримують визнання його актом геноциду. П’ять років тому про такі здобутки можна було тільки мріяти, тепер — це реальність. І нам приємно, що ми теж багато зробили у цій справі.

Зараз ми не можемо сказати, що досягли максимуму в процесі визнання Голодомору на світовому рівні. Але, на моє переконання, це лише питання часу та спокійної і наполегливої роботи.

— Є дуже багато нарікань на те, в якій формі дітей молодших класів ознайомлювали з цією трагедією. Чому перед демонстрацією фільму про Голодомор та іншими тематичними заходами не проводилися консультації з психологами?

— Мені трохи дивно це чути, оскільки ми отримуємо дуже багато листів на тему Голодомору, які надходять до нашого фонду та на адресу нашого сайту, і в жодному з них не було нарікань на викладання цієї теми в школах.

Крім того, оскільки наші проекти щодо Голодомору не призначені для дітей, ми не залучені до процесу включення цієї теми у шкільну програму і не займалися питанням методики викладання цього матеріалу.

Ми консультувалися з психологами, коли знімали фільм «Живі». Я думаю, ви бачили, що ми залишили поза екраном найжорстокіші аспекти Голо­домору: шокуючі фото, свідчення про канібалізм та інші жахіття. Зробили це свідомо, щоб фільм можна було показувати якнайширшому колу глядачів і в Україні, і за кордоном.

Я глибоко переконана, що ми повинні знати історію, і особливо істо­рію свого народу. В усьому світі школярі вивчають теми Голокосту, рабст­ва, воєн. У деяких школах Америки та Канади вже давно викладають і тему Голодомору. А щоб не було нарікань, про які ви кажете, наші педагоги та методисти мусять визначити, якою має бути методика викладання цієї теми залежно від віку учнів.

— На офіційному сайті президента була інформація про залучення МБФ «Україна 3000» до проекту «Мистецький арсенал». Яка доля цього проекту, які його перспективи і яка роль у цьому відводиться фонду «Україна 3000»?

— Для вирішення системних проблем у музейній сфері нашої держави у 2006 році фонд «Україна 3000» ініціював створення Центру розвитку музейної справи. За час роботи центру ми створили й підтримуємо спеціалізований інтернет-портал, видаємо і безплатно розповсюджуємо спеціалізовану газету для музейних працівників, створили першу в Україні Музейну бібліотеку для музейних працівників та студентів профільних спеціальностей, реалізуємо програму підтримки музейних працівників, проводимо семінари і тренінги з питань теорії та практики музейної роботи. Один із останніх семінарів відбувся 15 грудня. Тоді наш центр спільно з Французьким культурним центром організував приїзд до України трьох фахівців з Лувру, які провели семінар для 100 музейних фахівців із різних регіонів України.

Деякі з наших експертів — радники проекту «Мистецький арсенал». Ми допомагатимемо цій дуже важливій ініціативі наскільки зможемо, особливо після того, як президент попросив нас долучитися до проекту. Але ми не є інтегральною частиною цього проекту.

Я вважаю, що «Мистецький арсенал» у своїй завершеній стадії стане одним із найбільших і найкращих музейних комплексів у Європі. Звісно, створення комплексу такого рівня потребує певного часу, але перше відділення музею має відкритися вже восени 2009 року. Я казала керівникам про­екту, що їм варто подумати про прове­дення конкурсу на найкращого західного експерта з великим досвідом управління, який би керував цим музеєм принаймні перших два-п’ять років.

Такий директор зміг би запровадити сучасні методи управління мистецьким закладом на таких важливих ділянках, як управління і навчання персоналу, фінансування та залучення коштів, зв’язки з громадськістю, зберігання музейних експонатів і архівна справа, музейний дизайн та освітлення, безпека і збереження експонатів, інноваційні освітні та громадські програми і міжнародні відносини. Все це дозволить «Мистецькому арсеналу» швидко інтегруватися до світової музейної громади, обмінюватися виставками й отримувати гранти. Така людина могла б принести нове бачення і залишитися поза боротьбою, яка триває між нашими досвідченими експертами. Наші фахівці часто мають багато ідей, але їм бракує реального досвіду та знання світових стандартів.

