Кам’яними хвилями — до Божої гори

Один такий нам трапився у вигляді крокодила: він пащею вказував, куди повертати. На спині в рептилії невеличка виїмка. «Це — так звана дупа спелеолога, — пояснює Олена. — Якщо помістишся, пролізеш у будь-яку діру». Незабаром стає зрозуміло, що дівчина мала на увазі: Олена стає на коліна і вже за мить зникає в темному лазі завбільшки з мою голову в касці. Цей поворот називають «хід конем», і цей хід має зробити кожен, хто хоче побачити печерні дивовижі: білі, чорні й червоні кристали, прозорі туфлони, чудернацькі сталактити, «кам’яні хвилі». Але цим випробування не обмежуються: печера чудово загартовує характер — щоразу перед вузенькою діркою доводиться перемагати себе й недовіру до провідниці: невже цей прохід мені до снаги?.. Проте добра команда завжди зуміє підбадьорити (а де треба — підштовхнути), тож повзти на животі, лізти боком, відштовхуватися ліктями доволі весело — добре, що на вході видають спелеологічні комбінезони. Такий відпочинок варто рекомендувати як корпоративний. Вочевидь, особливо корисно в печерах знайомитися новоствореному колективу.

Відсвяткувати свій рекорд — 300 метрів у глиб печери — вирішили медовим «Микулинецьким» пивом. За межами регіону його не знайдеш, тож на Тернопіллі незайве напитися «Микулинецького» досхочу. Але не перестаратися, бо вже наступного дня вас одягають у рятувальний жилет і видають по веслу.

Сплавлятися Дністром на катамарані — знову-таки справа командна. Залежно від того, який оберете темп, процес може набути спортивного або туристичного характеру. На дністерських берегах є на що подивитися: нависають чудернацької форми скелі, б’ють джерельця і струмками стікають у річку. Але ось ви причалюєте до берега і виявляєте, що черговий струмочок бере початок з високого водоспаду «Дівочі сльози», який сховався в лісі. На ковзких пагорбах доведеться кілька разів упасти, якщо немає спортивного взуття, зате нагорі відмитися в «сльозах», і, збадьорившись, знову взятися за весло. Якщо пощастить, небесна канцелярія влаштує вам окремий екстрим з несподіваною негодою: дощем і блискавками. Відчуєте себе потерпілими з потонулого корабля, що на плоту шукають прихистку. А коли зрештою побачите край села, зрозумієте, що вижили, то гуртом заволаєте: «Земля! Земля-а-а!!». Більших радощів годі й уявити.

Туристична карта Тернопільської області, від райцентру Кременець на півночі до села Окопи на півдні, густо засіяна руїнами замків і фортець, палацами, храмами та дерев’яними церквами. Цей регіон здається неосяжним і за один приїзд годі й мріяти обійти всі завулки, зазирнути в усі двері, роздивитися кам’яні козацькі хрести на цвинтарях... Цим краєм цікавляться поляки: хтось шукає на польських надгробках прізвища своїх пращурів, інші приїздять помолитися в стародавніх костьолах. Є й такі, що досліджують, а згодом пишуть про Тернопілля книжки — це данина минувшині, коли на цих землях панувала Польща.

Українські туристи за сусідами не встигають — їх не заманиш у село дивовижною фортецею. Відлякують биті дороги й відсутність інфраструктури. Ну хіба що відмовитися від комфорту: сісти у стареньке авто, а багажник закласти наметом і спальниками. Тих, хто наважиться на такий відпочинок, чекають відкриття. А за можливість побути трохи Колумбом варто перетерпіти і яму, і вибоїну.

Для себе в Тернопільській області я відкрила... Золотий потік. Це — селище міського типу, в якому золота ви не виявите, натомість побачите руїни замку, а від місцевих почуєте легенду, що розтлумачить назву. Одного разу на місцевий замок напали татари. Але фортецю вирішено було не штурмувати, а взяти облогою. За два тижні вода в обложених закінчилася і вони почали шукати джерело на подвір’ї. Хтось старий і мудрий сказав: воду знайде нецілований хлопчина, який народився на Івана Купала. Такий юнак знайшовся і справді вказав на водну жилу. Тож татарам довелося шукати пригод в іншому місці.

На жаль, життя не завжди було прихильним до замку, збудованого в ХVII столітті засновником містечка магнатом Стефаном Потоцьким. Головна садиба роду Потоцьких пережила і пожежу, заподіяну турецькими посіпаками, і перебудови нових власників. У його стінах була в’язниця, потім училище. Нині замок стоїть пусткою, але після всього пережитого він непогано зберігся. Його годилося б обжити — вирубати дерева, що ростуть просто з вікон, законсервувати, аби згодом облаштувати там музей.

