«К ВОПРОСУ О СОЦИАЛЬНОМ СОСТАВЕ НАСЕЛЕНИЯ КИЕВА»: 1917 РОКУ МИ БУЛИ ПОТРІБНІШИМИ!

Сучасна Україна не витримує випробування людьми. Сьогодні здається, що так було завжди. Проте, як з’ясувалося, до революції цих самих людей шанували як «цивільне населення» і прагнули порахувати кожного, залишивши, втім, за душею в статистичної одиниці цікаву індивідуальність і національний характер.

У Києві тоді проживала 467591 душа. Брошуру «К вопросу о социальном составе населения Киева (по данным переписи 1917 года)» написав І.Біск. Я чесно намагалася відшукати в статистиці зворушливий наїв і ненауковість... Однак виявилося, що до вивчення соціальної структури населення в 1917 році науковці-статистики підходили набагато відповідальніше, ніж нині.

Про Біска і про вивчення соціальної структури сучасного суспільства як такого — розмова з президентом Соціологічної асоціації України, доктором соціологічних наук, професором Миколою ШУЛЬГОЮ.

Українське суспільство до і після Біска

— Наскільки наукове дослідження Біска, чи був він сам серйозним ученим?

— Безумовно. Рівень методичної культури в цьому дослідженні дуже високий, тут враховуються всі відтінки життєдіяльності суспільства. Перепис фіксує не лише традиційний поділ населення за статтю і віком, а й вельми скрупульозно аналізує соціальний склад зайнятого населення, включаючи домогосподарок або найманих робітників, із зазначенням навіть тривалості робочого дня. Враховуються такі показники: мова, віросповідання, національна приналежність жителів Києва, причому з розбивкою на професії. У Біска гарно охарактеризовані різноманітні групи людей, включаючи інтелігенцію, духовенство. Зафіксовано, скільки людей зайнято в торгівлі, як вони використовують кредити, наскільки поширюється страхова справа тощо.

Чудово виписані такі показники, як поділ етнічних груп за сферами зайнятості. Скільки робітників, службовців, господарів налічувалося серед росіян, українців, малоросів (це, безумовно, одна й та сама етнічна група, слово «українці» було ще відносно новим у вжитку). Київ і тоді був багатонаціональним. До речі, росіяни в структурі населення міста мали велику питому вагу — трохи менше 50%. Це я до того, що деякі автори стверджують, ніби росіян сюди спеціально направляли за радянських часів.

Третьою за чисельністю групою після росіян і українців були поляки, яких у сфері транспорту і «засобів зносин» було набагато більше, ніж євреїв і українців. Четвертою статистично значущою в Києві групою були євреї. Серед них — багато господарів, у тому числі в обробній промисловості. Російських господарів серед осіб, зайнятих у торгівлі, страховій справі, кредитах, приміром, було 6105, а євреїв — 6284.

— Наскільки розвинуті були в столиці промисловість і транспорт?

— У матеріалах перепису повідомлялося про обробку металу, дерева, шкіри і водночас про таке екзотичне для наших днів явище, як обробка волокнистих речовин. Окремо говорилося про транспорт. У візництві було зайнято 3600 киян, неабияка кількість трудилася також на пароплавах, на залізницях, служила на телеграфі. Досить розвинутою була і та сфера, що нині називається готельно-туристичною інфраструктурою, а також сфера харчування: у шинках і готелях працювали 5000 чоловік. Окремо були виділені торговці на рундуках, що нагадує наші дні...

— Біск вважав, що Київ є більше торговим центром, аніж промисловим. Чи не повертаємося ми до дореволюційного рівня виробництва?

— У чомусь, можливо, і повертаємося. З нинішнім рівнем статистики і не скажеш точно. У 1917 році, як з’ясувалося, структуру зайнятості столичного населення досліджували краще. Останнім часом сфера торгівлі справді розвилася неймовірно, але це не показник нашого руху до сучасних стандартів, а радше реакція на руйнацію колишньої економіки, форма виживання в умовах, коли багато підприємств не можуть відновити свою діяльність.

Проте з’являються в нас нові технології та галузі економіки, пов’язані з інформатикою, зі ЗМІ, засобами зв’язку. Програмісти є, хоча і мало затребувані...

— І як сучасне населення оцінює нинішній «дореволюційний застій»?