— Як ви — людина, небайдужа до української культури, — ставитеся до того, що дружина В.Балоги отримала мукачівський замок Пала­нок — перлину Закарпаття — в оренду на 50 років? Чи відомо вам, що саме планують робити з історичною пам’яткою?

— Якщо такий контракт і відбувся, мені нічого не відомо про умови, на яких він був підписаний. Проте я знаю, що в багатьох частинах світу, зокрема в Європі, поширена практика передачі історичних пам’яток в оренду приватним особам, комерційним компаніям, неприбутковим організаціям на досить жорстких умовах, які заохочують вигідні та стабільні інвестиції. В таких угодах чітко зазначено, які фізичні зміни дозволено робити на території цієї пам’ятки і як її можна використовувати. Орендар може відшкодувати свої інвестиції у ремонт та збереження пам’ятки, стягуючи платню за вхід, продаж сувенірів, відкриваючи на території пам’ят­ки кафе, магазини та готелі. Без такої практики багато відомих європейських пам’яток уже припинили б своє існування, оскільки кишені платників податків ніколи не є настільки великими, щоб покрити всі витрати на реставрацію та утримання пам’яток архітектури. Очевидно, що місцева влада постійно стежить за виконанням та дотриманням умов контракту.

— Відома європейська практика — у скрутні часи об’єднувати декілька музеїв в один, заради їх збереження та економії. Чи можлива, на вашу думку, така практика в Україні?

— Приклади, які мені відомі, більше стосувалися оптимізації управління музеями. Метою такого кроку була не економія, а покращення роботи в умо­вах обмеженого фінансування. Са­ме в такому контексті проводилося об’єднання кількох музеїв «під одним дахом». Так, наприклад, 2004 року був створений Національний музей Грузії. Тепер до його складу входять вісім музеїв — різних за типами і розміщених у різних регіонах країни. Таке об’єд­нання дозволило їм покращити збереження музейних колекцій, посилити наукову роботу і реалізовувати масштабніші виставкові проекти.

Нещодавно я мала тривалу розмову з міністром культури Польщі про реформи, які він упроваджує у своїй країні. Ці реформи вимагатимуть від керівництва музеїв значно більшої енергійності в роботі, спрямованій на залучення коштів, у зв’язках із громадськістю, в інших управлінських практиках, — натомість обіцяють винагороду тим працівникам, котрі трудитимуться добре. У них вищі заробітні платні, ніж у наших музейних працівників, але в їхньому підпорядкуванні значно менше персоналу. Щоб отримати більше державне фінансування, вони мусять довести свою користь для громади і країни. Очевидно, у Польщі ці процеси проходять значно легше, оскільки країна, завдяки входженню до Євросоюзу, отримує величезні гранти від Європи, спрямовані у сферу культури.

Ми багато робимо для допомоги нашим музеям. Я вже казала про бібліотеку, яку ми створили, про програму підтримки музейних працівників. Крім того, ми організовуємо закордонні програми для музейників, щоб дати їм можливість подивитися, як із часом змінилися музеї, наскільки інтерактивними є їхні виставки, як вони працюють із місцевими громадами, як шукають альтернативні джерела фінансування, як залучають волонтерів. Але очевидно, що для того, аби всі ці реформи відбулися в Україні, потрібні серйозні зміни до українського законодавства. Наприклад, абсурдним мож­на назвати той факт, що музеям фактично не дозволяється продавати сувеніри та інші предмети, які є основ­ним джерелом доходів для музеїв в усьому світі. Таким чином, у музеїв май­же немає стимулів для активної роботи з публікою, оскільки їхні доходи не залежать від кількості відвідувачів.

— Аби бодай частково замістити неплатежі великих бізнесменів на благодійність, чи не плануєте якихось незвичних доброчинних акцій? Наприклад аукціонів, організаторами й учасниками яких виступали б провідні політики та бізнесмени?

— Фонд постійно працює над впровадженням нових благодійних акцій. Ми проводили телемарафон, збирали кошти через SMS, проводили аукціон та благодійний футбольний матч, робили соціальні проекти на телебаченні. Проте, на жаль, велика кількість тра­диційних фандрайзингових заходів у нас неможлива через недосконалість законодавства. Ми продовжуємо працювати над внесенням змін до законодавства щодо благодійної діяльності, системи її оподаткування і так само постійно шукаємо нові моделі залучення коштів, наприклад через роялті.

