Кар’єра дитини: вибираємо спорт!

І як вивершення мрій — син або донька на найвищій сходинці олімпійського п’єдесталу пошани. Саме таке світле майбутнє для своєї дитини малюють в уяві багато батьків...

Та ніде правди діти: не тільки слава спокушає сьогодні тат і мам, коли вони замислюються про спортивну кар’єру свого нащадка. За умов фінансової кризи забезпечене майбутнє відіграє вирішальну роль, а великий спорт традиційно пов’язаний із величезними преміальними, що їх отримують видатні спортсмени.

Чи виправдані очікування батьків? Чи багато професійних спортсменів дають світу дитячі спортивні школи та секції? Чи не виявляться викинутими на вітер чималі гроші, вкладені батьками в заняття у приватних спортивних клубах?

На жаль, на сьогодні статистика така: зі 100 дітей, які приходять у спортивні секції, тільки двоє-троє потрапляють у великий спорт, який славиться жорст­кою конкуренцією і ретельною селекцією кадрів.

— Батьки в усьому світі однакові: вони хочуть забезпечити майбутнє своїх дітей — коментує професор Національного університету фізичного виховання і спорту України, кандидат наук з фізичного виховання і спорту, заслужений тренер України, член виконкому Європейської федерації важкої атлетики, член Національного олімпійського комітету України Олександр Пуцов. — У США в батьків є такий принцип — усіх дітей тестують на вміння грати на скрипці та плавати. Американська реклама озвучує величезні преміальні для олімпійських чемпіонів з плавання, а за перше місце в конкурсі скрипалів переможець отримує мільйон доларів. На жаль, суспільство нині орієнтоване на матеріальний бік цього питання, зокрема й в Україні, — це наслідок капіталізації суспільних відносин. Проте людина, яка приходить у великий спорт з метою насамперед поліпшити свій добробут, навряд чи доб’ється успіху. Потрібно мати неабиякі потенційні фізичні дані і любов до своєї справи. Гроші, слава, реклама — усе це вторинне і приходить не відразу.

Крім того, не кожний вид спорту економічно «вигідний», це повинні знати всі батьки, які поспішають відвести за руку свого малюка в будь-яку спортивну секцію. Матеріальний добробут забезпечують усі олімпійські види спорту у разі, якщо людина стає призером.

Ігрові види спорту в нас на межі розвалу, і, як наслідок, спортсмени ідуть із наших команд у європейські клуби. Завдяки старій системі підготовки спортсменів з ігрових видів спорту — баскетболу, волейболу, гандболу і хокею — ми виховуємо чудових професіоналів, але реалізувати себе в Україні вони не можуть. Парадоксально, але навіть у Києві немає жодного палацу спорту, який би відповідав хоч якимсь елементарним міжнародним нормам для таких спортсменів.

Видатна київська гандбольна команда «Спартак», занесена в Книгу рекордів Гіннесса, розгубила всіх своїх знаменитих гравців — вони роз’їхалися по європейських клубах.

Заробітна плата члена збірної команди країни не завжди дотягує навіть до п’яти тисяч гривень, а в нормальному європейському клубі вона становить п’ять тисяч євро.

Що ж до єдиноборств, то тут у нас зовсім інша картина — усе престижно й економічно виправдано...

Поразка теж буває потрібна!

Багатьох батьків турбує, що спортивні перемоги і поразки можуть негативно позначитися на психіці дитини.

На жаль, у дитячих спортивних школах і клубах, як правило, немає свого психолога, який міг би скоригувати психологічну підготовку юних спортсменів.

Проблема поглиблюється тим, що кожна дитина переживає як позитивні, так і негативні етапи своєї спортивної біографії дуже індивідуально, тут немає загальних рецептів і якихось правил. У великому спорті відомі випадки, коли молоді перспективні спортсмени раптом ішли зі спорту через психологічну травму внаслідок неочікуваної поразки або не могли впоратися із зірковою хворобою після приголомш­ливого успіху.