— Моніторингові дослідження Інституту соціології НАНУ показують, що, починаючи з 1999 року, відбувається процес звикання населення. Прошарки, що перебувають у важкому становищі, вже особливо не ремствують. Ми запитували, чи поліпшується з кожним роком стан справ у медицині, теплопостачанні, у політиці. У 1994—1996 роках більшість респондентів відповідали, що погіршується. З 1999 року люди стали відповідати: «Усе так само, як і раніш».

Суспільство неосвіченої структури

— Чи можна порівняти дані сучасних статистиків і дані Біска? Хто має перевагу в якості?

— Повних даних перепису 2001 року ми дотепер не маємо. Хоча минуло вже понад два роки, немає чіткого уявлення про соціальну структуру нашого суспільства — немає даних про майнове розшарування, про доходи в домогосподарствах, про те, хто є в нас економічно активним населенням, хто зайнятий продуктивною працею. Ми не можемо сказати, яке нині співвідношення бідних і багатих у суспільстві — у верхніх десяти відсотках і нижніх, хоча легко припустити, що цей розрив просто величезний. На жаль, опубліковані на сьогодні Держкомстатом дані не дають змоги аналізувати соціальний і економічний стан суспільства.

Приміром, мало знати, який загальний освітній рівень населення, — потрібно накласти освітні групи на майнові і проаналізувати, яким чином освічені громадяни затребувані суспільством і які перспективи може мати вища освіта, крім власної інфляції, що неминуче відбувається, коли суспільство технологічно примітивізується. В Україні дотепер відбувається поділ людей за доходами і за рівнем зарплати незалежно від їхнього інтелектуального капіталу: у комерційній організації прибиральниця одержує більше, ніж директор бюджетної організації. Звісно ж, це деформація соціальної сфери, сфери праці. Змінюється мотивація праці. Якщо ми хочемо вийти із затяжної кризи, то маємо усвідомлювати, що важелем, спроможним підняти нас на гідну висоту, є освіта, освоєння сучасних технологій.

Хоча деякі зворотні тенденції вже з’явилися. Відбулося насичення і перенасичення ринку принаймні двома спеціальностями — юристами й економістами, затребуваними на початку 90-х років — у період становлення ринкових відносин.

Суспільство вкрай зацікавлене в тому, щоб знати про себе все. Для цього і здійснюється перепис населення. А яка ж з нього користь, якщо повні дані ми одержимо в кращому разі років через п’ять, коли інтенсивність соціальних процесів приведе до того, що суспільство буде вже зовсім іншим? Уже сьогодні дані за 2001 рік багато в чому застаріли, особливо за такими показниками, як мінімальний рівень зарплати, прожитковий мінімум. 2001 року гострішим було питання з виплатою зарплати, у кілька разів більшою була кількість страйків. У 2002—2003 роках кількість відкритих соціальних конфліктів у суспільстві зменшилась, хоча в низці галузей напруженість залишилася (насамперед у бюджетних, особливо в освіті й медицині).

Статистичні дані потрібні і в сфері управління — для усвідомленого, професійного і своєчасного прийняття рішень на рівні суспільства загалом, макроекономічних процесів і на рівні регіонів. Жителі Східної і Західної України по-різному вирішують проблему безробіття. Якщо в Східній Україні значна частина громадян шукає роботу в сусідніх областях Росії, то жителі Західної України вважають за краще їхати на Захід і Південний Захід, особливо це стосується жінок із вищою і середньою фаховою освітою. Стійкі зв’язки Західної України з Італією, на це працює і культурно-історична традиція, оскільки і католицька, і греко-католицька церква в Україні й в Італії підпорядковується одному ієрарху — Папі Римському.

Для України, що перебуває в стані демографічної кризи, вкрай важливо було б побачити, що являють собою сім’ї з точки зору кількості дітей і доходів. Чи завжди багатодітність пов’язана зі злиднями? Ми цього сказати не можемо, бо якщо за віковим складом громадян і є дані, то вони не прив’язані ні до домогосподарств, ні до сімей, ні до доходів.

Цю розповідь можна було б продовжувати — і продовжувати ремствувати, але вже настав час переходити до висування вимог до Держкомстату, що зобов’язаний дати суспільству статистичні дані в повному обсязі, у тому числі і результати перепису.