— На якому етапі розвитку перебуває зараз проект «Дитяча лікарня майбутнього»?

— З часу проведення телемарафону ми багато працювали над цим проектом. У липні 2007 року провели великий Міжнародний конкурс на відбір генерального проектувальника лікарні. Цей конкурс, за процедурами проведення, став безпрецедентним в Україні. Одним із елементів забезпечення прозорості та об’єктивності було те, що конкурсний комітет розглядав пропозиції, не знаючи, яка компа­нія є автором проекту. До складу конкурсного комітету входили всесвітньо відомі архітектори, керівники закордонних лікувальних закладів і медики з Нідерландів, Австрії, Швейцарії, Франції та України.

Уже розроблено медичну програму, яку нам допомагали створювати європейські фахівці. Це документ, на основі якого здійснюється проектування медичного закладу. Крім інформації про медичні характеристики всіх приміщень, медична програма містить дані про штатний розпис та перелік усього медичного обладнання, яке буде в лікарні. Підготовлено програму навчання персоналу. Також фонд уже відправив більше 30 лікарів з різних лікарень України на стажування до країн Європи та Америки.

— Де знайдуть застосування своїм знанням лікарі, які в листопаді їзди­ли на стажування у Каліфор­нію?

— Результати цих стажувань ми зможемо побачити раніше, ніж запрацює «Дитяча лікарня майбутнього». Адже всі фахівці, котрі пройшли стажування, — здобули нові знання та навички і вже використовують їх у тих лікарнях, у яких тепер працюють.

Крім того ми провели великий Міжнародний конкурс на постачальника медичного обладнання для радіолікувального відділення. Його переможцем стала шведська компанія «ELEKTA». Ця компанія не лише поставлятиме лінійні прискорювачі (устаткування, що технологічно краще й сучасніше, ніж гамма-ніж, про який часто говорять), комп’ютерний томограф та інше радіологічне обладнання в нашу лікарню, а й навчатиме фахівців, які працюватимуть на ньому. Це — радіофізики, онкологи, оператори та інші спеціалісти.

По цьому проекту ми багато співпрацюємо з Міністерством охорони здоров’я України, особливо з Василем Князевичем, начальником управління материнства і дитинства МОЗ Раїсою Мойсеєнко та іншими провідними фахівцями і дякуємо їм за експерт­ну допомогу.

Проте у процесі реалізації проекту ми зіштовхнулися з низкою проблем.

З мого досвіду роботи у міжнародних консалтингових компаніях я знаю, що такі проекти — лікарні, готелі або інші великі будівельні проекти — зазвичай потребують на свою реалізацію від 5 до 7 років. Але, коли ми тільки розпочали справу, радники мене запевнили, що в Україні все це можна зробити швидше.

З чим пов’язана затримка? Дизайн лікарні та все інше було прив’язане до першої ділянки землі, виділеної нам Державним управлінням справами у Феофанії. Ми навіть у березні 2006 року на тій ділянці радісно заклали капсулу. Потім, 2007 року, деякі організації й політики почали нам погрожувати, оскільки ми нібито зрізуємо забагато дерев і шкодимо довкіллю. Ство­рення лікарні такого рівня вимагає від нас дотримання найвищих світових стандартів, у тому числі й екологічних. Тому 2008 року ми прийняли кардинальне рішення змінити місце під лікарню й вибрали ділянку неподалік, на якій дерев не було. Це рішення примусило нас розпочати заново весь шлях дозвільно-погоджувальних процедур і проходження наших документів через Київську міську раду, структурні підрозділи Київської міської адміністрації, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство охорони навколишнього природного середовища, Міністерство юстиції, ряд експлуатуючих організацій.

Нам довелося змінити дизайн лікарні, тобто його архітектурний план, відповідно до нової локації. Новий проект пройшов затвердження на Містобудівній раді, що дозволило нам перейти до наступної стадії проектування. І навіть тепер ми зіштовхуємося просто з безглуздими затримками — наприклад, отримали нещодавно лист із Кабінету міністрів, який цитує постанову Ради Народних Комісарів від 1945 року. В цій постанові йдеться про те, що в радіусі одного кілометра від обсерваторії будівництво заборонено. Цікаво, що такі питання не порушувалися, коли поруч споруджувалися десятки будинків.