У таких випадках на допомогу зазвичай приходить тренер, який обов’язково повинен бути тонким психологом.

— Спорт — це завжди випробування, передусім на вміння контролювати своє хвилювання, яке часто стає причиною поразок, — каже практичний психолог Київського обласного ліцею фізичної культури і спорту Галина Безугольна. — Особливе занепокоєння виникає з приводу дитини, на спортивному рахунку якої немає жодного програшу. У спорті практично не можна завжди залишатися першим, тому програш неминучий. Перемога або поразка у змаганнях для дитини — це завжди емоційний сплеск, який має як негативне, так і позитивне забарвлення. І батькам дуже важливо підтримати дитину в цей момент. Найкраще — заздалегідь психологічно підготувати дитину до можливого програшу, адже саме програш діти переживають найтяжче.

Поясніть дитині, що в спорті перемога не має бути самоціллю. Головне — полюбити вид спорту, яким займаєшся, відчути значимість усіх труднощів і радість реалізованих надій. Тоді перемога обов’язково прийде! Не потрібно боятися поразки.

Юний спортсмен повинен розуміти, що кожний програш — це певний урок, який нас чогось навчає. Навіть програш має свої позитивні сторони.

У спорті є свої неписані правила: поразка — це стимул для самовдосконалення, можливість гідно відреагувати на невдачу, порадіти за суперника. Крім того, поразка не означає, що виступ спортсмена, котрий програв, не запам’ятається суддям або глядачам.

Хотілося б, щоб батьки передали ці істини своїм дітям. А головне — дитина повинна усвідомити, що незалежно від результату змагань потрібно завжди поводитися гідно.

Те саме стосується і спортивних перемог. Постарайтеся пояснити дитині, що сьогодні перемогла вона, а завтра — її товариш по клубу, і це цілком справедливо. Пам’ятайте, що одна дитина легко сприймає перешкоди на своєму спортивному шляху, розцінює їх як урок, робить висновки. А для іншої — це крах усього її життя. Бувають випадки, коли доводиться боротися за моральний стан дитини — пояснювати, допомагати піднятися і йти далі. Тому психологічна підготовка в сім’ї особливо важлива...

Психологи вважають, що не варто з дитячих років розповідати малюку про свої плани щодо його «олімпійського майбутнього», інакше дитина може захворіти на зіркову хворобу, що у випадку поразки в тому чи іншому змаганні неминуче спричинить конфлікт з однолітками або депресію. Вводити дитину у світ спорту потрібно плавно і ненав’язливо: починайте зі спільного перегляду різноманітних змагань по телевізору, особливо з церемонії відкриття або закриття Олімпійських ігор, це розвиває любов до спорту і почуття патріотизму. Грайте з дітьми в бадмінтон, футбол, інші ігри на подвір’ї. Поясніть дитині, що спорт — це не спосіб позбутися зайвих кілограмів чи покарати кривдників, а серйозна професія. Починати входження дитини у спорт потрібно з фізичного виховання, базової фізкультури. Це може бути легка атлетика, плавання, види спорту на витривалість — усе, що можна робити в сім’ї. Результат не забариться — здоров’я дитини поліпшиться, вона полюбить спорт. А вже далі доля вирішить сама: чи стане дитина олімпійським чемпіоном, вступить до інституту фізкультури, щоб тренувати інших, чи просто залишиться спортсменом-аматором...

До речі, цю думку поділяють багато фахівців у галузі спорту: сьогодні йдеться передусім про фізичне виховання населення. В Україні, як стверджують спортсмени, здоров’я людей у катастрофічному стані. Середня тривалість життя чоловіків 62 роки (в Європі — 71 рік). Близько 60% молодих людей фізично не підготовлені до служби в армії. Доля підростаючого покоління серйозно турбує медиків...

Ще 20—30 років тому близько 65% дітей на території нинішньої України займалися в дитячих і юнацьких спортивних секціях. Сьогодні ситуація складна: усі спортивні школи і секції більш-менш нормального рівня на 80% платні, що, на думку тренерів, є великою помилкою дер­жави.