— Чому ж дані перепису не стали відомими за два роки?

— Офіційно затримку пояснюють складністю обробки інформації. Вважаю, для сучасної людини така відповідь виглядає недоказовою. Наявність комп’ютерної програми дає змогу обробити дані буквально за лічені дні...

Причини в іншому. Коли суспільство перебуває в кризовому стані, потрібно мати мужність, аби визнати існуючі в ньому хиби. До того ж ще з часів Давньої Греції існує погана традиція карати тих, хто приносить недобрі звістки. І в мене склалося таке враження, що Держкомстат боїться стати гінцем, який приносить погану звістку.

Тим часом для сфери управління ці дані втратять цінність уже незабаром. Вони становитимуть інтерес лише для історичних досліджень.

— Чи позначається відсутність повних даних перепису на соціологічних дослідженнях?

— Розрахунок соціологічних вибірок будується на статистичних показниках. Тривалий час ми спиралися на перепис 1989 року. Проте його показники вже давно не відповідають нинішнім реаліям. А опублікованих на сьогодні даних недостатньо, щоб зробити надійну вибірку для соціологів. Отже, проводячи соціологічні дослідження, ми заздалегідь закладаємо певне перекручування, оскільки точно не знаємо соціальну структуру, структуру населення за доходами. Ми використовуємо деяку інформацію з інших джерел, що публікуються статистиками, але окремі дані Держкомстату не являють собою елементу цілісної системи. Перепис гарний тим, що відразу охоплює все населення і за всіма характеристиками дає показники на одне й те саме число.

Соціологічні дослідження мають значно більший ефект, коли суб’єктивні показники — ставлення населення до певних соціальних явищ, думки стосовно них, оцінка тих або інших соціальних подій — накладаються на об’єктивні статистичні дані. Тоді ми одержуємо цілісну картину. З такими даними управлінські органи можуть більш адекватно і професійно управляти соціальними й економічними процесами.

— Чи можна, досліджуючи соціальний склад столиці, використовувати дані статистиків по Києву?

— Про столицю можна говорити лише в контексті статистики по всій країні, і тоді можна зрозуміти її якісні особливості. Адже ми кажемо, що столиця живе краще, рівень життя вдвічі вищий за середньоукраїнський, бо середня зарплата тут перевищує 800 гривень, тоді як по країні загалом вона становить близько 400. Хоча за сьогоднішньої різкої поляризації суспільства за доходами, різномасті середні цифри чреваті тим, що не відображають якісні явища. Одна річ, коли ми складаємо доходи сімей, в яких дохід на людину обчислюється десятками тисяч доларів, й інша — коли дохід на людину коливається в районі шістдесяти доларів... Тому вкрай важливо знати всі рівні розшарування суспільства за доходами й аналізувати їхні співвідношення. Так що говорити про соціальний стан столиці з такою конкретністю, як це робив у 1917 році І.Біск, ми, на жаль, не можемо.

— Виходячи з даних перепису 2001 року, неможливо оминути таке запитання: куди поділися росіяни? Адже порівняно з переписом 1989 року їх кількість (або, вірніше, кількість тих, хто позиціонує себе як росіяни) зменшилася на 26,6%. Російську мову як рідну позначили 29,6% населення (менше на 3,2%)...

— Кількість російськомовних громадян загалом зменшилась, зате зросло число російськомовних українців — на один мільйон між останніми переписами. На це явище варто звернути увагу — у суспільстві відбуваються вельми суперечливі процеси.

Куди поділися три мільйони росіян? Частково справді виїхали з України: хто — до Росії, хто — у далеке зарубіжжя. Проте більшість «зниклих» перебуває тут. Здебільшого це люди зі змішаних російсько-українських сімей. Соціологам давно відоме таке явище, як етнічний конформізм. Коротко про нього можна сказати так: деякі люди у своїй соціальній поведінці, на жаль, ладні догоджати не лише начальству або потрібним людям, а й суспільній кон’юнктурі. Сьогодні в громадській думці України вигідно бути українцем так само, як за радянських часів — росіянином. Правда, я можу бути занадто суворим. Багато людей «мімікрують» не так із меркантильних міркувань, а швидше, під психологічним впливом суспільної атмосфери — спокійніше бути такими, як усі.