Я б хотіла, щоб люди, котрі перешкоджають нам через свої лінощі або створюють бюрократичні перешкоди, а також наші політичні опоненти зрозуміли, що ця лікарня дуже багато важить для українських дітей. Я будую цю лікарню не для себе — я роблю це тому, що для мене є очевидним факт: українські діти заслуговують на лікуван­ня в сучасних лікарнях і повинні мати доступ до медичного обладнання, яке відповідає світовим стандартам.

— Коли люди зможуть користуватися цим закладом?

—Коли ми отримаємо чергові тисячі сторінок дозволів, ми плануємо розпочати будівництво лікарні наступного року й відкрити, принаймні перші її відділення, у 2010-му.

Відповідно до нашої угоди з дер­жавою, гроші, які ми зібрали, буде використано на закупівлю необхідного обладнання, а держава забезпечить землю та збудує приміщення лікарні. Оскільки я знаю, що знадобляться інші ресурси, особливо в теперішніх фінансових умовах, я веду переговори з медичними центрами й університетами світу, які зацікавлені в тому, щоб прийти в Україну і спільно з нами керувати цією лікарнею.

— В якому банку і під яким відсотком зберігаються гроші, зібрані на будівництво та облаштування «Дитячої лікарні майбутнього»?

— Вони зберігаються на депозитних рахунках АКБ «Трансбанк» під 19% річних.

— В якому стані зараз банк, куди вкладено гроші, призначені на дитячу лікарню? Чи надійно вони захищені?

— Банк, у якому розміщені ці кошти, виконує всі нормативи Націо­нального банку, він є таким же надійним, як і решта українських банків.

— Скільки коштує реалізація обраного вами проекту? Чи вистачає на це зібраних коштів?

— Зараз триває розробка бюджетно-кошторисної документації з урахуванням останніх змін курсу долара та вартості будівельних матеріалів. Коштів, які ми маємо, вистачає на все необхідне обладнання для лікарні. Закінчення цього проекту залежить не лише від нашої роботи по збору коштів, а й від спроможності держави включити будівництво лікарні до бюджетів наступних років.

— Наскільки зросла сума з часу проведення телемарафону?

— Хочу також зауважити, що під час телемарафону ми оголосили суму зібраних та задекларованих коштів — понад 242 мільйони гривень. З того часу сума задекларованих коштів збільшилася на 20 мільйонів гривень. Це не означає, що всі вони одразу були перераховані на рахунок Благодій­ного фонду «Дитяча лікарня майбутнього». Згідно з договорами, які підписані з усіма благодійниками, вони перераховують нам кошти кількома траншами протягом певного періоду. Майже всі благодійники виконують узяті на себе зобов’язання, і майже всі кошти надходять у терміни, визначені договорами. Ми вболіваємо за всіх наших партнерів та благодійників і сподіваємося, що вони з легкістю вийдуть із цієї економічної кризи. Зараз на рахунку Благодійного фонду «Дитяча лікарня майбутнього» понад 114 мільйонів гривень.

— Яку частину цих грошей вже використано і на що саме?

—Та робота по проекту, про яку я розповіла, потребує певних витрат. Але оскільки кошти розміщені на депозитних рахунках, то всі витрати покриваються відсотками з депозиту.

— На сайті МБФ «Україна 3000» діяльність фонду заявлена за трьома розділами: «Вчора», «Сьогод­ні», «Завтра». Як коректуватиметься розділ «Завтра» у зв’язку з кризою?

— Насправді запитання не зовсім правильне, оскільки напрям «Завтра» — не означає, що ми говоримо про якісь програми у майбутньому. Це не завтра нашого фонду, це — завтра України.

Робота нашого фонду відбувається за трьома головними напрямами — «Україна вчора», «Україна сьогодні» та «Україна завтра».

«Україна вчора» включає програми фонду, які опікуються питаннями історії, культури і мистецтва. У рамках цих програм ми допомагаємо українським музеям, підтримуємо наше кіно, мистецькі акції, книговидавництва, археологію. Це такі програми, як «Уроки історії», Програма підтримки музейних працівників, акція «Музейна подія року», Програма підтримки невеликих культурно-мистецьких проектів, Програма підтримки народних традицій, заходи з популяризації вітчизняного кіно, сприяння розвитку класичної музики, підтримка бібліотечної та видавничої справи. За останні три роки в рамках цього напряму надано допомоги на суму понад 3,5 мільйона гривень.