«Вхідний квиток» у приймальню королів

Якщо перший рубіж благополучно подолано, і ви зміцнилися в думці, що хочете для своєї дитини спортивного майбутнього, — потрібно шукати спортивну школу, яка найбільше підійде вашій дитині. Існують складнокоординаційні види спорту — спортивна і художня гімнастика, фігурне катання, стрибки у воду, стрибки на батуті, спортивна акробатика, спортивні танці, акробатичний рок-н-рол і синхронне плавання, — опановувати які потрібно змалку. Сьогоднішній спорт «помолодшав»: якщо пів­століття тому займатися спортивною гімнастикою починали в десять років, то тепер цей вік становить чотири-п’ять років.

Ігровими видами спорту найкраще починати займатися з 10—12 років, а єдиноборствами — з 12—13 років.

Якщо дитині пощастить із тренером і в неї хороші спортивні здібності, то результат не забариться, хоча батькам доведеться вкласти в майбутнє дитини чималі кошти, оскільки витрати на заняття спортом зазвичай не обмежуються оплатою занять: спортсмену-початківцю потрібне відповідне екіпірування — лижі, ковзани, хокейні ключки або інший спортінвентар. Поїздки в літні спортивні табори теж зазвичай платні.

Необхідно, щоб дитина розуміла: спорт — це суперпрофесія, проте дуже нелегка. Якщо люди звичайної професії працюють три-п’ять годин на день (ефективна частина дня, інше — розмови, кава тощо), то висококласний спортсмен тяжко фізично трудиться по вісім годин на день дванадцять місяців на рік. Тому, якщо ваш син або донька відвідують іще й гурток малювання чи музичну школу, то поступово в них на це часу не залишиться і від захоплень доведеться відмовитися...

— У спорті базова професійна підготовка, як правило, збігається з результатами найвищих спортивних досягнень і припадає на студентські роки, — розповідає Олександр Пуцов. — Якщо спортсмен вступає до Інституту фізкультури, то він отримує всі умови для реалізації своїх досягнень, із ним працюють висококваліфіковані тренери, педагоги, лікарі, науковці, масажисти. Вступивши на будь-який факультет менеджменту, спортсмен просто отримає «фальшивий» диплом, але не матиме базової підготовки.

У різних країнах вища базова освіта для спортсменів дається по-різному. Наприклад, у колишній НДР свого часу спортсмена приймали на перший курс інституту, і він потрапляв у збірну команду країни. А коли йшов із великого спорту, отримував пільгову можливість закінчити будь-який вищий навчальний заклад. В Україні дещо інший підхід: члени збірної країни вступають до Національного університету фізичного виховання і спорту фактично без іспитів. Для спортсменів високого класу є факультет олімпійського професійного спорту, відділення спорту вищих досягнень, на якому навчається 260 осіб. Вони отримують завдання по інтернету або особисто і складають шість сесій за навчальний рік.

Вступити до нашого університету звичайному абітурієнту нелегко, хоча для спортсмена високого класу це буде неважко. На кафедри єдиноборств, спортивного танцю, спортивних ігор у нас двоє-троє претендентів на бюджетне місце. А на кафедри футболу, спортивної медицини та реабілітації ще більше — до десяти осіб на місце. Це не дивно — сьогодні в державі і в нашому олімпійському русі створено дуже хороші умови для спортсменів. Два місяці тому Кабінет міністрів ухвалив, що преміальні на Олімпійських іграх за перше місце становитимуть 150 тис. дол. — як для чемпіона, так і для його особистого тренера...

Дуже рідко в будь-якій іншій професії є такі багатофакторні можливості, як у спорті, — це й поїздки, і можливість побачити світ, познайомитися з чудовими людьми. Для видатних спортсменів відкриті двері президентів і королів...

Обираючи для дитини спортивну кар’єру, батьки не повинні забувати, що це — особлива сфера людської діяльності, яка формує сильних духом і тілом людей. А крім того — це найжорстокіше виробництво видатних спортивних результатів...