Карантин і мародерство

Із розвитком і розквітом у людей на карантині апокаліптичного мислення (а розквітає воно все пишніше та яскравіше) в їхній свідомості прогресують різні фобії, простіше кажучи - страхи.

Чому саме прогресують, а не створюються? Бо установки людської поведінки, якщо ми говоримо про дорослих людей, базуються на вже сформованих уявленнях про світ і його закономірності. Зовсім не важливо, звідки ці уявлення взялися - з наукових праць чи фільмів жаху.

Це зауваження істотне, оскільки заведено вважати, що людина - така собі беззахисна відкрита структура, з якою будь-який інформаційний оператор може робити все що йому заманеться. Насправді ж людина готова сприйняти й відтворити лише те, до чого вона так чи інакше готова. Тобто в неї всередині є такі собі прошивки, які по-науковому називаються патернами.

Формуються вони переважно в дитинстві. І чим старша людина, тим складніше змінювати ці патерни. У просторіччі їх інколи ще називають "переконаннями". Ця закостенілість - одночасно і захисний механізм, і основа всіх психічних проблем, про що дуже добре знають психіатри.

Страх насильства та грабежів під час можливого ослаблення функцій держави має ще більш давнє, глибинне походження. Я б зарахував його до архетипічних страхів, якщо говорити про українську ментальність. Його сформувала безліч відомих проблем української історії, як давньої, так і новітньої.

Ситуація ускладнюється тим, що архетип, за визначенням, не піддається змінам: він просто є таким, яким він є.

Тобто одні й ті самі люди нині публічно переживають через посилення поліцейської ролі держави й одночасно бояться сплеску мародерства.

З одного боку, це пов'язано з традиційними уявленнями про державу виключно як про апарат придушення, тобто як про великого грабіжника. Що, взагалі-то, не так і безпідставно.

З іншого - масова культура сформувала примітивні сценарії розпаду й деградації суспільства, щоб яскравіше відтінити постать героя або героїні, які всьому цьому протистоять.

Але українські маси (саме в кількісному своєму вимірі) не дуже хочуть бути героями й героїнями. І якщо більше немає можливості любити свою країну віддалено, з гастарбайтерської реальності, вони вирішать за краще бути героями другого плану, тобто вчасно врятованими від лиходіїв дітьми або красунями.

Ця віктимна поведінка, згідно з голлівудськими сценаріями, приписує завмирання в романтичному жаху перед чимось страшним, і не більше.

Подивімося пильніше на сам феномен мародерства. Слово французького походження з самого початку означало й означає військовий злочин. Це таємне або відкрите привласнення на полі бою речей, які перебувають при вбитих або поранених. Під жертвами маються на увазі не тільки полеглі й поранені військовослужбовці, а й цивільні особи. Але головна умова - все відбувається в умовах війни.

З юридичного погляду, коли говорити про нашу правову систему, явище може бути, але статті такої немає. Ситуація дуже схожа з терміном "саботаж". Явище масове, а притягувати - нікого.

Тобто на практиці ми маємо говорити про можливі випадки розбою, крадіжок або грабежу. З цими нудними термінами все якось дуже віддаляється від голлівудського драматизму, оскільки це все - те, про що ми раніше постійно читали у зведеннях новин.

Пильніше розгляньмо сценарні складові гіпотетичного карантинного мародерства.

Стандартно передбачається, що фігурантами цього явища будуть якісь дикі голодні збройні зграї, котрі рискають у пошуках їжі. Але, зважаючи на безліч інтернет-пропозицій схуднути (як біодобавочних, так і спортивно-тренажерних) і не менш значний попит на них, до охлялих лиходіїв нам ще дуже й дуже далеко.

Ми пам'ятаємо, певна річ, історії з бомжами, які вламувалися в порожні дачні будиночки і зжирали там усі запаси. Але й тих дачних будиночків-курятників уже більше немає. Та й дурні, які тримали харчові запаси поза домівкою, нібито перевелися.

Збройний розбій в абсолютній більшості випадків здійснювався й здійснюється "за наводкою". Розбійники уявляють не тільки обсяг можливої здобичі, а й усі ризики, з цим пов'язані. Я кажу про розбій, бо крадіжка в умовах карантину, коли всі громадяни саме й перебувають у тих місцях, які потенційно можуть бути пограбовані, фізично вкрай малоймовірна. Не кажучи вже про те, що зловмисникам загубитися в натовпі, метро або просто на автомобілі зараз абсолютно неможливо.