«Україна сьогодні» вирішує поточні медичні та соціальні проблеми українських громадян. Саме у рамках цього напряму сконцентровано наші найбільші програми, мета яких — системне вирішення нагальних питань вітчизняної медицини. Це програми «Від лікарні до лікарні», «Дитяча лікарня майбутнього», «Україна: крок за кроком», «Радість дитинства — вільні рухи». З нинішнього року ми активно співпрацюємо з Міністерством охорони здоров’я, Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством сім’ї, молоді та спорту, Міністерством освіти і науки, профільними комітетами та підкомітетами Верховної Ради задля створення єдиного реабілітаційного простору та забезпечення всіх дітей-інвалідів рівним доступом до лікування, реабілітації, освіти, навчання й інших можливостей. Моя мрія — розширити ці програми на дітей, котрі мають вади слуху та зору. Я вже порушувала це питання з численними організаціями США, Австрії та Німеччини. Незважаючи на фінансову кризу, сподіваюся найближчим часом започаткувати нові ініціативи у цій сфері. Крім того, торік за сприяння фонду дев’ятьом українським дітям було зроблено протезування у Сполучених Штатах Америки. Зага­лом, не враховуючи Дитячої лікарні майбутнього, ми витратили майже 42 мільйони гривень на допомогу українським лікарням, дитячим будинкам, реабілітаційним центрам та дітям-інвалідам.

«Україна завтра» охоплює питання, що є важливими для майбутнього України, — створення більш свідомого та активного громадянського суспільства, реформування нашої системи освіти. Ми прагнемо побудувати таку систему освіти, яка б не втратила найкраще з минулого, а з іншого боку — була б готова до викликів майбутнього. На пошук, виявлення та підтримку талановитої молоді спрямований конкурс «Новітній інтелект України». Програма «Добро починається з тебе» покликана навчати дітей благодійній роботі, виховуючи в них потребу робити добрі справи. З метою пошуку шляхів розв’язання нагальних проблем української освіти й розробки стратегії її реформування та розвитку започатковано щорічний освітній форум «Артеківські діалоги». У рамках цих програм ми витратили понад два мільйони гривень.

Влітку нинішнього року наш фонд активно долучився до ліквідації наслідків повені на Західній Україні. Фонд одним із перших надав фінансову допомогу ураженим стихією районам. Ми також спрямували понад 500 тисяч гривень на відновлення зруйнованих осель та покращення побуту людей, розпочали відновлення знищених шкіл і бібліотек. Крім того, спільно з партнерами, ми передали постраждалим від наслідків стихійного лиха медичного обладнання та медикаментів, продуктів харчування і питної води на загальну суму понад 1,5 мільйона гривень.

P.S. На жаль, щільний робочий графік Катерини Ющенко не дозволив нам зустрітися з нею особисто. Відповіді ми отримали в письмовій формі, що не дало можливості поставити деякі уточнювальні запитання. Скажімо, нас трохи здивував той факт, що Катерина Ющенко — людина, котра цікавиться і безпосередньо займається музейною сферою — нічого не знає про умови контракту, за яким О.Балога отримала в оренду на 50 років мукачівський замок Паланок. Європейська практика передачі історичних пам’яток за символічну орендну плату супроводжується підписанням багатотомного контракту вимог до реставраційних робіт за гроші орендаря. Нічого такого у випадку з Паланком не було.