На Тернопіллі долі багатьох пам’яток архітектури схожі. Наприклад, у селі Коропець височіє унікальний, збудований у стилі віденського ренесансу палац Графа Бадені. Його було зведено рівно сто років тому. Заходиш усередину, підводиш голову і... роззявляєш рота: під дахом висить величезний акваріум. Уява домальовує екзотичних рибок, що плюскотять над тобою... На терасі позаду палацу ввижаються привиди минулого століття: елегантні пані п’ють каву, їхні кавалери у білих рукавичках набивають люльки тютюном... Тут би знімати кіно! Натомість за радянських часів палац віддали школі-інтернату. Але зараз дітей сюди не пускають — стан архітектурної пам’ятки аварійний.

Усі принади історичного туризму перелічити складно. Серед них — руїни замків і фортець у Кременці і Збаражі, Бережанах і Бучачі... А як можна поїхати з Тернопільщини, не відвідавши замку найзаможнішого роду Вишневецьких? (До речі, єдиний замок, у якому під час нашого візиту тривали реставраційні роботи!) Не прогулятися парком, що є пам’яткою ландшафтної архітектури ХVIII ст.?.. Не зайти до Вознесенської церкви, де в 1604 році відбулися пишні заручини Лжедмитрія І та польської аристократки Марини Мнішек?..

Одним із нових історичних маршрутів на Шумщині є оглядова екскурсія штабу Української повстанської армії. Шанувальникам воєнної історії запропонують пройтися лісовими стежками вояків УПА, побувати в будинку, де проводилися збори, покажуть церкву і кладовище, де поховано цілий загін солдатів. Переконана: вчити історію в такий спосіб буде цікаво і дорослим, і дітям.

Після заходу сонця на Божій горі видно тільки зорі і вхід до печери. Але скільки всього відчуваєш, словами не передати. Це неймовірно потужне енергетичне місце. Сюди часто приходять паломники, вони вірять: печера зцілює. Час від часу на широкому камені (який зазвичай вважають вівтарем) просто в печері служить службу місцевий батюшка. Київський і Московський патріархати продовжують з’ясовувати, на чиєму балансі дивовижна печера, але люди, котрі приїздять сюди, забувають про політику і чвари. Вони моляться про зцілення, дехто навіть ночує в печері. Переказують: тутешня сила ставить на ноги паралізованих, виліковує епілепсію. З каменя над вівтарем скрапує вода, лише ковток якої здатен повернути здоров’я. Головне — вірити.

У печері хочеться побути на самоті. Тож недивно, що група розповзається по спальних мішках і засинає. Сни тут приходять непрості... Щойно сонце визирне з-за Божої гори, стає видно, що ліс навколо рясніє хустками, пасками, мотузками... «Люди прикрашають гілля, аби їх не полишала енергія гори, — пояснює екскурсовод Оксана. — А ще беруть зі стін печери пісок, удома засипають під паркет чи плінтус: щоб боронив від хвороб».

Трохи нижче від печери б’є джерело. Воно теж вважається святим. Неподалік Кременця струменить ще один ключ — Святої Анни, з нього не тільки п’ють, а ще й купаються. Як свідчить Святе Писання, в давнину на місці джерела стояла церква. Але за часів татарської навали, коли православний народ терпів знущання від іновірців, церква Божим помислом була збережена від наруги: за переказами, вона ввійшла в землю. Історія передавалася з покоління в покоління, доки не було явлене нове диво, котре засвідчило, що це місце особливе. На ньому пастухи знайшли ікону Святої Анни. Селяни згодом збудували тут капличку, де й зберігали святиню. З того часу там забило джерело, яке натекло на цілі купальні. Найчастіше сюди прибувають жінки. Вважається, Свята Анна посилає зцілення від безпліддя, адже сама завагітніла немолодою і мала єдину доньку — Діву Марію. Але ранком тут охоче набираються здоров’я і чоловіки, і діти. Хіміки зі свого боку тлумачать «ефект святої води» тим, що вона багата на срібло.

Туристична програма в цьому регіоні постійно оновлюється і згаданим вище аж ніяк не вичерпується. Скажімо, з 15 липня можна взяти участь у справжнісіньких археологічних розкопках: разом зі співробітниками краєзнавчого музею пошукати в печері «Вертеба» поселення трипільської культури. Або заходитися прибирати один із занедбаних замків. Чи приїхати сюди якогось року на свято Івана Купала збирати цілющі трави. А вночі, коли, чатуючи на людське щастя, ховаються в лісі лихі сили, відшукати вогняну квітку папороті й загадати їй своє бажання...

За організацію прес-туру по Тернопільській області автор висловлює подяку Управлінню з питань туризму Тернопільської облдержадміністрації, туроператору «ОКСАМИТ-КЛ» та Національній туристичній організації України.