Узяти щось варте грошей або їстівне можна тільки в тих людей, у яких його є надміру. Тобто ми говоримо про красиві дорогі будинки. Але, з такою ж самою високою ймовірністю, від них можна отримати й заряд великого дробу в живіт або щось аналогічне в лоб. Безумовно, буде попереджувальний постріл, усе за законом. Але він, як заведено, буде другим.

Шукати щось у людей, котрі бюджетно затарюються в недорогих супермаркетах, просто нерозумно. Простіше організувати наліт на цей самий супермаркет.

І в цьому місці поліція радісно потирає руки, смакуючи миттєве розкриття на місці злочину, впаковування легко озброєних ідіотів, одержання премій, нагород, подяк і позачергових звань. Це ж не з організованою злочинністю боротися, а з обдовбаною самодіяльністю.

Виникнення дефіциту продуктів можливе лише внаслідок організації масштабного саботажу або картельної змови імпортерів, виробників і постачальників продовольства. У цьому сценарії, як у будь-якій іншій конспірології, для визначення його ймовірності потрібно визначити кінцевого бенефіціара. Поки що весь цей бізнес, з причини його обмеження через людський чинник, зазнає дедалі більших збитків. І він зробить усе, аби повернути постачання та споживання продуктів на попередній рівень.

Саботаж із метою хаосу й дестабілізації ситуації в країні теж малоймовірний, тому що в нас є наш власний український хаос. І його якось ще окремо саботувати досить важко. Але в цьому хаосі логістична корупційна система "кум–брат–сват" працювала й працює безперебійно. Отож тут жодних ризиків теж не передбачається, навіть якщо СБУ взагалі переключиться на вилов кишеньковий злодіїв.

Отож якщо карантин затягнеться і в більшості людей закінчиться якийсь мінімальний підшкірний жир, то здійсниться їхня багатолітня мрія, на досягнення якої вони витрачали так багато часу та зусиль, - вони знову стануть худими, молодими і вродливими.

Україна - бідна країна, населена багатими людьми. Оскільки саме ці багаті люди, а не країна, забезпечують більш-менш пристойними заробітками багатьох людей, вони ж будуть зацікавлені в тому, щоб у цих людей була їжа і їх не грабували.

Так, знову настає час регіональних еліт, які в місцях свого проживання й правління забезпечуватимуть порядок і стабільність так, як вони це розуміють. Імовірно, потім вони проситимуть у держави щось за свої послуги та зусилля, і держава знову їх кине. Тому цілком можливо, що цього разу вони взяли аванс. Добре це чи зле - науці не відомо. З погляду безпеки і стабільності, це добре. А ціна питання на нас однак не відіграється, оскільки розпил бюджету ми можемо спостерігати тільки в телевізорі.

Взагалі, застосування сили в критичних ситуаціях - досить звичайне явище, коли йдеться про індивідуальну істеричну поведінку, в основі якої лежить страх.

Але групове застосування сили, тобто скоєння правопорушення за попередньою змовою, передбачає все-таки оцінку ризиків. Реальні ризики для таких правопорушників нині дуже високі - як із боку поліції, так і з боку можливих об'єктів нападу. Я знаю, ви зараз думатимете, що поліцейські самі можуть бути грабіжниками, і хтось навіть згадає мутну історію з дивною перестрілкою в Княжичах кілька років тому.

Це теж імовірний сценарій. Але я вас розчарую - відсоток його реалістичності наближається до відсотка ідіотів, які готуються громити якийсь зубожілий супермаркет на околиці, і наслідки будуть такими ж.

І насамкінець цитата з роману Беркема аль Атомі "Мародер": "Просте питання: як зробити так, щоб нікому ніколи й на думку не спадало, що в тебе можна щось відібрати? Відповідь проста - налякати до всеру, як іще. А як це зробити? Теж не секрет. Треба на копійчаний виклик відповісти так, щоб доля того, хто питає, довго викликала нервовий озноб у охочих питання повторити".