Ми щиро бажаємо Катерині Михайлівні успіхів у шляхетній справі створення «Дитячої лікарні майбутнього», яку 2007 року журналісти назвали однією з найяскравіших благодійних акцій. І дуже сподіваємося, що люди, котрі взяли на себе зобов’язання виплатити гроші на будівництво такого потрібного українським дітям медичного закладу, обіцяні кошти перекажуть. На жаль, змарновано час. І, як зізнається сама Катерина Ющенко, оскільки «наша країна уражена інфляцією значно більше, ніж інші країни», то 114 млн. гривень, зібраних на будівництво ДЛМ 2006 року і покладені на депозитний рахунок у «Трансбанк» під 19% річних, на сьогодні у доларовому еквіваленті «важать» удвічі менше. Тому, попри запевняння ініціаторів проекту, велике запитання — чи вистачить на нього грошей. Адже до вищенаведеної заяви Катерини Михайлівни нам не вдалося виявити жодної згадки про те, що споруджувати будинок для ДЛМ має держава. Це не внесено жодним рядком у бюджети нинішнього й минулого років. За словами організаторів Всеукраїнського телемарафону «Дитяча лікарня майбутнього», тоді йшлося про можливість участі держави у фінансуванні витрат на зарплату спеціалістам, які працюватимуть у лікарні, та аж ніяк не про спорудження державою приміщення.

У грудні 2006 року керівник прес-служби Міністерства охорони здоров’я Уляна Лозан заявляла, що міністр охорони здоров’я Юрій Поляченко запропонував членам уряду виділити кошти на будівництво клініки й отримав підтримку з їхнього боку. При цьому прес-секретар зауважила, що кошти виділятимуться не з державного бюджету. Ішлося про перерахування на рахунок ДЛМ одноденного заробітку політиків.

Створення Всеукраїнського Центру охорони здоров’я матері і дитини передбачено постановою Кабміну №722 від 25 травня 2006 року і пунктом 17 Універсалу національної єдності. Але йдеться тільки про виділення земельних ділянок під будівництво та сприяння Мінекономіки, Міністерства охорони здоров’я і ДУС у залученні коштів. Як нам повідомили в секретаріаті Кабміну, жодне рішення про державне фінансування ДЛМ не ухвалювалося.

Однак, зв’язавшись із начальником Державного управління справами Ігорем Тарасюком, ми з подивом дізналися, що договір між ДУС і фондом «Україна 3000» справді є, й укладено його було 2007 року. Відповідно до нього, держава справді зобов’язується надати земельні ділянки і взяти участь у будівництві ДЛМ. Оскільки земельну ділянку, як відомо, було змінено, то тепер проект проходить усі погоджувальні процедури, що їх планується завершити в січні, а вже у березні — розпочати будівництво. Чи буде закладено витрати на спорудження будинку ДЛМ у держбюджет-2009? «Коли всі погоджувальні процедури буде пройдено, ми плануємо подати заявку на внесення до бюджету, — розповів нам Ігор Григорович. — Ми розуміємо, що бюджетні кошти обмежені, тому фонд «Україна 3000» розпочне будівництво лікарні за свої кошти, а вже потім підключиться держава».

У заявлену 2006 року приблизну вартість проекту — 600 млн. грн (або близько 120 млн. дол. на той момент) — входило і спорудження приміщення лікарні. Проте, як відомо, зібраних грошей було заявлено трохи більш як третину від необхідного. Тепер потрібна сума перераховуватиметься на новий проект із урахуванням інфляції. Тому назвати точних цифр нам ніхто не зміг.

Бюрократичні ж перепони, що їх створюють політичні опоненти, наприклад згаданий К.Ющенко лист Кабміну, в якому цитується постанова Ради Народних Комісарів від 1945 року, зовсім не видається такою вже безглуздою затримкою директору ДАО НАН України академіку Ярославу Яцківу. «Ще під час будівництва обсерваторії, — розповів він, — було закладено розумний, прийнятий у всьому світі принцип: створити навколо неї кілометрову охоронну зону й не будувати нічого, щонайменше, за кілометр. Це пояснюється тим, що для ефективної роботи приладів астрономів слід виключити можливість «засвітки», тобто світла у вікнах будинків, найменших забруднень повітря тощо. А будівництва високочутливі прилади взагалі не переживуть. Хоч обсерваторію почали будувати ще під час Другої світової війни, Народний комісаріат України пішов на дотримання всіх умов учених. Дивно, що останніми роками з’являється дедалі більше претендентів на ліси та землі навколо обсерваторії. Особливо прикро, що їм дедалі важче пояснювати: опір учених викликаний не примхою! Якщо в нас відберуть охоронну зону, астрономам доведеться шукати місце, куди перенести прилади, тому що вести спостереження в таких умовах буде неможливо».